Білет 17. Питання 1

Свою діяльність Мазепа розпочав в умовах підписання нових "Коломацьких статей", що застерігали Україну від порушення умов вічного миру між Росією та Польщею. Гетьману заборонялося мати дипломатичні зносини з іншими державами. І. Мазепа був добре освіченою людиною, мав значний військовий і дипломатичний досвід, пройшов добру школу управління Україною під керівництвом Дорошенка і Самойловича. Усе це було запорукою успішної діяльності на гетьманській посаді. На першому етапі гетьманування Мазепа дотримувався політики добрих відносин з Москвою: доповідав про "витівки" запорожців, придушував народні рухи, посилав козацькі полки то в далекі північні райони, то в Польщу, то на південь. За все це Мазепа одержував щедрі подарунки від царя, Петро І довіряв українському гетьману. Одним з найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної військової скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. Дбав Мазепа й про виникнення нових осередків культури, одним з них була Чернігівська академія. У внутрішній політиці гетьман спирався на старшину, став обмежувати права селян – вперше запровадив на території Ніжинського полку дводенну панщину (1701 р.), цілим рядом законів виділив козацтво в окремий стан. заслугою гетьмана є його культурно-просвітницька діяльність. Будучи освіченою людиною, він зібрав багатющу бібліотеку, був відомим меценатом, на його гроші побудовані храми, добудовано два корпуси Києво-Могилянської академії, заснований Чернігівський колегіум, запроваджені іменні стипендії для обдарованих студентів – вихідців з низів, які не могли сплатити навчання. Доба Мазепи — це час відродження України, епоха політичного, економічного й культурного поступу.

Питання 2. 8 грудня 1991 р. у Мінську президент України Л.Кравчук, президент Росії Б.Єльцин, голова Верховної Ради Білоруси С.Шушкевич констатували, що вихід республік зі складу СРСР і утворення незалежних держав стало реальним фактом і що СРСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування. Вони підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої можуть приєднатися республіки колишнього СРСР та інші країни. До складу СНД увійшло 11 республік, причому Україна - на правах асоційованого члена (вона не визнала всіх пунктів угоди). За час існування СНД значних економічних і політичних результатів у його діяльності не досягнуто. За деякими прогнозами, СНД розвиватиметься не шляхом глобальних інтеграційних процесів, а шляхом співробітництва на двосторонній основі в певних сферах. Отже, ставлення України до СНД у своєму розвитку еволюціонувало. Якщо на початковому етапі незалежності українська сторона вбачала в співдружності лише форму «цивілізованого розлучення», то з плином часу цей підхід зазнав суттєвих змін. Нині СНД розглядається Україною як міжнародний переговорний механізм, здатний зближувати позиції, збалансовувати інтереси, шукати компроміси, узгоджувати принципи господарської діяльності.

Питання 3. Індустріалізація -це економічно підкріплений процес переходу з ремісничого на велике машинне виробництво, завдяки якому суспільство переходить від аграрно-ремісничого до індустріального типу розвитку, при переході на який економіка починає розвиватися екстенсивно.

Білет 18. Питання 1. Трипільська культура,— археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи велику територію. В часи розквіту, цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі. Однією з особливостей трипільської культури була величезна територія поширення. Трипільська культура є однією з основних давньоземлеробських культур мідного віку. Трипільські племена займали простори Східної Європи від Дніпра до Карпат, від Полісся до Чорного моря. Розвивалася ця культура в IV–III тис. до н. е. і пройшла в своєму розвиткові три етапи:

- ранній (Тривав у другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е.. В цей період вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок.Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Значного розвитку досягли гончарні вироби.).

- середній (На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя.

- пізній (За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби. За цього періоду, складається патріархальний лад. Змінюється характер житлобудівництва,.

Питання 2. Конституційний процес умовно поділяють на два періоди:

У перший період (1992—1994 p.) Конституційна комісія на чолі з Президентом Л. Кравчуком і Головою Верховної Ради І. Плющем, розробила два варіанти проекту Конституції, які були винесені на всенародне обговорення. Однак жоден із них не був прийнятий. Верховна Рада намагалася обмежити вплив Президента Л. Кравчука на внутрішні справи в країні. Протистояння Президента і Верховної Ради закінчилося рішенням сторін про дострокове припинення їхніх повноважень. Внаслідок чого були проведені вибори призидента та Верховгоної Ради.

У другий період (1994—1996 p.) Конституційну комісію очолили Президент України Л. Кучма і Голова Верховної Ради О. Мороз. Нові проекти Конституції створювалися представниками різних політичних партій. Найгострішими були питання про механізм прийняття Конституції, форму правління в Україні, питання власності, виборчої системи, державної мови і символіки. У лютому 1996 р. Верховна Рада почала обговорення нового проекту Конституції. Унаслідок суперечностей між Президентом і Верховною Радою Л. Кучма видав Указ про проведення у вересні 1996 р. Всеукраїнського референдуму щодо прийняття Конституції України, намагаючись прийняти Конституцію, обминувши парламент. Був виданий Указ Президента про введення в дію Конституції України.

За формою правління Україна є республікою, державного устрою — унітарною, тобто єдиною, соборною державою.

Основні положення Конституції України. Конституція складається з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів Перехідних положень.

Питання 3. Колективізація - це процес об'єднання одноосібних селянських господарств у колективні господарства (колгоспи в СРСР). Проводилась в СРСР наприкінці 1920-х - початку 1930-х рр.. (Рішення про колективізацію було прийнято на XV з'їзді ВКП (б) в 1927), в західних районах Україна, Білорусії та Молдавії, в Естонії, Латвії та Литві, а також в соціалістичних країнах Східної Європи та Азії - після Другої світової війни, на Кубі - в 1960-і р. Мета колективізації - формування соціалістичних виробничих відносин на селі, ліквідація дрібнотоварного виробництва для вирішення хлібних труднощів і забезпечення країни необхідною кількістю товарного зерна. Колективізація породила масовий голод початку 30-х років в російських селах. У той час, коли від голоду вимирали цілі села, за кордон йшли ешелони з пшеницею в обмін на іноземну валюту для проведення індустріалізації країни.

Білет 19. Питання 1. Колонізаторська політика російського царизму в Україні призвела до зростання протидій цій політиці з боку національно свідомої частини українського суспільства, активізації українського національного руху в усіх його формах, як політичних, так і культурних. Історія українського національного відродження поділяється на три етапи: 1) збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII — 40-ві роки XIX ст.); 2) українофільський, культурницький етап (40-ві роки XIX ст. — кінець XIX ст.); 3) політичний етап (кінець XIX — 1917 p.). Українське національне відродження базувалося на попередніх досягненнях українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній і духовній культурі. Соціальною базою для потенційного відродження було українське село, що зберігало головну його цінність — мову. Національному відродженню сприяло і поширення романтизму як художньої течії в літературі та мистецтві. Національно-культурне відродження розвивалося в кількох напрямках, серед яких слід виділити етнографічний, літературно-мовний, театрально-драматургічний, історичний. Національне відродження базувалося на активному збиранні та публікації історичних джерел та пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України. Велику роль у національному відродженні відіграв твір «Історія Русів» (автор невідомий, уперше надрукований 1846 р.). У ній викладений історичний розвиток України від найдавніших часів до 1769 р.

Питання 2. У березні 1939 р. Німеччина розчленувала і поглинула більшу частину Чехословаччини. Радянсько-англо-французькі переговори про вкладання військово-політичного союзу проти агресора, які точилися у березні-червні 1939 р., закінчились повним провалом, і тоді радянська дипломатія наважилася на неймовірний крок. В ніч з 23 на 24 серпня 1939 р. між СРСР і Німеччиною був підписаний договір про ненапад. Він був підписаний у Кремлі після кількагодинних переговорів міністрів закордонних справ СРСР Молотова і Німеччини Ріббентропа в присутності Сталіна. Договір, що увійшов в історію як „пакт Молотова-Ріббентропа”, складався з семи статей і передбачав зобов’язання обох сторін утримуватися від агресивних дій і будь-якого нападу стосовно один одного, як нарізно, так і спільно з іншими державами. Окремою частиною радянсько-німецького договору став таємний протокол, в якому був обумовлений територіальний устрій майбутньої Європи. Обидва ці документи – договір про ненапад і таємний протокол як єдине ціле очевидно суперечили принципам міжнародного права, ігнорували загальновизнані норми міжнародних стосунків і, по суті, були протиправними, оскільки ґрунтувалися на насильстві щодо третьої країни. Як Гітлер, так і Сталін, розглядаючи механізм практичної реалізації своїх уявлень щодо перебудови світу, вважали історично правомірним насильство, більше того, вбачали в цьому найефективніший і єдино правильний шлях. Західна Україна цікавила Сталіна передусім як нове володіння імперії, а також як зона безпеки на її західних кордонах. Водночас, скориставшись сприятливим моментом, сталінський режим прагнув якомога швидше покласти край ненависному йому національно-визвольному рухові українського населення на західноукраїнських землях, не допустити його активізації на території радянської України.

Питання 3. Націоналіза́ція — вилучення з приватної власності осіб у власність держави землі, промислових і транспортних підприємств або цілих галузей народного господарства.

Дата добавления: 2015-05-26