Розуміння історії та історичні дослідження

Принципи дослідження в історії України.

Принцип-це основне правило,якого необхідно дотримуватись при вивченні всіх явищ і подій в науці. Основними принципами вивчення історичних фактів визнано наступні:

Принцип історизму – вимагає розгляду всіх історичних фактів,явищ і подій у відповідності з конкретно-історичними обставинами, в їх взаємозв’язку. Будь-яке історичне явище треба вивчати в розвитку:як воно виникло, які етапи в своєму розвитку пройшло, чим в кінцевому рахунку стало. Неможна розглядати подію чи особу водночас чи абстрактно, поза часовими вимірами. Тобто історик повинен розглядати події з точки зору тодішньої обстановки а не теперішньої.

Принцип об активності-передбачає опору на факти в їх справжньому змісті,не спотворені і не підігнані під схему. Головним в забезпеченні принципу об’єктивності є особа історика, його теоретичні погляди, культура методології, професійна майстерність, порядність.

Принцип соціального підходу передбачає розгляд історико-економічних процесів з врахуванням соціальних інтересів різних прошарків населення, різних форм їх проявів в суспільстві. Зобов’язує співвідносити інтереси класові і вузько групові з загальнолюдськими, враховуючи діяльність партій,урядів, осіб.

Принцип альтернативності визначає ступінь вірогідності здійснення тієї чи іншої події, явища, процесу, на основі аналізу об’єктивних реалій і можливостей. Визнання історичної альтернативності дозволяє по новому оцінити шлях кожної країни, побачити невикористані можливості процесу, винести урок на майбутнє.

Тільки за умови дотримання і поєднання всіх принципів і методів пізнання можуть бути забезпечені строга науковість і достовірність у висвітленні минулого.

Історичне дослідження базується на історичних джерелах, з них історик черпає інформацію про минуле, яку він інтерпретує, осмислює і на основі якої відтворює, реконструює (чи конструює) картину-образ минулого.

Історичне дослідження починається з виявлення джерел (евристика) з вибраної теми. Всі джерела, використовувані в історичних дослідженнях, можна розділити на два основних класи: історичні й археологічні. У випадках, коли письмові джерела відсутні, використовують винятково археологічні джерела. Найважливішими історичними джерелами є письмові тексти - хроніки, документи, листи і т.п. - їх називають первинними історичними текстами.

Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких послуговується для реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці - їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).

Приступаючи до дослідження джерел, історик повинен знати історичну обстановку, своєрідність мислення і особливості передачі інформації в епоху, що вивчається, володіти спеціальними знаннями, необхідними для роботи з документами вибраного періоду (наприклад, для епохи феодалізму — знання палеографії, історичної граматики і ін.).

Визначення достовірності джерела складається з вирішення трьох завдань: встановлення тексту, інтерпретація джерела і вивчення його походження.

Одним із найважливіших принципів забезпечення вірогідності результатів дослідження є принцип об’єктивності, який зобов’язує розглядати історичні явища і події у всій їх складності, багатогранності й суперечливості, з урахуванням усієї сукупності позитивних і негативних сторін їх змісту, незалежно від того, чи подобаються вони дослідникові чи ні^[1].

Дата добавления: 2015-05-26