Світової та Великої Вітчизняної воєн

ІХ. ЛЕКЦІЯ: УКРАЇНА У РОКИ ДРУГОЇ

1. Українське питання в міжнародній політиці напередодні другої світової війни. Возз’єднання українських земель.

2. Вклад українського народу в боротьбу проти гітлерівських військ у 1941-1945 роках.

3. Наслідки другої світової війни для України.

1. Серед багатьох чинників, що призвели до Другої світової війни, вирішальне значення мали дві дипломатичні угоди, які безпосередньо вплинули на Україну.

29-30 вересня 1938 р. в Мюнхені відбулася конференція глав урядів Німеччини, Італії, Англії та Франції. З метою умиротворення Гітлера мюнхенська угода задовольняла вимогу фашистського уряду Німеччини про передачу їй Судетської області. 1 жовтня 1938 р. Німеччина загарбала цю область, а 15 березня наступного року – всю Чехословаччину. Замість Чехословаччини з’явилися протекторат Богемія і Моравія та маріонеткова Словацька республіка. 15 березня 1939 р. на засіданні сейму, вибори до якого перед цим відбулися, було проголошено утворення самостійної Карпатської України. Її президентом було обрано А. Волошина. Та тільки-но народившись, Карпатська Україна перестала існувати. Її загарбала Угорщина, яка стала союзницею Німеччини.

З початком Другої світової війни пов’язана друга угода – підписаний 23 серпня 1939 р. радянсько-німецький пакт про ненапад на 10 років. За таємним територіальним протоколом (додатково до пакту) передбачався поділ сфер інтересів обох держав. Окремим пунктом таємного протоколу встановлювалося: “У разі територіально-політичних змін в областях, що входять до складу Польської держави, кордон сфер інтересів Німеччини та СРСР буде приблизно проходити по лінії річок Нарев, Вісла, Сан”. Радянська сторона заявляла також про свою заінтересованість у Бессарабії. По суті, почався поділ Європи між двома могутніми імперіями.

Радянсько-німецький договір мав для України двояке значення. Позитивним було те, що він започаткував реальне возз’єднання українських земель. Але методи цього возз’єднання і наслідки були негативними.

Маючи гарантії нейтралітету Радянського Союзу, 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. Зв’язані з Польщею договірним зобов’язанням Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Почалася Друга світова війна. В цих умовах, реалізуючи пакт Молотова-Ріббентропа і таємний протокол, радянські війська 17 вересня вступили на територію Західної України і Західної Білорусії.

22 жовтня 1939 р. в Західній Україні відбулися вибори до Народних зборів. На основі їх звернення до Верховної Ради СРСР Західна Україна увійшла до складу СРСР і возз’єдналася з Українською РСР. У складі України з’явилося шість нових областей – Волинська, Рівненська, Станіславська (нині Івано-Франківська) і Тернопільська. Їх загальна територія становила 88 тис. кв. км, на якій проживало 8 млн. чол., з них 7,5 млн. українців.

Якщо величезна більшість західних українців потрапила під радянську владу, то 550 тисяч українців Лемківщини і Холмщини на східних окраїнах Польщі ввійшли до німецької окупаційної зони. Становище їх було тяжким і безправним. Цей регіон називався Генеральним губернаторством на чолі з генерал-губернатором Франком.

Наступним кроком у реалізації статей радянсько-німецьких договорів, що безпосередньо стосувалися України, було вирішення проблеми Бессарабії. У червні 1940 р., виходячи з домовленості про “розмежування сфер”, радянський уряд ультимативно зажадав повернення Румунією Бессарабії і передачі частини Буковини. 28 червня 1940 р. радянські війська перейшли кордон через річку Дністер. А 2 серпня VІІ сесія Верховної Ради СРСР прийняла Закон про включення до складу Української РСР Північної Буковини, Хотинського, Акерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії. Ті райони Бессарабії, в яких переважало молдавське населення, та Молдавська АРСР були об’єднані в складі новоутвореної Молдавської РСР.

2. Друга світова війна була жорстоким випробуванням для українського народу, як і для народів, втягнутих у її криваву орбіту. Роль українського народу у розгромі німецького фашизму важко переоцінити. Його частка в економічному потенціалі СРСР була дуже вагомою. У 1940 р. Українська РСР виплавляла 64,7% чавуну, 48,8% сталі, видобувала 67,7% залізної руди, 50,5% вугілля, виробляла 67,5% паровозів, 67,5% металургійного устаткування, 70% цукру від обсягу загальносоюзного виробництва. Вже через тиждень після початку війни на потреби фронту працювали всі підприємства тилу. З наближенням воєнної небезпеки на схід було евакуйовано устаткування понад 550 великих підприємств України. Майже половину всіх потужностей, введених в дію у східних районах України в 1942 р., становило обладнання, евакуйоване з України. Вчені, які працювали в складі Академії наук республіки, внесли вагомий вклад у зміцнення Червоної Армії. Швидкісне автоматичне зварювання вперше запровадив на танкових заводах колектив Інституту електрозварювання на чолі з академіком Є.О. Патоном. Завдяки цьому значно зріс випуск найкращих у той час танків Т-34 і КВ, інших видів зброї.

Після вигнання фашистських окупантів з районів і областей України, працюючи вдень і вночі, долаючи втому, терплячи нестатки, робітники і колгоспники відбудовували фабрики і заводи, електростанції і МТС, міста і села. На кінець війни поновила роботу половина підприємств республіки, які працювали у довоєнний період.

Незважаючи на всі труднощі, селяни республіки згідно з планом здали державі у 1943-1945 рр. 825 млн. пудів хліба. Крім того, старими насильницькими методами з села було одержано зерна ще таку кількість.

У роки Великої Вітчизняної війни кожний п’ятий воїн був з України. За мужність і відвагу в боях проти загарбників понад 2070 українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, понад 2,5 млн. – нагороджені орденами і медалями. На окупованій ворогом території України діяло 45 партизанських з’єднань та близько 2-х тис. загонів, які нараховували майже 180 тис. чоловік. Багато українців билися проти фашизму в лавах Опору.

У квітні 1941 р. на території захопленої і сплюндрованої Польщі було сформовано український батальйон “Солов’ї”, у німецькому відповіднику “Нахтігаль”. Командували ним двоє членів вермахту, а заступником був сотник Р. Шухевич. Потім було організовано і другий батальйон – “Роланд”. Німці планували використати їх в диверсійних цілях, а ОУН-Б сподівалася, що вони стануть серцевиною майбутньої української армії.

Німецький напад на СРСР став нагодою для здійснення заздалегідь підготовлених українських планів. У ніч з 29 на 30 червня батальйон “Нахтігаль” увійшов до Львова. При його підтримці ОУН-Б, без погодження з німцями, вранці 30 червня проголосила по радіо встановлення Української держави. Головою уряду став Я. Стецько, членами уряду С. Бандера, М. Лебідь, В. Горбовий, В. Стахів та ін. Оунівці розраховували, що німецьке військове командування підтримає їх дії й не піде на конфронтацію з українцями з самого початку війни. Але Берлін мав, як виявилось, зовсім інші плани. Фашисти стали на шлях перетворення України в колонію.

Спочатку гестапо заарештувало Бандеру. Потім кинуло за грати Стецька та інших членів уряду. У Львові, Кракові було також заарештовано 300 активістів ОУН та 2 тис. рядових членів. Всіх їх помістили в таборах Заксенхаузен і Аушвіц. Бандера знаходився у в’язниці до осені 1944 р.

Отже, німці поставилися до українського визвольного руху вкрай негативно. Ідея незалежності України була остаточно похована. Жодної надії на порозуміння з окупантами не лишилося. В цих умовах бандерівці вдалися до збройної боротьби – як проти німців, так і проти радянської влади.

Керівництво взяв на себе один з найближчих співпрацівників Бандери – М. Лебідь, який уникнув арешту. У проводі ОУН важливу роль відігравали І. Климів-Легенда, І. Гриньох і Дарія Ребет. З їх ініціативи було започатковане творення відділів української повстанської армії (УПА). Народилась УПА на Волині восени 1942 р. на основі об’єднання декількох загонів. На Третьому Надзвичайному Зборі (серпень 1943 р.) була вироблена програма ОУН. Тоді ж збір прийняв рішення призначити Р. Шухевича (псевдонім Тарас Чупринка) командиром УПА. Метою ОУН-УПА була боротьба за незалежну Україну.

Україна втратила мільйони людей. Ми і по сьогоднішній день не знаємо більш-менш точної ціни Перемоги. Історики називають цифри – 7 млн., 20 млн., 27 млн., 37 млн. і навіть 47-48 млн. загиблих у цій війні. Більш вірогідну цифру допоможе встановити поіменна Книга Пам’яті.

3. Головним підсумком війни був розгром союзниками збройних сил держав “вісі” та їх сателітів, що становили загрозу подальшому існуванню світової цивілізації.

Величезними були людські втрати. Так, за даними генерального штабу російської армії на усіх фронтах протягом війни згинули 8827500 чоловік. Але незалежні експерти вважають і цю цифру заниженою і виходять з того, що в бойових операціях армія, внутрішні і прикордонні війська, партизанські загони втратили забитими, померлими від ран і пропалими безвісті щонайменше 22 млн. чоловік.

Про матеріальні збитки, завдані війною народам Європи та України, зокрема, годі й говорити. Війна полишила по собі тисячі кілометрів зруйнованих залізниць, заводів, фабрик, підірваних залізничних та автодорожніх мостів, сотні тисяч мінованих або захаращених залишками бойових полів.

За роки війни від мирної творчої праці були відсторонені мільйони рук трударів, вчених, вчителів… До збройних сил СРСР було мобілізовано 30,5 млн. чоловік, що становило 33% чоловічого населення країни.

Злочином проти людства була, зрозуміло, й атомна навала на японські міста Хіросіму й Нагасакі.

Друга світова війна значною мірою змінила не тільки геополітичну карту світу, але й долю цілих народів, зокрема депортованих і тих, що були піддані масовому геноциду.

Одним з результатів війни стало посилення ролі у світі двох наддержав – США й СРСР. Біполярність світу призвела до невтримної гонки озброєнь, що продовжувалася аж до самого краху СРСР і політичної системи протистояння протилежних таборів.

Дата добавления: 2015-05-26