КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Класифікація туризму 6 страница
Практикою масового міжнародного туризму вироблені та широко застосовуються різноманітні й досить ефективні форми співпраці, основними завданнями якої є: — використання туристичних зв'язків для зміцнення взаєморозуміння і довіри між країнами; — використання туризму для розвитку взаємовигідних економічних, торговельних відносин; — створення на взаємній основі якнайсприятливіших умов для туристичного обміну, організація технічної співпраці шляхом обміну туристичною інформацією, запровадження загальних стандартів і технологій обслуговування туристів, спрощення туристичних формальностей та ін. Міжнародна співпраця в сфері туризму розвивається в двох формах: 1) співпраця на двосторонній основі; 2) співпраця на багатосторонній основі. 4.1. Двостороння співпраця Погоджені двома країнами умови довготривалої співпраці у розвитку туризму скріплюються особливими договорами, які переважно називаються міждержавними угодами про співпрацю в галузі туризму. Така форма міжнародної співпраці є найдоступнішою та найефективнішою, оскільки для її реалізації не потрібно створювати жодних організаційних структур. За 1990—2000 рр. Україна уклала угоди про співпрацю в галузі туризму більш ніж з 20 країнами. 18 жовтня 2005 р. Україна стала членом Європейської туристичної комісії. Станом на 1 лютого 2006 р. укладено 40 міжурядових і міжвідомчих угод про співпрацю в галузі туризму, в тому числі 9 — із країнами ЄС. Готуються до підписання ще близько 40 угод, зокрема, з такими розвиненими туристичними країнами, як Іспанія, Італія, Кіпр, Мальта, Португалія, Румунія, Словенія, Франція та Чехія. У таких угодах договірні сторони, визнаючи, що взаємодія у галузі туризму має важливе значення для економіки та культури обох країн і є добрим засобом сприяння їхньому розвитку, а також взаєморозумінню і зміцненню відносин, підтверджують своє прагнення співпрацювати на засадах рівноправності та взаємної вигоди. Конкретні заходи такої співпраці спрямовані на:
— широку підтримку діяльності й співпраці туристичних організацій обох країв; — спрощення (по можливості) прикордонних, митних та інших туристичних формальностей; — сприяння збільшенню обсягів туристичних поїздок (групових і індивідуальних) між обома країнами; — обмін туристичною інформацією; — надання допомоги в підготовці професіональних кадрів для сфери туризму; — координацію співпраці туристичних адміністрацій у межах UNWTO та інших міжнародних туристичних організацій; — дозвіл на відкриття туристичних рекламно-інформаційних бюро на території іншої країни. Контроль за виконанням таких угод, як правило, покладається на національні туристичні адміністрації, делегації яких регулярно зустрічаються для підбиття підсумків та планування роботи на майбутнє. 4.2. Багатостороння співпраця Багатостороння співпраця передбачає координацію дій із розвитку міжнародного туризму між декількома країнами. Формами багатосторонньої співпраці є міжнародні наради, форуми з питань туризму, а також різноманітні міжнародні туристичні організації. Туризм як одна з найважливіших форм міжнародної співпраці став об'єктом пильної уваги ООН від перших днів її створення. Найважливішу роль у розвитку міжнародного туризму відіграли такі документи ООН: — Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р., у ст. 24 якої проголошується, що кожна людина має право на відпочинок і вільний час, включаючи розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки; — Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права, прийнятий 1966 р., у ст. 7 якого визначено, що країни зобов'язуються забезпечувати кожній людині право на відпочинок, вільний час, розумне обмеження робочого часу і періодичні оплачувані відпустки;
— Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, прийнятий 6 грудня 1966 р., у ст. 12 якого зазначається, що кожна людина має право вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. Головними органами ООН, які займаються питаннями міжнародного туризму, є Генеральна асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат; допоміжними — регіональні економічні комісії для Європи, Азії, Африки, Америки. Деякі питання туризму належать до компетенції спеціалізований установ, що входять у систему ООН. Найбільш активно проблемами туризму займаються: — Організація ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), які розробляє і здійснює проекти зі збереження світової культурно-історично спадщини і розвитку туризму, проводить велику роботу з охорони та відновлення історичних місць і пам'ятників, а також з підготовки кадрів запровадження технічних стандартів, обміну інформацією; — Міжнародна організація праці, яка займається проблемами умов праці, професіонального навчання, соціального забезпечення, практик наймання на роботу і взаємин між службовцями і роботодавцями, зокрема у галузі туризму; — Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО), яка надає допомогу туристичним адміністраціям окремих країн у розробці проектів з використання в туризмі лісів, водних ресурсів, національних парків, інших природних об'єктів; — Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), яка регулює у галузі туризму міжнародні санітарні норми, спрямовані на боротьбу з поширенням інфекційних захворювань і гарантування максимальної безпеки та здоров'я міжнародних туристів і мандрівників; — Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО), яка сприяє туризму шляхом розробки певних заходів, що спрощують необхідні формальності при організації пасажирських авіаперевезень, особливо на міжнародних лініях; — Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який бере участь у фінансуванні великих туристичних проектів і співпрацює з багатьма установами ООН із проблем міжнародного туризму;
— Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), що має спеціальне відділення, яке займається такими питаннями: — розробкою політики у сфері потенційних можливостей туризму; — оцінкою перспектив розвитку основних видів міжнародного туризму; — створенням статистики міжнародного туризму; — консультуванням і підготовкою оглядів розвитку міжнародного туризму. Діяльність ООН у сфері міжнародного туризму є широкомасштабною, охоплює велику кількість країн і має досить відчутні позитивні результати. Велике значення для розвитку міжнародного співробітництва у галузі туризму мають міжнародні наради-форуми, на яких збираються представники туристичних адміністрацій багатьох країн. Конференція ООН з міжнародного туризму і подорожей відбулася 1963 р. у Римі. В її роботі брали участь представники 87 держав — членів ООН. На Конференції розглядалися такі важливі питання: — розвиток співробітництва в міжнародному туризмі, у тому числі участь країн у реалізації спільних проектів, наданні консультативної допомоги, підготовці фахівців, обміні інформацією; — правовий статус іноземних туристів; — визначення понять "турист", "тимчасовий відвідувач"; — рекомендації для всіх держав щодо спрощення формальностей для іноземних туристів. Всесвітня конференція з туризму відбулася з ініціативи UNWTO1980 р. у Манілі (Філіппіни). В її роботі взяли участь представники 107 держав. На Конференції було чітко окреслене політичне значення міжнародного туризму, який може розвиватися тільки за умов міжнародної безпеки, що, своєю чергою, стає суттєвим фактором забезпечення миру в усьому світі й, моральною та інтелектуальною основою для міжнародної взаємодії та співпраці. На цій Конференції були також розглянуті важливі соціально-економічні питання розвитку туризму й ухвалені відповідні рекомендації і рішення, які ввійшли в текст документа, що отримав назву Манільської декларації з туризму. Декларація привертала увагу всіх країн до проблем розвитку міжнародного туризму і шляхів їх вирішення, зокрема таких, як:
— регулювання пропозиції туристичного продукту і туристичних послуг та поліпшення їхньої якості з урахуванням інтересів споживачів і місцевих виробників, організація професійної підготовки працівників туристичних підприємств, захист і збереження культурно-історичної спадщини Й охорона навколишнього середовища; — технічне співробітництво у галузі туризму, включаючи обмін туристичною інформацією, створення загальносвітової системи туристичної інформації; — питання людських ресурсів у туристичній галузі, включаючи підвищення іміджу професії і соціального статусу осіб, які працюють у туристичній індустрії, а також більшої уваги до їхньої професійної підготовки і підвищення технічної компетентності; — забезпечення свободи пересування туристів — спрощення візових, прикордонних, митних й інших туристичних формальностей, а також відповідна підготовка співробітників служб, які відповідають за дотримання цих формальностей. На Манільській конференції було ухвалено рішення про щорічне відзначення Всесвітнього дня туриста (27 вересня, починаючи з 1980 p.). Крім перелічених всесвітніх форумів з питань туризму і подорожей, які скликалися за ініціативою ООН і UNWTO, відбувалися й інші міждержавні наради і конференції, на яких обговорювалися проблеми співпраці у галузі туризму. Назвемо найважливіші з них. Нарада з безпеки і співробітництва в Європі відбулася 1975 р. у Гельсінкі. У ній взяли участь керівники 33-х європейських держав, а також США і Канади. В ухваленому Заключному акті учасники Наради, визнаючи внесок туризму у розвиток взаєморозуміння між народами й ознайомлення з досягненнями інших країн у різноманітних сферах, а також в економічному, соціальному та культурному прогресі, підтвердили свій намір усіляко заохочувати розвиток міжнародного туризму. З цією метою було погоджено комплекс заходів: — співпраця, спрямована на розвиток і поліпшення матеріально-технічної бази туризму; — здійснення спільних проектів з туризму, у тому числі технічна співпраця; — взаємний обмін інформацією у галузі туризму; — сприяння діяльності туристичних фірм і транспортних компаній; — заохочення туристичних поїздок у несезонний період; — розвиток обміну студентами і фахівцями у галузі туризму; — спрощення формальностей для туристів, які приїжджають; — здійснення необхідних заходів для розвитку туризму без шкоди для навколишнього середовища і культурно-історичної спадщини; — проведення конференцій і симпозіумів із питань розвитку міжнародного туризму. На Нараді був визначений механізм реалізації ухвалених рішень, зокрема, передбачалися двосторонні й багатосторонні зустрічі експертів з туризму, координація роботи міжнародних туристичних організацій. Міжпарламентська конференція з туризму відбулася з ініціативи Міжпарламентського союзу і UNWTO 1989 р. у Гаазі. В її роботі взяли участь парламентарії з 51-ї країни. Підсумком роботи Конференції стало ухвалення Гаазької декларації з туризму, в якій було викладено 10 основних принципів розвитку туризму і відповідні рекомендації з їхньої реалізації. Особливу увагу було зосереджено на таких питаннях, як: — місце туризму в системі економічного і соціального розвитку суспільства. З огляду на зростання значення туризму, Конференція рекомендувала планувати туризм на комплексній основі, приділяючи особливу увагу розвитку туристичної інфраструктури, підготовці кадрів туристичної індустрії, захисту навколишнього середовища, підтримці малого бізнесу в сфері туризму і подорожей; — необхідність спрощення туристичних формальностей, коло яких з розвитком туризму постійно розширюється. Зверталася увага на те, що варто розрізняти перешкоди, які стосуються мандрівників, і перешкоди, які ускладнюють роботу туристичного бізнесу; — безпека і захист туристів. Ці проблеми пов'язані з необхідністю дотримання туристичними та іншими адміністративними органами, насамперед приватним сектором, численних правил і постанов. Держави прибуття і виїзду туристів повинні активно співпрацювати у використанні всіх засобів захисту і безпеки туристів, особливо у випадках природних нещасть, великих аварій, епідемій, терактів тощо. З метою реалізації ухвалених рішень у сфері міжнародного туризму Декларація закликає парламенти всіх країн вжити заходів до розробки всеосяжного національного законодавства з туризму. 5.2. Світовий і регіональні ринки міжнародного туризму У світовому міжнародному туризмі UNWTO виділяє шість туристичних регіонів: Європа, Азійсько-Тихоокеанський регіон, Південна Азія, Америка, Близький Схід, Африка (табл. 5.4). Світовий туризм характеризується високим ступенем концентрації у відносно невеликих за площею регіонах. На початку XXI ст. лідерами світового туризму стали Франція, Іспанія, США, Італія, Китай, Велика Британія, Канада, Мексика, Австрія, ФРН. На ці 10 країн припадає половина світового туристичного потоку. Шість із них знаходяться в Центральній і Західній Європі: Франція, Іспанія, Італія, Велика Британія, Австрія, ФРН. Європа. Аналізуючи ринок міжнародних туристичних послуг, бачимо, що Європа — лідер цього ринку, вона приймає майже 65 % іноземних туристів, отримуючи при цьому майже 55 % валютних надходжень. Успіх Європи пояснюється такими факторами: — велика кількість держав на відносно невеликій території; — населення європейських країн має високі реальні доходи; — більшість населення деяких європейських країн, наприклад, Німеччини, Франції, Великої Британії, охоче проводить відпустку за кордоном, але поблизу своєї країни; — наявність багатьох культурно-історичних пам'ятників, створених природою та людиною; — попит на міжнародні подорожі задовольняється потужною індустрією туризму та необхідною інфраструктурою. Активність європейського туризму пояснюється насамперед територіальною близькістю і доступністю туристичних ресурсів. В Європі переважає внутрішньорегіональний туристичний обмін. Наприклад, 90 % усіх гостей, що відвідують Іспанію, прибувають із країн Європи. Удосконалення роботи підприємств індустрії гостинності, розширення сфери послуг, рекламні кампанії, а також спрощення перетину міждержавних кордонів сприяють залученню туристів і активному використанню європейських рекреаційних ресурсів. У середині 90-х років XX ст. до традиційних лідерів Європейського регіону (Франція, Іспанія, Італія) наблизилися Ізраїль і Туреччина, розвиток в'їзного туризму прискорився. На початку XXI ст. динаміка європейського туризму сповільнилася, обсяг європейського в'їзного туризму скоротився у вересні-грудні 2001 р. на 6 %, проте події 11 вересня 2001 р. не були цьому єдиною причиною. Спалахи епідемії коров'ячого сказу та ящура спричинили зниження попиту на поїздки у Велику Британію, Ірландію та Нідерланди на 5—б%. Ізраїльсько-палестинський конфлікт негативно позначився на розвитку туріндустрії в охопленому конфліктом регіоні. Однак зменшення кількості тих, хто подорожував авіаційним транспортом, певною мірою компенсувалося збільшенням кількості подорожей залізничним та автомобільним транспортом. Загалом у країни Європи 2001 р. турпотоки зменшилися всього на 0,7 %. Деякі країни Східної Європи поліпшили свої позиції: кількість туристів, які відвідали 2001 р. Болгарію, зросла на 14%, Естонію — на 9%, Словаччину — на 13%. Міжнародні туристські прибуття 2005 р. у регіоні зросли на 5 % завдяки позитивним результатам країн Центральної і Східної Європи (+15%), а також Північної Європи (+ 9 %). Позитивна тенденція зберігається дотепер. Південно-Східна Азія і Тихоокеанський регіон Цей туристичний регіон розвивається найбільш динамічно, випереджаючи Європу за темпами зростання, що 1999 р. становили 7,5%. У 1999 р. країни цього регіону прийняли 93,7 млн туристів. У 2005 р. зростання туристських прибуттів становило 28 % і досягло 153 млн туристів. Тут також велику роль відіграє внутрішньорегіональний туризм, на який припадає 70 % прибуттів. Лідером Тихоокеанського регіону 2005 р. був Китай, друге місце посів Сінгапур. У цей час швидко розвивається туризм в Індонезії і Малайзії. Набувають популярності нові напрямки — в Камбоджу та В'єтнам. Китай відкрив ворота для в'їзного туризму з 1978 р. Відтоді його відвідали мільйони туристів, яких приваблює давня історія цієї країни, розмаїтість ц культурної спадщини, краса природи. Китайський уряд провадить активну політику залучення іноземних туристів, спонсорує держава численні рекламні акції, знімає обмеження на пересування країною. Якість туристичних послуг у Китаї постійно поліпшується. У1995 р. Китай відвідало 23 млн туристів, у 1999 р. — 27 млн, у 2005 р. — 42 млн. Навіть кризовий для світової туріндустрії 2001 р. виявився для Китаю вдалим — приріст становив 6 %. Зараз цей показник продовжує зростати. Активному використанню туристичних ресурсів Південно-Східної Азії сприяє економіка країн цього регіону, середньорічні темпи зростання якої становлять 4—5 %. У цього регіону гарне туристичне майбутнє. За ним уважно спостерігають авіакомпанії, оскільки віддаленість країн цього регіону робить авіаційний транспорт найприйнятнішим. Південна Азія Темпи зростання міжнародних туристських прибуттів у цьому регіоні 2005 р. становили 10%. Найбільш туристично розвиненими країнами є Індія (+ 24 %), Мальдіви (+ 9 %) та Шрі-Ланка (+ 13 %). Основні потоки міжнародних туристів спрямовані в Індію. Також зростає кількість туристичних прибуттів на Мальдівах, які володіють гарними можливостями для пляжного відпочинку і підводного плавання. Сприяє розвитку туризму в цьому регіоні активна міжнародна торгівля. Америка. На Американському континенті 75 % турпотоку формується всередині регіону. Лідером є США, які прийняли, наприклад, 1999 р. 47 млн туристів. Останніми роками дедалі більше людей подорожують на Кубу й у Мексику. Темпи зростання потоку туристів у Південну Америку вдвічі перевищили середньосвітові показники. Цей потік формується переважно з американських і канадських туристів. Події 11 вересня 2001 р. негативно позначилися, насамперед, на туристичній індустрії Американського континенту: протягом 2001 р. турпотік скоротився на 24 % порівняно з попереднім роком. На думку експертів UNWTO, на зниження туристичної активності в цьому регіоні вплинула, зокрема, несприятлива економічна ситуація в південноамериканських державах, унаслідок чого гостей у Бразилії за підсумками року стало менше на 8 %, в Аргентині — на 9 %, в Уругваї — на 4 %. У 2005 р. після чотирирічного спаду остаточно відновилось зростання туристичної активності Американського регіону. Міжнародні туристські прибуття зросли на 11 % (майже 130 млн), і всі субрегіони показали позитивні результати. Близький Схід У 2005 р. туристичний потік у цей регіон продемонстрував найбільший приріст, переважно завдяки збільшенню кількості подорожей в Єгипет. У 2005 р. в Єгипті динаміка кількості прибуттів становила + 39 %. Іншими популярними туристичними напрямками стали Йорданія (+ 21 %), Бахрейн (+ 16 %) та Ліван (+ 26 %). Факторами зростання туристичної активності, за даними UNWTO, тут стали заходи, спрямовані на підвищення безпеки та зміцнення політичної стабільності, а також підвищений інтерес до культурно-історичних пам'ятників цих країн. Загалом динаміка зростання кількості туристичних прибуттів у країни Близького Сходу 1999 р. становила 17,5 %, однак у IV кварталі 2001 р., після терористичного акту 11 вересня, було зафіксовано значне зниження обсягу туризму в країни цього регіону — на 30 %. Зараз ситуація виправилася. Африка Цей континент володіє великим туристичним потенціалом, але індустрія гостинності інвестується недостатньо: політична нестабільність і проблеми інфекційних захворювань впливають на імідж цього регіону. Досить високими є показники рекреаційного і ділового туризму ПАР, де спостерігається найбільша кількість сонячних днів. У Північній Африці стрімко зростають туристичні потоки у Туніс і Марокко. Загалом кількості прибуттів у країни Африки 2005 р. зафіксовано на 6 % більше, ніж попереднього року. Зацікавленість туристів цим континентом зростає. Підсумовуючи аналіз ринку міжнародних туристичних послуг, можна сказати, що лідером цього ринку є Європа. Активність європейського туризму пояснюється, насамперед, територіальною близькістю і доступністю туристичних ресурсів. В Європі переважає внутрішньорегіональний туристський обмін. У Північній Америці також переважають внутрішньорегіональні туристські потоки. Найінтенсивніший туристський обмін спостерігається між США, Канадою та Мексикою. Проте значна частина населення надає перевагу міжрегіональним подорожам. Помітно зростає кількість прибуттів у країни Східної Азії та Тихоокеанського регіону. Частка країн Африки, Близького Сходу та Південної Азії невелика. Ці регіони не можуть бути конкурентами Європі, Північній Америці та Східній Азії ні за кількістю прибуттів іноземних туристів, ні за надходженнями від міжнародного туризму через економічні проблеми, акти тероризму та воєнні дії. Основні туристичні потоки світу зосереджені всередині Європи (з Великої Британії у Францію, з Німеччини в Іспанію), Америки (між США, Канадою та Мексикою) та Східної Азії (з Японії в Таїланд). Міжрегіональний туристський обмін найбільший між Америкою та Європою, що пояснюється також зростанням пропозиції перельотів через Атлантику та зниженням тарифів для більших сегментів ринку. Надходження від міжнародного туризму найвищі в США, Іспанії, Франції, Італії та Великій Британії. Привабливою для ділового туризму та відпочинку є Азія. Можна твердити про існування досить щільної залежності між добробутом країни та її доходами від міжнародного туризму. Найвищими витрати на міжнародний туризм є у Німеччині, Великій Британії та Японії. Німців вважають найбільш подорожуючою нацією світу. Індустрія туризму є досить молодою галуззю бізнесу, але насправді люди займалися туризмом із найдавніших часів: подорожі з метою торгівлі, завоювань, оздоровлення, поширення релігійних учень, пізнавальні мандрівки та екскурсії, виїзди за місто міських жителів і поїздки в місті сільських тощо урізноманітнювали життя віддавна. Передумови розвитку туризму сягають далекої давнини. 3000 років д н. е. стародавні єгиптяни вже плавали річкою Ніл, перевозячи величезн брили, з яких будували піраміди. Ранні фінікійці плавали Середземним морем до берегів сучасних Сирії та Лівану, щоб розмістити там свої колоні та розвивати торгівлю. Один з експертів Всесвітньої туристичної організації Джафар Джафарі у своїй праці "Феноменологія туризму" зазначає, що люди подорожували завжди. Залежно від мотивації подорожей, способу подорожування і розвитку транспортних засобів, кількості мандрівників й охоплення туризмом різних верств суспільства історичний шлях розвитку туризму можна поді лити на чотири етапи: 1)до 1841 р. — початковий етап; 2) з 1841 р. до 1914 р. — етап становлення туризму як галузі; 3)з 1914 р. до 1945 р. — етап формування індустрії туризму; 4) з 1945 р. до наших днів — монополізація туристичної індустрії. Курортом називається місцевість, що володіє природними цілющими властивостями, які використовуються для лікування мінеральними джерелами, лікувальними грязями або особливими кліматичними умовами (моря, озера, гірські ландшафти, лісові масиви, степи або умови пустельного клімату).
Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 529; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |