Нормування іонізуючих випромінювань

Іонізуючі випромінювання, нормування і методи захисту

Іонізуючим називається випромінювання, під дією якого у середовищі утворюються заряджені частинки різних знаків.

До іонізуючого випромінювання відносяться:

- потоки а-, β-частки, y-промені і нейтрони, що випускаються при мимовільному розпаді радіоактивних речовин;

- рентгенівські промені, що виникають під час взаємодії радіоактивних випромінювань і прискорених заряджених частинок;

- потоки заряджених частинок - електронів, протонів та інших, прискорених до великих енергій у спеціальних прискорювальних установках.

Іонізуючі випромінювання в організмі людини викликають іонізацію молекул і атомів тканини, порушують хімічні структури сполук, утворюють сполуки, не властиві живій клітині, що у свою чергу призводить до її відмирання.

Складні зміни фізичних і біохімічних процесів в організмі людини можуть бути залежними від дози опромінення або оборотними, тобто функції окремих органів і всього організму людини відновлюються цілком. Такі процеси можуть бути необоротними, що призводить до функціональних порушень в організмі та виникнення променевої хвороби.

Захворювання організму може викликати гостру і хронічну форми променевої хвороби. Гостра форма виникає під дією великих доз опромінення за короткий проміжок часу, хронічна форма розвивається в результаті тривалої дії малих доз при зовнішньому опроміненні чи при попаданні усередину організму під час прийому їжі, паління, вдихання малих кількостей радіоактивних речовин. При гострій променевій хворобі спостерігається анемія, слабкість і схильність організму до інфекційних захворювань.

Допустимі рівні іонізуючого випромінювання регламентуються „Нормами радіаційної безпеки НРБ 76/87" та „Основними санітарними правилами роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання" ОСП 72/87.

Згідно з цими нормативними документами опромінювані особи поділяються на наступні категорії: А — персонал — особи, котрі постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючого випромінювання; Б — обмежена частина населення — особи, що не працюють безпосередньо з джерелами випромінювань, але за умовами проживання або розташування робочих місць можуть підлягати опроміненню; В — населення області, країни.

За ступенем зниження чутливості до іонізуючого випромінювання встановлено 3 групи критичних органів, опромінення котрих спричиняє найбільший збиток здоров'ю:

I — все тіло, гонади та червоний кістковий мозок;

II — щитовидна залоза, м'язи, жирова тканина, печінка, нирки, селезінка, шлунково-кишковий тракт, легені, кришталик очей;

III — Шкіра, кістки, передпліччя, литки, стопи.

В залежності від групи критичних органів для категорії А встановлена гранично допустима доза (ГДД) за рік І-5, ІІ – 1,5, ІІІ – 30 бер, для категорій Б - границя дози (Гд) за рік І-0,5, ІІ – 1,5, ІІІ – 3 бер.

ГДД — найбільше значення індивідуальної еквівалентної дози за рік, котре при рівномірному впливі протягом 50 років не викликає в стані здоров'я персоналу несприятливих змін, котрі виявляються сучасними методами.

Еквівалентна доза Н (бер), накопичена в критичному органі за час Т (років) з початку

Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів: — використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа; — скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання; — віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання; — екранування джерела іонізуючого випромінюванн.

Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для 'їх зберігання

Альфа-частинки екрануються шаром повітря товщиною декілька сантиметрів, шаром скла товщиною декілька міліметрів. Однак, працюючи з альфа-активними ізотопами, необхідно також захищатись і від бета- або гамма-випромінювання. З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю(свинець, вольфрам). Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких матеріалів (свинець-поліетилен).

Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів.

В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини, захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор "Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи. Дієвим чинником забезпечення радіаційної безпеки є дозиметричний контроль за рівнями опромінення персоналу та за рівнем радіації в навколишньому середовищі.

Дата добавления: 2015-05-26