Біогеоценоз та екосистема як компоненти природи

Термін біогеоценоз був запропонований академіком В.Сукачовим (1942) на основі дослідження історично сформованих комплексів організмів, що заселяють певні ділянки земної поверхні, зокрема лісів. Для наземних біоценозів, на його думку, найбільш характерними компонентами є рослинні угрупування – фітоценоз.

Біогеоценоз (за В.Сукачовим) – це ділянка земної поверхні, де на певній відстані біоценоз і відповідна йому частина атмосфери, літосфери і гідросфери залишаються однорідними і мають однорідний характер взаємодії між ними і тому в сукупності утворюють єдиний, історично сформований, внутрішньо взаємозумовлений комплекс.

За В.Сукачовим, в біоценозі при взаємодії компонентів живої природи утворюються певні біоценотичні блоки і, в схемі біогеоценозу (див. рис. 1.9.), біоценоз складається з трьох елементів: фітоценозу, зооценозу та мікробоценозу.

Абіотичне середовище з яким взаємодіє біоценоз або його окремі елементи В.Сукачов поділив на два блоки: едафотоп – ґрунтові умови, та кліматоп – метеорологічні умови.

Рис.1.9. Структура біогеоценозу за В. Сукачовим.

Як видно із рис. 1.9., всі компоненти біогеоценозу є взаємопов’язаними. Отже, біогеоценоз як система взаємовідношень складових його компонентів, характеризується певним типом обміну речовиною і енергією між його компонентами та іншими компонентами природи і являє собою внутрішню діалектичну єдність компонентів, що знаходяться в постійному русі.

Термін екосистема вперше вжив А.Тенслі (1935) і згодом уточнив К.Віллі. А.Тенслі вважав, що організми можуть претендувати на те, щоб їх не відділяти від довкілля разом з яким вони утворюють єдину фізичну систему. К.Віллі вважав, що екосистема – це сукупність живих і неживих елементів природи, внаслідок взаємодії яких утворюється стійка система. В останній спостерігається кругообіг речовини між живими і неживими компонентами.

Отже, екосистема – це взаємозумовлений комплекс організмів, об’єднаних біологічними зв’язками та елементами абіотичного середовища.

Екосистеми класифікують за різними ознаками. Так, за рівнем біотичних зв’язків екосистеми поділяють на:

- мікроекосистеми, наприклад, гниючий стовбур дерева, тощо;

- мезоекосистеми, наприклад, ліс, озеро, тощо;

- макроекосистеми, наприклад, континенти, океани, тощо;

- глобальна екосистема – біосфера Землі.

Ю.Одум виділяє три групи природних екосистем: наземні (біоми), прісноводні та морські В основу цієї класифікації покладені різні ознаки: для наземних екосистем – тип рослинності, для водних екосистем (прісноводних та морських) – властивості води, умов середовища та особливості гідробіонтів.

Ю.Одум пропонує аналізувати екосистеми за рядом параметрів, зокрема, за потоками енергії; за трофічними рівнями; за структурою просторово-часового різноманіття; за кругообігом хімічних елементів; за ступенем розвитку та еволюції.

Деталізуючи структуру екосистем, Ю.Одум виділяє в них такі компоненти: неорганічні речовини, які включаються до кругообігу, органічні сполуки, кліматичні режими, продуценти (автотрофи), консументи (гетеротрофні організми) та редуценти (сапротрофи), які розкладають (мінералізують) органічні речовини.

За ступенем трансформації людською діяльністю, екосистеми поділяють на: природні, антропогенно-природні (лісові насадження, ниви тощо) та антропогенні (міста, промислові центри тощо). Визначення ступеня трансформації природних екосистем господарською діяльністю людини є одним із важливіших завдань екології.

! У зв’язку з трансформацією значної частини природних екосистем в природно-антропогенні та антропогенні, предметна сфера екології в наш час значно розширюється. Довкілля людини сьогодні значно відрізняється від умов природного середовища, тому як зазначив В.Ю.Некос (2001), об’єктом дослідження неоекології є антропосфера – унікальна і найбільш складна із всіх сфер

Дата добавления: 2015-05-26