Охарактеризуйте господарство Канади

В Канаді в короткі строки створено високорозвинуту ринкову економіку. Цьому сприяли такі об’єктивні фактори:

- багата сировинна база;

- постійний притік робочої сили (іміграційні процеси);

- притік іноземного капіталу;

- сприятлива законодавча основа.

Особливістю Канади є велика роль аграрно-сировинних галузей у господарстві. В структурі економіки переважають обробна промисловість і галузі первинної обробки сировини.

Гірничодобувна промисловість є експортною галуззю, близько 80% видобувної сировини йде на експорт. Канада спеціалізується на видобутку залізних, мідних, нікелевих, свинцевих, цинкових, титанових, уранових руд, срібла, азбесту, сірки, калійних солей.

Енергетика є пріоритетною галуззю: займає 5-те місце в світі за виробництвом електроенергії. Основну частину енергії виробляють ГЕС, що розташовані в провінціях Онтаріо, Квебек, Британська Колумбія. Розвинені чорна та кольорова металургія. Канада є найбільшим у світі виробником цинку, нікелю, алюмінію, азбесту, срібла.

Машинобудування спеціалізується на виробництві транспортних засобів, сільськогосподарської техніки, гірничого та енергетичного устаткування. Значна кількість підприємств спеціалізується на складанні машин, використовуючи для цього імпортовані в країну компоненти.

Добре розвинена нафтопереробна промисловість (включає близько трьох десятків потужних нафтоперегінних заводів). Хімічна промисловість займає 2-ге місце в світі за виробництвом калійних добрив, спеціалізується на виробництві синтетичних і полімерних матеріалів, органічних хімікатів, вибухових речовин. Головні центри: Сарнія, Монреаль, Торонто.

Надзвичайно високими темпами розвивається деревообробна і целюлозо-паперова галузі: 1-ше місце в світі за виробництвом газетного паперу. Добре розвинені легка, харчова галузі. Провінції Онтаріо і Квебек дають 3/4 продукції обробної промисловості.

Сільське господарство є високорозвиненою галуззю економіки. Основним виробником сільськогосподарської продукції є високотоварні фермерські господарства, що характеризуються сучасним рівнем механізації і ефективною спеціалізацією. Частка тваринництва становить 60%, Галузь має молочне та м’ясо-вовняне спрямування. Займаються хутровим промислом і рибальством (Канада – світовий постачальник мороженої риби). Головна галузь рослинництва – вирощування зернових: пшениці (2-ге місце в світі за експортом), кукурудзи, картоплі, технічних культур, овочів, фруктів.

Транспорт. Всі види транспорту добре розвинені. Особливу роль відіграють трансконтинентальні магістралі: залізниці і шосе, що перетинають континент. Активно експлуатується водний шлях річки Св. Лаврентія і Великих озер. Головна роль у перевезенні людей належить автомобільному транспорту, на далекі відстані-авіації (головні аеропорти Торонто, Монреаль, Ванкувер). Канада є великою морською державою. Головні порти Ванкувер, Сет-Іль, Монреаль. Завдяки трубопровідному транспорту здійснюється близько 30% загального товарообігу. За протяжністю нафтопроводів країна посідає 3-тє місце в світі.

Експорт: нафта, природний газ, руди металів, деревина, целюлоза, папір, риба, зерно, машини. Імпорт: електроніка, наукові інструменти, хімікати, овочі, фрукти, машини.

Основні торговельні партнери: США, Великобританія, Японія, Нідерланди.

22.3. Нанесіть на карту кордони п’яти держав, які мають високорозвинений рівень розвитку машинобудування: А) у світі; Б) в Європі.

Білет 23

23.1. Географія електроенергетики світу.

Енергетика – міжгалузева система світового господарства, що є основою його розвитку. Вона забезпечує технологічні процеси в промисловості, дає тепло і світло людям. Ця система галузей, що охоплює паливну промисловість та електроенергетику з їх підприємствами, комунікаціями, системами управління, науково-дослідною базою. Більшість виробництв системи перебуває під контролем одних і тих самих угрупувань капіталу. В світовому господарстві це великі транснаціональні корпорації.

Рівень розвитку електроенергетики – один з найважливіших показників науково-технічного прогресу. У загальному виробництві електроенергії лідирують США, Китай, Росія, Японія, Канада.

У 2000 р. світове виробництво електроенергії перевищило 15 млрд. квт. год., 2/3 її виробляється на теплових (ТЕС), 1/6 – гідравлічних (ГЕС), 1/6 – на атомних електростанціях (АЕС). Понад 60% електроенергії виробляють ТЕС. Вони споживають вугілля, мазут, гас, біомасу. Найбільшу кількість електроенергії за рахунок ТЕС виробляють такі країни: Нідерланди – 97%, Південна Африка – 91%, Польща 87%, Росія, Китай – 80%.

За рахунок ГЕС забезпечують потреби в електроенергії: Норвегія – 99,5%, Бразилія – 92%, Нова Зеландія – 90%, Швеція, Канада – більше 50%.

Роль атомних станцій зростає. Більш ніж у 30 країнах працює понад 500 атомних станцій. За рахунок АЕС забезпечують більше 60% потреб в електроенергії: Франція, Бельгія, Литва, Республіка Корея, Швеція – на 50% основні потужності АЕС зосереджені у США, Франції, Японії, Росії, Німеччині. Видобуток урану для атомної енергетики світу зосереджений у невеликій групі країн і Канаді, Австралії, Нігерії, США, Росії, Казахстані, Китаї, Україні.

До нетрадиційних способів одержання енергії належать сонячні (США, Італія, Південна Африка) припливні (Франція, Канада, Росія), вітрові (Данія, ФРН, США) та інші види електростанцій, частка яких у ХХІ столітті збільшиться.

23.2. Країни Латинської Америки: регіональний поділ, особливості економіко – географічного положення, природно-ресурсного потенціалу, населення

Площа – 15,1 % території світу, мешкає 8,4% населення світу. Склад регіону: 46 держав і територій: 33 суверенні держави, члени ООН, 13 територій є залежними. За формами правління:

1) республіки – 24;

2) держави у складі Співдружності – 9: Беліз, Ямайка, Багами, Барбадос, Гренада...

За формами адміністративно-територіального устрою:

1) унітарні держави – 29;

2) федерації – 4: Бразилія, Мексика, Венесуела, Аргентина.

Економіко-географічне районування Латинської Америки

Середня Америка	Південна Америка
Мексика	Центральна Америка (8)	Вест-Індія (24)	Бразилія	Північний Схід: Гайана Гвіана Суринам	Ла-Платські країни: Аргентина Уругвай Парагвай	Андські країни (6) Венесуела Колумбія Еквадор Перу Чилі Болівія

Економіко-географічне положення:

- найбільш сприятливе ЕГП мають країни, розташовані у Центральній Америці та на островах Карибського моря;

- вихід до Тихого й Атлантичного океанів, якими проходять важливі світові морські шляхи;

- усі країни регіону перебувають під економічним і політичним впливом США.

Природо-ресурсний потенціал. Значні світові площі продуктивних земель, лісових, водних ресурсів. Найбільші в світі запаси селітри (Чилі), світового значення родовища руд міді, срібла, берилію, олова, свинцю, цинку, заліза, є нафта, газ (Мексика, Венесуела).

Кліматичні умови сприятливі для розвитку тропічного, субтропічного сільського господарства. Проблеми пов’язані з надмірним зведенням лісів та ерозією грунтів. Тихоокеанське узбережжя є зоною вулканізму та сейсмічної активності.

Населення. В доколумбову епоху тут жили індіанці. Сучасні латиноамериканські нації складаються з білого, негритянського населення і груп зі змішаними расовими ознаками – мулатів (нащадки європейців та африканців), метисів (нащадки європейців та індіанців), самбо (нащадки індіанців та африканців).

Латинська Америка – регіон „демографічного вибуху”. Найгустіше заселені узбережжя, міжгірні долини: 100-600 чол/км², внутрішні райони, напівпустелі заселені вкрай мало – 0,8 чол/км². Рівень урбанізації 79%. Найбільші міста: Мехіко, Буенос-Айрес, Ліма та ін. Найбільший мегаполіс: Ріо-де-Жанейро – Сан-Паулу.

Латинська Америка – регіон великих соціальних контрастів. Безробіття, брак житла, злочинність, забруднення, повітря і води – найважливіші проблеми латиноамериканських міст.

23.3. Нанесіть на карту кордони шести держав (за вибором, по три), які спеціалізуються на експорті автомобілів: А) у світі; Б) в Європі.

Білет 24

24.1. Географія металургійної промисловості світу.

Чорна, кольорова металургія, хімія, керамічна промисловість утворюють міжгалузеву систему світового господарства, що займається переробкою мінеральної сировини у конструкційні матеріали.

Розрізняють чорну (залізо і його сплави) та кольору (кольорові метали та сплави) металургію.

Особливістю сучасного виробництва чорних металів є послаблення орієнтації на місцеву паливну та сировинну базу. В минулому металургійні заводи будувались біля вугільних басейнів (Рур, Піттсбург, Донбас, Сілезія) або біля залізорудних баз (Лотарингія, Кривий Ріг, Урал). Ця тенденція зберігається під час освоєння нових металургійних районів (Індія, Бразилія, Китай). Але все більше заводів виникає на шляхах перевезення руди та палива (поблизу транспортних вузлів) або ж поблизу основних ринків збуту металу (Японія, Республіка Корея, Італія, ФРН, Франція, Росія). В світі накопичилися величезні запаси металобрухту (до 1/3 металургійної сировини), що дає змогу підвищити частку металобрухту у металургійному виробництві, або створювати мережу невеликих заводів, що використовують тільки вторинні ресурси.

Характерною рисою залишається висока концентрація металургійного виробництва: у перших 12 країнах (Японія, США, Китай, Росія, ФРН, Республіка Корея та ін), зосереджено 3/4 світового виробництва сталі. Набирає потужність чорна металургія країн, що розвиваються та країн нової індустріалізації: Бразилії, Індії, Тайваню, Туреччини, Мексики.

Кольорова металургія виробляє 70 металів загальним обсягом 40 млн т щорічно. 96% загального обсягу виробництва припадає на алюміній, мідь, цинк, свинець. Повний набір підгалузей мають США, Канада, Японія, Росія, Німеччина, Франція, Бельгія.

Оскільки виробництво кольорових металів є екологічно шкідливими, то протягом останніх десятиліть його інтенсивно стали розміщувати в країнах, що розвиваються, з їх ліберальними стандартами у сфері охорони навколишнього середовища. Тому в країнах, що розвиваються (Демократична республіка Конго, Замбія, Чилі) переважає випуск первинного („чорного”) металу, який експортується в розвинені країни. Більшість розвинених країн світу переважно використовує довізні концентрати або металобрухт кольорових металів. Найбільшими виробниками алюмінію є США, Канада, Австралія, Китай, Бразилія, міді – США, Чилі, Японія, Китай, Німеччина.

24.2. Охарактеризуйте господарство країн Латинської Америки

Регіон об’єднує країни, які за характером економічного розвитку належать до країн, що розвиваються. Найбільш розвинуті з них створюють групу країн нової індустріалізації, це – Бразилія, Мексика, Аргентина. Для господарства більшості країн Латинської Америки характерними є:

- багатоукладність;

- вузька спеціалізація (крім НІК);

- залежність від іноземного капіталу;

- переважання видобувної промисловості і сільського господарства;

- швидкі темпи зростання важкої промисловості.

Видобувна промисловість країн регіону орієнтована на експорт. Мексика, Венесуела, Тринідад експортують нафту, нафтопродукти. Бразилія, Венесуела, Чилі – залізні руди, мідь. Ямайка, Суринам, Гайана – боксити. Мексика, Перу – свинець, цинк, срібло.

Енергетика. ГЕС виробляють 2/3 електроенергії регіону, більшість країн імпортує енергоресурси. Атомна енергетика в регіоні розвивається повільно (1,5% виробництва електроенергії). Широко використовуються дрова та біомаса (до 25% у загальному енергоспоживанні).

В обробній промисловості домінують традиційні галузі і практично відсутні нові наукоємні. Чорна металургія і машинобудування розвинуті лише у великих країнах – Бразилії, Мексиці, Аргентині. Особливе місце належить автомобілескладальним заводам.

У сільському господарстві регіону поєднуються дрібновласницьке землекористування та господарство великих латифундій. Характерними є батрацтво, праця на плантаціях, безробіття. В галузі зайнято 27,3% економічно активного населення, створюється 15,5% ВВП. Рослинництво створює 2/3 вартості валової продукції сільського господарства. Експортними культурами є кава, банани, какао, цукор, цитрусові. Розвинуте тваринництво м’ясного напрямку, вівчарство (Аргентина, Уругвай, південь Бразилії). Головні сільськогосподарські райони розташовані вздовж узбережжя океанів, а також навколо великих агломерацій.

Близько 4/5 всієї сільськогосподарської і 3/4 промислової продукції виробляється в 5 країнах: Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі, Колумбії.

Транспортна система розвинута недостатньо. Магістралі сполучають переважно райони видобутку сировини з морським узбережжям. Міждержавних, трансконтинентальних шляхів сполучення недостатньо.

В другій половині ХХ ст. швидкими темпами почав розвиватись автомобільний, авіаційний, морський транспорт. Міжнародне значення має Панамський канал, який забезпечує найкоротший зв’язок між Атлантичним і Тихим океаном.

Побудовані Панамериканське (33,6 тис км), Трансамазонське (5,5 тис.км), Окраінне шосе.

24.3. Нанесіть на карту кордони держав (по три), які спеціалізуються на експорті пшениці (за вибором): А) у світі; Б) в Європі.

Білет 25

25.1. Географія хімічної галузі світу

Хімічна промисловість – комплексна галузь системи виробництва конструкційних матеріалів, яка використовує сировину органічного і неорганічного походження для створення нових матеріалів із заданими властивостями. Найбільш повно хімічна промисловість представлена у розвинених країнах світу, а також Росії. Країни „Великої сімки” виробляють понад 3/4 хімічної продукції світу.

Найбільшими районами хімічної промисловості є: Примексиканський (США), Рурський (Німеччина), Роно-Альпійський (Франція, Італія), Токійський (Японія), Урало-Поволзький (Росія).

Основними галузями хімічної промисловості є:

1. Гірничохімічна (добування, переробка нерудної сировини: фосфоритів, апатитів, калійної, кам’яної солей та ін.);

2. Основна хімія (виробництво мінеральних добрив, кислот, США, Китай, Росія);

3. Хімія органічного синтезу:

- виробництво пластмас (США, Японія, ФРН);

- виробництво синтетичних волокон (США, Японія, Тайвань);

- виробництво синтетичного каучуку (США, Японія, Франція);

Під впливом НТР відбулись якісні зміни в хімічній промисловості:

1. Замість кам’яновугільної сировини почали використовувати нафтову та газову.

2. Продукція хімії органічного синтезу (пластмаси, синтетичні волокна, синтетичний каучук) посіла провідне місце у галузі.

3. Відбувається постійна модернізація технологічних процесів, оновлення асортименту хімічної продукції, яка за своїми якостями може бути кращою від виробів із натуральної сировини.

Для хімічної промисловості характерні висока вартість устаткування, енерго- та водомісткість. Тому географія її дуже складна. Орієнтацію на місцеву сировину мають тільки гірничохімічні виробництва. Розвиток і розміщення інших галузей залежать від комплексного поєднання енерго-, гідроресурсів, наближеності до ринків збуту, наявності довізної чи місцевої сировини.

Найважливішим регіоном хімічної промисловості вважається Європа, де випускається близько 1/4 хімічної продукції світу (фармацевтика, парфумерія, фототовари, полімери, хімія побутового призначення). Північна Америка (Канада, США) також виробляє 1/4 хімічної продукції світу (агрохімікати). Близько 1/10 продукції випускає Японія. На країни СНД припадає близько 1/6 продукції, тут особливо вирізняються хімічні комплекси Росії і України.

25.2. Країни Африки: регіональний поділ, особливості економіко – географічного положення, природно-ресурсного потенціалу, населення

Площа – 30,3 млн/км² (22,3% площі світу).

Населення – 812 млн. чоловік (14% населення світу). Склад регіону: 53 суверенні держави, та п’ять залежних територій.

За формою правління: республіки – 50, конституційні монархії – 3 (Марокко, Лесото, Свазіленд). За формою адміністративно-територіального устрою: унітарні – 50, федерації – 3 (Нігерія, Ефіопія, Південна Африка)

Економіко-географічне районування Африки:

Країни Північної Африки - 9	Країни Західної Африки - 15	Країни Центральної Африки - 9	Країни Східної Африки - 11	Країни Південної Африки - 14
Від Мавританії до Єгипту і Судану	Від Сенегалу до Нігерії	Від Чаду до Анголи	Від Еритреї до Замбії та Малаві	Південніше Мозамбіку і Намібії, острови в Індійському океані

Економіко – географічного положення:

- розташування у північній і південній півкулях майже симетрично до екватора;

- вихід до Атлантичного океану на заході, Середземного моря – на півночі, Червоного моря - на північному сході, Індійського океану - на сході;

- протяжність берегової лінії понад 30 тис км, але зручних бухт для будівництва портів небагато;

- близькість Північної Африки до потужного економічного регіону – Західної Європи та до політично нестабільного регіону (Близького Сходу).

- наявність Суецького каналу – стратегічно важливого транспортного об’єкту;

- 14 країн Африки не мають виходу до моря.

Природно-ресурсний потенціал. Африка – континент великих економічних можливостей, якому притаманні різноманіття природних умов, багатство запасів мінеральної сировини, наявність земельних ресурсів. На Африку припадає 10% площі лісів світу, 17% світових запасів деревини. Річки багаті на енергетичні ресурси, відкриті величезні запаси прісної води. Основними районами зосередження мінерально-сировинного потенціалу є: „мідний пояс” Африки, що тягнеться з території Демократичної Республіки Конго через Замбію у Східну Африку (родовища міді, урану, кобальту, платини, золота, марганцю); Гвінейська частина Західної Африки (боксити, залізна руда, марганець, олово, нафта); зона гір Атласу та узбережжя Північно-Західної Африки (кобальт, молібден, свинець, цинк, залізна руда, фосфорити); Північна Африка (нафта, газ узбережжя і шельфу Середземного моря).

Ґрунти різноманітні, але більшість з них має невисоку родючість і швидко деградує. Кліматичні умови різноманітні, кількість опадів нерівномірна: в екваторіальних областях – 1500-4000 мм/рік, у пустельних – 100 мм/рік і менше.

Населення. Населення європеоїдної (Північної Африки),негроїдної (на південь від Сахари), монголоїдної (о. Мадагаскар) рас. Країни помітно різняться за кількістю населення: Єгипет, Ефіопія, Демократична Республіка Конго мають населення понад 40 млн чоловік кожна, а Нігерія – 120 млн. чоловік. Для країн Африки характерна висока народжуваність, щорічний приріст населення – 34%. Показник густоти населення коливається від 0,5 чол/км² до 500 чол/км². Населення зосереджено у районах розвинутого землеробства (дельта Нілу) або промислової діяльності. Характерні високі темпи зростання міського населення – понад 5% на рік, налічується 22 міста-мільйонера (Каїр, Лагос, Кіншаса та ін). Основні групи релігійних вірувань – місцеві традиційні релігії, іслам, християнство. На континенті не вщухають етнічні, міждержавні конфлікти, що призводять до появи значної кількості біженців (7-9 млн. чол.). В останні роки значних масштабів у ряді країн набула смертність від СНІДу.

25.3. Нанесіть на карту кордони п’яти держав, які спеціалізуються на експорті рису (за вибором)

Білет 26

26.1. Географія світового машинобудування.

Машинобудування – комплексна галузь промисловості, підприємства якої виробляють знаряддя праці, техніку оборонного, виробничого та побутового призначення. На машинобудування припадає до 40% вартості виробленої промислової продукції. У галузі зайнято понад 80 млн осіб. До складу машинобудування входить 225 галузей. Основними з поміж них є:

- загальне машинобудування (промислове устаткування, верстати...);

- транспортне машинобудування (автомобілі, літаки, кораблі...);

- електротехнічне машинобудування (всі види електроустаткування);

- точне, військове машинобудування.

До основних машинобудівних регіонів світу належать:

Північна Америка, Західна Європа, Східна і Південно-Східна Азія, країни СНД.

Тільки перша десятка країн спроможна виробляти всю номенклатуру машинобудівної продукції: США, Японія, Росія, ФРН, Великобританія, Франція, а також якоюсь мірою Китай, Канада, Італія і Україна. Їх сумарна частка у випуску продукції становить близько ¾ світового показника. Велика група промислово розвинених країн Європи (Нідерланди, Бельгія, Швеція та ін.), нових індустріальних країн (Республіка Корея, Сінгапур, Бразилія, Мексика), деякі країни Азії, спеціалізуються на випуску окремих видів машинобудівної продукції, з якими вони виходять на світовий ринок.

Розміщення машинобудування залежить від багатьох чинників: від надходження конструкційних матеріалів, наявності кваліфікованої робочої сили, зв’язків з науково-дослідною базою, розміщення ринків збуту.

Підприємства важкого машинобудування, де виготовляють технологічне устаткування розміщені біля металургійних баз і споживачів. В США – це Приозерний і Приатлантичний райони. В ФРН – промислова зона нижнього Рейну (Рур), в Україні – Донбас, Придніпров’я.

Автомобілебудування орієнтується на бази виробництва конструкційних матеріалів, ринки збуту, кваліфіковані кадри: райони Детройта в США, Тойоти (місто-супутник Нагоя) в Японії, Нижній Новгород в Росії. Лідерами автомобілебудування є Японія, країни Європи, США, Республіка Корея, Канада.

Авіакосмічна промисловість – наукоємна галузь. Її розміщення визначає наявність науково-дослідних баз, кваліфікована робоча сила, випуск високоякісних конструкційних матеріалів. Тому коло країн, що можуть випускати ракети, літаки, космічні апарати досить обмежене: США, Франція, меншою мірою ФРН, Великобританія, Росія, Україна, Японія, Китай. Сьогодні виробництво окремих моделей літаків налагоджується у все більшій кількості країн: Італія, Бразилія, Індія, Польща, Грузія та ін.

26.2. Охарактеризуйте господарство країн Африки

Для країн Африки характерні такі особливості: а) багатоукладність, переважання натурального господарства і кустарних ремесел; б) низький рівень розвитку (2% сукупного ВВП країн світу); в) вузька спеціалізація (за виключенням Південна Африка, Марокко, Тунісу та ін.; г) переважання екстенсивного сільського господарства і видобувної промисловості; д) наслідки колонізації.

Більшість африканських країн належать до країн, що розвиваються і загалом мають низький рівень розвитку економіки. Єдина економічно розвинена держава – Південна Африка.

Рослинництво займає провідне місце у галузевій структурі сільського господарства. Основні зернові культури – просо, сорго, кукурудза, рис, пшениця, ячмінь, коренеплоди, плодові – банани, маслини, фінікова та олійна пальма. Часто вирощують одну основну культуру (монокультуру), що цілком домінує в тій чи іншій країні (Гана – какао-боби, Ефіопія – кава, Сенегал – арахіс).

Африка – світовий постачальник багатьох видів тропічної рослинної сировини: какао, кави, арахісу, пальмової олії, бавовни. Але галузь характеризується низькими темпами та екстенсивними методами виробництва. Тваринництво розвинене слабо. Має екстенсивний характер, невисоку продуктивність.

У промисловості найрозвиненіші галузі – гірничодобувна (розвинена в 1/4 країн) і гірничометалургійна. У виробництві міді лідирують Замбія, Демократична Республіка Конго. Добувають свинець, кобальт, золото, срібло, уран. Основна частина видобутку та продукції гірничодобувної галузі припадає на Південну Африку, Замбію, Демократичну Республіку Конго.

Енергетика розвинута слабо. Гідроенергетичний потенціал річок використовується недостатньо.

Провідні галузі обробної промисловості – легка і харчова використовують місцеву сировину. Останнім часом з’явилися підприємства машинобудування, хімічної промисловості, чорної металургії, будматеріалів.

У цілому обробна промисловість розвинена слабо і розміщена дуже нерівномірно. Велику частину продукції виробляють Південна Африка, Єгипет, Марокко, Алжир, Нігерія, Туніс. Майже 25% країн Африки не мають сучасних підприємств обробної промисловості.

Особливостями розміщення господарства багатьох країн є зосередження економічної діяльності в декількох центрах і значний розрив у рівнях заселення, освоєння та економічного розвитку окремих територій і країн. Порівняно більш економічно розвинені території, що прилягають до столиць (Каїр, Кіншаса, Найробі та ін), портів, через які експортують сировину і де частково її переробляють (район Касабланки в Марокко, Лагоса в Нігерії, Олександрії в Єгипті та ін).

Значні промислові центри виникли в районах видобутку мінеральної сировини (центри „мідного поясу” в Замбії і ДРК, центри, пов’язані з нафто- і газо промислами Алжиру і Лівії). Найбільш потужний промисловий центр склався в ПА (Йоганнесбург-Преторія, Кімберлі, Кейптаун та ін).

Транспорт. Мережа шляхів сполучення розвинута недостатньо. Залізничний транспорт представлений в основному одноколійними лініями, які з’єднують порти з внутрішніми районами. Сучасні шосейні дороги є тільки поблизу столичних або промислових міст.

Експорт: гірничорудна та сільськогосподарська сировина. Імпорт: готова продукція, інвестиції.

26.3. Позначте на карті кордони та столиці держав, що входять до „великої сімки”

Дата добавления: 2015-05-26