Революція 1848 року та її наслідки для України

На початку 1848 р. в ряді європейських країн почались буржуазні та буржуазно-демократичні революції.

З початком революції широкого розмаху набув національно-визвольний рух у слов’янських провінціях Австрійської імперії — у Східній Галичині предтечею революції було селянське повстання 1846 р. Боячись повторення цих подій, 17 квітня 1848 р. уряд оголосив у краї скасування феодальної залежності селян і панщини.

Звільнення селян стало важливою передумовою розгортання масового руху за демократичні перетворення. У березні 1848 р. у Львові під впливом демонстрації губернатор Ф. Стадіон дав згоду на звільнення політичних в’язнів і на формування національної гвардії. Відповідно до проголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. буржуазно-демократичних демократичних свобод (друку, зборів, організацій тощо) у краї виникли різні, у тому числі й політичні, організації, керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола. Польська ліберальна буржуазія і поміщики 13 квітня 1848 р. утворили у Львові Центральну раду народову, яка домагалась здійснення буржуазних реформ та перетворення Галичини в польську автономну провінцію, заперечуючи при тому право на окремий національний розвиток більшості населення Східної Галичини — українців.

Представники української ліберальної буржуазії, світської інтелігенції та греко-католицького духовенства 2 травня 1848 р. утворили у Львові Головну руську раду, яка, виступаючи за проведення буржуазних реформ, прагнула до забезпечення вільного національного розвитку українського населення Східної Галичини.

1 листопада 1848 р. львівські робітники і ремісники різних національностей підняли збройне повстання. На багатьох вулицях виросли барикади. Весь центр міста опинився в руках повсталих, до яких приєдналися студентський легіон, частина національної гвардії. Між ними та урядовими військами відбулися збройні сутички. На барикадах співали революційні пісні. На одній з барикад — вперше у Львові — було піднято червоний прапор.

Революційні події охопили й Північну Буковину, де селяни силою повертали захоплене у них поміщиками. Важливу роль у селянському русі відіграли депутати рейхстагу, обрані від сільських округів. Так, депутат Л. Кобилиця 16 листопада у Вижниці на зборах 2600 селян закликав не коритися поміщикам, обирати на свій розсуд сільських старост, захоплювати ліси і пасовища. Його заклик став сигналом до повстання, яке охопило гірські села Вижницького і Сторожинецького округів. Селяни відмовлялися коритися місцевій владі, створили збройні загони, які взяли під контроль гірські дороги.

Революція дала поштовх розвиткові руху народних мас Північної Буковини за адміністративно-політичну єдність з Галичиною. У відповідь на клопотання поміщиків і духовенства про відокремлення Буковини від Галичини буковинські селяни-депутати виступили із заявами протесту в рейхстагу. Проти цього висловились і представники сіл всієї Буковими на зборах у Чернівцях у листопаді 1848 р. Проте уряд, йдучи назустріч панівній верхівці, на початку 1849 р. все ж відокремив Буковину від Галичини.

Активно відгукнулись на революцію народні маси Закарпаття. Влітку і восени 1848 р. селянський рух тут значно посилився. У багатьох місцевостях, особливо в гірських районах, селяни фактично вийшли з-під контролю поміщиків та місцевих органів влади, не виконували панщини, не платили податків, захоплювали панське майно.

Австрійському абсолютизмові при підтримці російського царизму вдалося придушити революцію та поступово відновити всю повноту влади, яка опинилася під загрозою. У березні 1849 р, він розігнав парламент і згодом відібрав у народу більшість завойованих ним свобод.

Проте революція мала важливі наслідки для населення західноукраїнських земель. Найголовнішим з них було скасування кріпацтва. Аграрна реформа, незважаючи на її грабіжницький характер і збереження значних пережитків феодалізму, відіграла прогресивну роль. Вона відкрила шлях для розвитку капіталізму і формування буржуазного суспільства на західноукраїнських землях. Важливим здобутком революції було піднесення національно-визвольної боротьби народних мас, зближення українців Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття, посилення їх тяжіння до Наддніпрянської України.

Дата добавления: 2015-05-26