Білет № 13

Назвіть особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб. Складіть правову ситуацію, в якій є склад адміністративного проступку. Поставте до ситуації запитання та дайте відповідь до нього.

Адміністративна відповідальність — вид юридичної відповідальності, за порушення якої застосовуються адміністративні стягнення, пе­редбачені Кодексом України про адміністративні правопорушення або іншим адміністративним за­конодавством.

До осіб у віці від 16 до 18 років, що вчинили адміністративне правопорушення, застосову­ються заходи, передбачені Положенням про комісії зі справ неповнолітніх. До таких заходів належать:

- зобов'язання привселюдно попросити вибачення у потерпілого;

- попередження;

- догана або сувора догана;

- відшкодування матеріального збитку;

- передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, під нагляд педагогічного або трудового колективу за їхньою згодою, а також окремим громадянам за їх проханням;

- штраф.

У разі відсутності у неповнолітньої особи самостійного заробітку штраф стягується з батьків або осіб, які їх заміняють.

Ці методи регулюються ст. 24 Кодексу про адміністративні правопору­шення. До неповнолітніх не застосовується таке адміністративне стягнення, як адміністративний арешт.

Склад адміністративного проступку:

- об'єкт — відносини у суспільстві, що охороняються нормами адміні­стративного права, за порушення яких накладаються адміністративні стяг­нення;

- об'єктивна сторона —- вчинки особи (дії чи бездіяльність), за як^; перед­бачено адміністративну відповідальність, що характеризуються обставина­ми, місцем, часом, способом скоєння правопорушення, а також причинним зв'язком між діями та їх шкідливими наслідками;

- суб'єкт — осудна фізична особа, якій на момент скоєння правопорушен­ня виповнилося 16 років, у тому числі службова чи посадова особа, а також юридична особа;

- суб'єктивна сторона — це внутрішнє ставлення правопорушника до скоєного ним протиправного діяння, яке характеризується мотивом, метою та виною.

Розгляньмо правову ситуацію. 17-річний Сергій та його однокласники Іван і Юрій чекали тролейбус на зупинці, де поруч перебувало багато громадян, серед яких жінки й діти. Вони викрикували нецензурні слова, на зауваження старших не реагували. Які методи впливу можна застосувати в даній ситу­ації?

Відповідь. Кодекс України про адміністративні правопорушення ви­значає проступки, за які відповідають неповнолітні.

Адміністративній відповідальності на загальних підставах з 16 років підлягають неповнолітні, що вчинили ряд правопорушень, серед них дрібне хуліганство — дії, які полягають в лайці в громадських місцях, образливому чіплянні до громадян та інших подібних діях, що порушують громадський порядок і спокій. За вчинення адміністративних правопорушень (дрібне ху­ліганство) на неповнолітніх віком від 16 до 18 років згідно зі ст. 173 КЗп АП накладається штраф у розмірі від 3 до 7 неоподаткованих мінімумів доходів, виправні роботи від 1 до 2 місяців, адміністративний штраф.

Висновок. За вчинення адміністративних правопорушень до неповно­літніх застосовуються відповідні засоби впливу. До неповнолітніх не засто­совується таке адміністративне стягнення, як адміністративний арешт.

13.1. Право власності: зміст, підстави набуття і припинення. Форми права власності, приклади. Право власності малолітніх і неповнолітніх осіб.

Цивільний кодекс України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює згідно із законом своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власник володіє, користується, розпоряджа­ється своїм майном на власний розсуд. Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Законодавство Укра­їни проголошує принцип, відповідно до якого власність зобов'язує. У тому числі власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам сус­пільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з Цивільним кодексом власникові належать права володіння, ко­ристування та розпорядження своїм майном. Ці складові становлять зміст права власності.

Право володіння — фактичне володіння річчю, пов'язане з наміром ува­жати річ своєю. Фактично володіє річчю і той, хто буквально тримає її в руках, фізично відчуває її, і той, хто має до речі доступ внаслідок перебування речі у своєму господарстві.

Право користування — отримання від речі притаманних їй корисних влас­тивостей. Ця головна правомочність власника є свого роду метою права власності. Користування може здійснюватися в різних формах. Наприклад, колоду можна використати як засіб опалювання, для виготовлення дощок, для підпори будівельної конструкції. Важливо лише, щоб користування річчю не порушувало прав інших людей і не було заборонене законом.

Право розпорядження — можливість вирішити юридичну і фактичну долю речі шляхом відчуження (продаж, дарування), шляхом передачі іншим осо­бам у володіння або користування (оренда, позичка), шляхом переробки, знищення тощо.

Майно може перейти у власність різними способами. Це і дарування, і обмін, і купівля, і успадкування тощо. Особа, яка є власником майна, без­посередньо впливає на це майно, спираючись на закон.

Право власності безстрокове. Усі інші особи зобов'язані утримуватися від учинення будь-яких дій, що порушують це право.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не ви­пливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Нічийними дарунками природи може користуватися кожний. Наприклад, якщо особа зібрала ягоди в лісі чи зловила рибу, вона є їх власником, якщо вона діяла по закону, місцевому звичаю або загальному дозволу власника земельної ділянки.

Якщо особа знайшла чиюсь загублену річ, то вона одразу повинна повідо­мити про знахідку хазяїнові речі та повернути її. Якщо хазяїн невідомий, то знахідку-(безхазяйну річ) потрібно віднести до міліції або до місцевих органів влади. Закон не заперечує також, щоб той, хто знайшов ту чи іншу річ, збе­рігав її у себе. Якщо після спливу шести місяців власник загубленої речі не знайдений або не з'явився сам, то право власності на знахідку переходить до того, хто її знайшов. Щодо знайдених тварин, то, якщо протягом шести міся­ців із моменту заяви особи про знахідку робочої або великої рогатої худоби і протягом двох місяців — інших тварин їхнього власника не було виявлено або він не заявив про своє право на них, право власності переходить до осо­би, яка їх знайшла і в якої вони перебували на утриманні та в користуванні.

Щодо підстав припинення права власності, то це може бути будь-яке від­чуження власником свого майна — відмова власника від права власності, знищення майна, викуп пам'яток історії та культури державою, припинення юридичної особи чи смерть власника тощо.

Підстави припинення права власності поділяють на такі, що залежать, і такі, що не залежать від волі власника.

Від волі власника залежать угоди з відчуження майна або витрат грошо­вих коштів, користування майном, унаслідок якого це майно повністю спо­живається, знищення або викидання майна. А такі підстави, як примусовий продаж або примусове вилучення майна у випадках, передбачених законом, загибель майна внаслідок стихійної події або протиправних дій інших осіб, набуття майна проти волі власника добросовісним набувачем не залежать від його волі.

Конституцією України визначено приватну, державну та комунальну фор­ми власності. В окремих випадках виділяється колективна (кооперативна, акціонерна) форма власності. Всі форми власності є рівноправними. Ніхто не може бути позбавлений права власності.

До приватної власності належить будь-яке майно фізичних та юридичних осіб (будинок, автомобіль, земля), за винятком окремих видів майна, яке, від­повідно до закону, не може їм належати (бойова зброя, боєприпаси тощо).

До державної власності належить будь-яке майно без жодних обмежені? (у тому числі й грошові кошти), яке належить державі, від імені та в інтересах якої право власності здійснюють відповідні органи державної влади. На­приклад, парти і дошки є майном вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

До комунальної власності належить майно (в тому числі грошові ко­шти місцевих бюджетів), що належить територіальній громаді, яка разом із утвореними нею органами місцевого самоврядування здійснює управління ним.

Повністю розпоряджатися майном особа може лише з 18 років. Якщо людині ще не виповнилося 14 років, то її майном розпоряджаються її батьки в її інтересах.

Особи віком від 14 до 18 років мають право розпоряджатися своєю сти­пендією, заробітком або іншими доходами, самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Усі інші угоди щодо свого майна вони мають право укладати тільки зі згоди своїх батьків чи осіб, які їх замінюють.

Якщо особа, якій виповнилося 14 років, особисто внесла певну суму на банківський рахунок, то вона має право розпоряджатися цим вкладом на власний розсуд.

Якщо гроші в банк покладені на ім'я особи кимось іншим, то до 14 років цими коштами розпоряджаються її батьки (або особи, що їх замінюють), аз 14 до 18 років — вона особисто, але за їхньою згодою.

Висновок. Власність характеризує не відношення суб'єкта до об'єкта, а відношення між суб'єктами стосовно об'єкта. Власник володіє, користуєть­ся, розпоряджається майном на власний розсуд, незалежно від волі інших осіб; власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Дата добавления: 2015-05-26