Методика розрахунку 1 страница

ВВП — головний індикатор економічного розвитку і найповніший показник сумарного обсягу виробництва товарів та послуг за певний період. В Україні розрахунки ВВП здійснюють лише з середини 90-х із переходом від статистики Балансу народного господарства (БНГ) до прийнятої в усьому світі системи національних рахунків (СНР). На початку 1995 року Міністерство статистики України завершило розробку національних рахунків України згідно з концепцією затвердженою ООН у 1993 році. На динаміку ВВП у поточних цінах впливають зміни його фізичного обсягу і цін на товари та послуги. Щоб позбутися впливу цін, ВВП, національний дохід розраховують у зіставних цінах. Таким чином не враховується вплив інфляції. Переоцінку ВВП або внутрішнього доходу у зіставних цінах виконують для виробленого і використаного ВВП або внутрішнього доходу. Однак переоцінені у зіставних цінах ВВП і внутрішній дохід, обчислені виробничим методом і методом кінцевого використання, переважно не збігаються за величиною, оскільки перший показник виражається у цінах факторів виробництва, а другий — у ринкових цінах. Характеристикою динаміки виробленого ВВП є середньоарифметичний зважений індекс фізичного обсягу продукту. В деяких галузях існують специфічні особливості побудови цих індексів, що пов'язано як з характером продукції в натуральному вираженні, так із методами оцінки її в точних цінах.

Для лісового господарства і рибництва розраховують індекси (дефлятори) фізичного обсягу продукції за агрегатною формулою (вагова функція), де як ваги застосовують зіставні (базисні) ціни (P0), а як індексовані величини — кількість виробленої продукції в натуральному вираженні в базисному (q0) і звітному (q1) періодах:

В Україні в галузі сільського господарства існує практика прямого перерахунку вартості продукції окремих культур за цінами 1983 року. На рівні країн індивідуальні індекси обчислюють на основі даних про випуск окремих видів продукції в натуральному вираженні. Іноді з цією метою використовують дані про відвантаження і продаж продукції в натуральному вираженні, відпрацьовані людино-години, про закуплену та спожиту сировину тощо. В Україні Мінстатом відібрано 362 таких продукти — більше половини промислової продукції країни. При розрахунку індексів промислової продукції як ваги використовують додану вартість чи валову промислову продукцію (в Україні — товарну продукцію). Світові промислові індекси ООН розраховують трьома етапами:

1. На основі скоригованих національних індексів первинних галузей (згідно з міжнародною стандартною галузевою класифікацією ООН) обчислюють регіональні індекси промислової продукції.

2. Визначають зведені індекси за укрупненими галузевими групами й основними підрозділами добувної та обробної промисловості з виділенням важкої та легкої промисловості, а також виробництва електроенергії та газу.

3. Використовуючи обчислені вище індекси, розраховують зведені промислові індекси за континентами (Європа, Східна й Південно-Східна Азія, Північна Америка, Океанія, Африка і Середній Схід, а також світові індекси промислового виробництва.

Світові й національні індекси обчислюють переважно за місяць, квартал, рік. Найдостовірнішими вважають річні індекси. Тому місячні індекси коригують на квартальні, а квартальні — на річні.

У будівництві індекс фізичного обсягу обчислюють за агрегатною формою, де як ваги використовують одиницю доданої вартості. (кошторисні ціни) у базисному періоді. Індексованою величиною є окремі види продукції будівельної індустрії у базисному та звітному періодах (чи фізичні обсяги витрат окремих видів будівельних матеріалів). В Україні індексуються будівельно-монтажні роботи. Міжнародна статистика публікує лише національні індекси фізичного обсягу будівельного виробництва.

У роздрібній торгівлі розраховують так звані індекси дефлятованого товарообігу. Дефлювання здійснюють діленням роздрібного товарообігу в поточних цінах на індекси-дефлятори, якими здебільшого є індекси роздрібних цін. Міжнародна статистика публікує лише національні індекси роздрібної та оптової торгівлі.

На транспорті як індекси фізичного обсягу застосовують темпи зростання таких умовно-натуральних показників, як пасажиро-милі, тонно-милі перевезень корисних вантажів. Динаміка продукції зв'язку характеризується темпом зростання кількості переданих сполучень різних видів.

Індекси фізичного обсягу продукції галузей невиробничої сфери у міжнародній статистиці обчислюють дефлюванням номінальної заробітної плати на індекси роздрібних цін, одержуючи індекси динаміка показника реальної заробітної плати. Через це слід врахувати, що продуктивність праці робітників невиробничої сфери не змінюється за період, що вивчається. В Україні індекс фізичного обсягу продукції галузей невиробничої сфери розраховують за допомогою індексів динаміки кількості робітників.

У галузях, що надають платні послуги, у чисельному індексі фізичного обсягу продукції вказують їхню валову виручку. Іноді цей індекс обчислюють з урахуванням кількості наданих послуг на додану вартість у базисному періоді. За відсутності необхідних даних як показники динаміки продукції цих галузей використовують темпи зростання кількості зайнятих, кількості відправлених листів, ліжко-днів в лікарнях.

В Україні індекс-дефлятор розраховують діленням валового випуску в поточних цінах на валовий випуск у зіставних цінах. У міжнародній статистиці, крім цих індексів, обчислюють індекси цін-дефляторів ВВП за категоріями продажу і витрат, формами власності для окремих категорій товарів власного споживання, продукції сільського господарства та ін.

Номінальний ВВП (ВВПн) — загальний обсяг виробництва, який вимірюється в постійних (незмінних, базових) цінах, (приймається за базу), тобто на величину цього показника впливає лише зміна обсягів виробництва.

Реальний ВВП (ВВПр) — це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва. Номінальний ВВП = S piqi, де qi — обсяг виробництва і-го товару в поточному році, pi — ціна і-го товару в поточному році.

57. Система національних рахунків.

Система національних рахунків (СНР) — це сукупність показників послідовного та взаємопов'язаного опису найважливіших процесів і явищ економіки: виробництва, доходів, споживання, нагромадження капіталу та фінансів. Ця система застосовується в умовах ринкових відносин.

Національні рахунки розробляються Державним комітетом статистики згідно зі стандартом СНР, прийнятим міжнародними організаціями у 1993 р.

Відповідно до міжнародного стандарту у СНР інституційні одиниці групуються в п'ять секторів:

- нефінансові корпорації, до яких належать інституційні одиниці, які займаються ринковим виробництвом товарів і послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток;

- фінансові корпорації — комерційні інституційні одиниці, що спеціалізуються на фінансових послугах чи допоміжній фінансовій діяльності (банки, страхові компанії тощо);

- сектор загального державного управління, до якого належать органи управління центрального та місцевого рівнів, некомерційні бюджетні організації, фонди соціального страхування;

- сектор домашніх господарств, що об'єднує фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках як фізичних осіб-підприємців;

- сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства (НКОДГ), до якого входять інституційні одиниці, створені окремими групами домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально-культурних послуг (соціально-культурні підрозділи нефінансових корпорацій) безоплатно або за цінами, що не мають економічного значення.

У Системі національних рахунків відображається розвиток економіки на різних стадіях процесу відтворення, показується рух товарів і послуг, а також стан виробництва та використання валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).

Стадія виробництва характеризується показниками випуску, проміжного споживання, валового внутрішнього продукту (валової доданої вартості).

Випуск — це вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць — резидентів у звітному періоді.

Проміжне споживання містить витрати на товари та послуги, які використані інституційними одиницями для виробничих потреб.

64. Циклічність розвитку економіки. Теорії циклів.

Економічний цикл — це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час поширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) — досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т. д. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази — відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

Отже, економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Піднесення змінюється спадом (кризою). Обсяги валового внутрішнього продукту, зайнятості і виробництва скорочуються. Ціни і прибутки знижуються, а безробіття зростає. За спадом виникає депресія. Зрештою досягається певна критична точка, після якої починається пожвавлення. Відновлення при цьому може бути повільним або швидким. У цьому випадку рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає. В міру того як пожвавлення в економіці набирає сили, зростають темпи приросту цін. Після досягнення в економіці повної зайнятості, тобто повного використання виробничих ресурсів, економіка переходить до фази піднесення. Нова смуга піднесення може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, збільшення кількості вільних робочих місць, підвищення життєвого рівня населення або ж швидке роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова криза.

У 70—80-ті роки в умовах значної інфляції, коли економічний спад не супроводжувався зниженням цін, кейнсіанські моделі були доповнені так званою монетарною теорією циклу (М. Фрідмен). Ця теорія виходить з того, що головну роль у динаміці національного доходу і відповідного циклу відіграє нестабільність грошової пропозиції, надлишок якої «закладає» економічна політика самої держави. Тому держава з метою стабілізації економіки відповідно до монетарної теорії циклу повинна зосередити основну увагу на регулюванні обсягу грошової пропозиції, тобто грошової маси, яка перебуває в обігу.

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань. Тому деякі економісти вважають, що більш реально треба говорити про економічні коливання, а не про економічні цикли. Проте водночас усі вони мають багато спільного, в них можна виявити риси належності до однієї «сім'ї».

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження. З цього погляду всі економічні цикли поділяються таким чином:

1) цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість яких дорівнює сорок — шістдесят років. Їхня головна рушійна сила — радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

2) цикли Кузнеца — їхня тривалість складає двадцять років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;

3) цикли Джаглера з періодичністю сім — одинадцять років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

4) цикли Китчина з тривалістю три — п'ять років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;

5) приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Не можна стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Є й сезонні коливання ділової активності (наприклад, купівельний «бум» перед новим роком тощо). До сезонних коливань схильні й деякі галузі виробництва (сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт та ін.).

Практично всі галузі економіки схильні до економічних коливань, але найбільшою мірою коливання виробництва та зайнятості стосуються галузей промисловості, що випускають засоби виробництва й споживчі товари довгострокового користування. Це пояснюється тим, що в коротких циклах мають місце значні коливання в темпах інвестицій у товарно-матеріальні запаси. Вони збільшуються, коли обсяги виробництва і запасів зростають відповідно до зростаючого попиту на ринку, і зменшуються, коли обсяги виробництва і запасів скорочуються. У даному випадку скорочення інвестицій зумовлює зниження доходів і прибутку, зайнятості і зменшення валового внутрішнього продукту взагалі.

У випадку довших циклів, наприклад у спорудженні залізниць, автомобільних шляхів і будівництві, коливання в темпах інвестицій викликають повільні економічні коливання та порушують економічну рівновагу. Це ж саме відбувається у випадку, коли коливається споживчий попит на товари довгострокового користування. Слід підкреслити, що цикли є насамперед результатом коливань сукупних чистих інвестицій незалежно від того, чим ці коливання викликані: чи зміною у заощадженнях, споживанні, державних витратах, чи в темпах технічних винаходів і нововведень, чи створенням депозитних грошей банківською системою.

Отже, все, що стосується вироблення і відшкодування інвестиційних товарів, товарів тривалого користування, вдосконалення техніки і технологій, зростання доходу і споживання тощо, пов'язане з внутрішніми факторами, які впливають на виникнення економічних циклів.

ВІКІ:

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі, середні та довгі.

Короткі цикли називають циклами Джозефа Кітчина. Він пов'язував малі цикли з коливаннями запасів золота і визначав їхню повторюваність із періодичністю 3 роки і 4 місяці. Основоположник економетрики Уеслі Мітчелл пояснював причину малих циклів змінами у сфері грошового обігу й визначав їхню тривалість для США 40 місяців, тобто теж 3 роки і 4 місяці.

Малі (короткі) цикли пов'язані з порушенням та встановленням рівноваги на споживчому ринку. Причиною їх є зміни у сфері кредиту, тому вони й проявляються як кризи кредитної сфери.

Середні цикли їх ще називають циклами Клемента Жугляра (за ім'ям французького вченого-економіста, який досліджував середні цикли у другій половині XIX ст.). Він пов'язував причину середніх циклів теж зі сферою кредиту і виявив, що вони повторюються з періодичністю 8—10 років, що збігається з періодичністю середніх циклів, причину яких вчені пов'язували з періодичністю оновлення основного капіталу.

До середніх хвиль відносять так звані будівельні цикли Саймона Кузнеця (американський вчений, лауреат Нобелівської премії), який пов'язував циклічні коливання з періодичним оновленням житла та деяких типів виробничих споруд і визначав їхню тривалість (періодичність) у 15—20 років.

Середні цикли ще називають промисловими. Промисловий (економічний) цикл є найгострішою формою прояву властивих ринковій (капіталістичній) економіці суперечностей і водночас досить жорстким, але дієвим способом вирішення їх.

Матеріальною основою промислового циклу, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу.

Періодичність циклів, таким чином, визначається періодом оновлення основного капіталу. Чим швидше воно відбувається, тим частіше відбуваються кризи. У період, описаний К. Марксом, оновлення основного капіталу здійснювалося з періодичністю 10—11 років. Такою була і періодичність середніх (промислових) циклів.

Довгі хвилі (великі цикли) пов'язані зі зміною базових технологій, джерел енергії та об'єктів інфраструктури.

65. Безробіття: сутність, причини, типи і види, наслідки.

Безробіття — соціальне явище, коли кількість бажаючих отримати роботу є більшою, ніж робочих місць (перевага пропозиції робочої сили над її попитом). Відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.

Види безробіття:

Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. У фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.

Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.

Панельне безробіття (у розумінні монетаристів — природне безробіття): відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.

Фрикційне безробіття (тимчасове) виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці, професій. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.

Структурне безробіття (технологічне) — виникає в результаті зміни структури економіки, викликане науково-технічним прогресом і зміною структури потрібних кадрів.

Закон Оукена:

Артур Оукен на прикладі США математично виразив зв'язок між рівнем безробіття і відставанням обсягу ВВП. Він сформулював закон, згідно з яким країна втрачає 2-3% фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли фактичний рівень безробіття збільшується на 1% порівняно з його природним рівнем:

Закон Оукена розкриває істотний зв'язок між ринком продукту і ринком праці, та ще раз нагадує про те, що безробіття є основною проблемою сучасного суспільства. Коли рівень безробіття є високим, ресурси використовуються неповністю, значна частина продуктів не добирається, доходи населення зменшуються.

Причини виникнення:

Найпоширенішою в наш час є кейнсіанська теорія безробіття. Згідно з якою його причиною є недостатній сукупний попит на товари. Держава, підвищуючи доходи, або знижуючи податки, може збільшити в економіці суспільний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття.

Ще одна концепція безробіття (класичний підхід) не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги.

Безробіття зумовлене комплексом причин:

- структурними змінами в економіці;

- нерівномірністю розвитку продуктивних сил у народному господарстві, в окремих регіонах;

- постійним прогресом техніки, особливо його революційної форми - НТР;

- пошуком працівниками нових робочих місць, де вища заробітна плата, змістовніша робота;

- диспропорційністю розвитку економіки;

- обмеженістю попиту на товари і послуги тощо.

Наслідки:

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з другого - великим суспільним лихом. До негативних наслідків безробіття можна віднести:

- зменшення рівня життя;

- поява невпевненості в майбутньому;

- морально-психологічної травми (зайва людина);

- виникнення почуття власної неповноцінності;

- зниження кваліфікації працівників;

- ріст злочинності та ін.

66. Особливості безробіття в Україні та методи його регулювання.

Чисельність економічно активного населення віком 15-70 років становила 22,2 млн. осіб, з них 20,4 млн. осіб, або 92,1 %, були зайняті економічною діяльністю, решта — не мали роботи, але активно її шукали та були готові приступити до неї, тобто відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Середньомісячна кількість безробітних працездатного віку (за методологією МОП) становила 1,7 млн. осіб, або 8,5 % від чисельності економічно активного населення зазначеного віку (дані наведені в середньому за І квартал 2006 р., розраховані на базі матеріалів вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності). До цієї категорії безробітних відносяться особи, що самостійно шукали роботу, та ті, які перебували на обліку у державній службі зайнятості.

Ситуація з гастарбайтерами — громадянами України

За межами України працює 6,5 мільйона громадян країни, що становить більше 14 відсотків українського населення, повідомляє УНІАН з посиланням на інформаційні матеріали, поширені представництвом Міжнародної організації по міграції (МОМ) в Україні.

Найчастіше українці вибирають для трудової міграції Росію, Німеччину, США, Ізраїль, Чехію, Угорщину і Польщу. При цьому з 6,5 мільйонів мігрантів 67 відсотків складають чоловіки, а 33 відсотки — жінки.

Державне регулювання ринку праці спирається на певні важелі, які поділяються на правові, організаційні та наукові. Вони забезпечують управління ринком праці та стимулювання зайнятості населення.

Правові заходи. Для виконання функцій щодо регулювання ринку праці, ДСЗ повинна мати адекватне цим функціям правове забезпечення або правові важелі, за допомогою і на підставі яких забезпечується діяльність служби. Головним чинником правового регулювання ринку праці є Закон України "Про зайнятість населення", зміни і доповнення до нього, інші закони, підзаконні акти і розпорядчі документи уряду (Закони "Про пенсійне забезпечення", "Про молодь" та ін.).

Організаційні заходи. Це заходи регулювання зайнятості та впливу на формування ринку праці в цілому в Україні і по окремих територіях, які розподіляються на активні та пасивні.

Активні методи та заходи — це сукупність методів та заходів по:

- створенню додаткових сфер зайнятості;

- професійній орієнтації населення; підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації кадрів;

- посиленню територіальної та професійної мобільності робочої сили;

- субсидуванню частини витрат підприємств на заробітну плату, перепідготовку та підвищення кваліфікації працівників, застосування гнучких форм зайнятості;

- наданню допомоги у працевлаштуванні;

- допомога у разі трудової міграції;

Слід звернути увагу на те, що регулювання зайнятості досягає найвищого ефекту в тих країнах, в яких:

- по-перше, політика зайнятості є вмонтованою до загальноекономічного механізму функціонування суспільного господарства;

- по-друге, заходи державної політики зайнятості зосереджені не тільки на територіальному рівні реалізації, а також враховують і галузевий рівень, тобто здійснюються не тільки виключно діями ДСЗ, а передбачають активність галузевих міністерств, підприємств та організацій різних форм власності;

- по-третє, до загального економічного механізму закладений основний важіль політики зайнятості — стимулювання попиту, в тому числі і попиту на робочу силу;

- по-четверте, у сферу політики зайнятості включені найсуттєвіші аспекти регулювання заробітної плати, посилення трудової мотивації тощо.

Іншими словами, державна активна політика зайнятості не повинна обмежуватись проведенням заходів зі сприяння працевлаштуванню.

До пасивних методів та заходів регулювання зайнятості відноситься асигнування коштів на часткове відшкодування безробітним їхніх втрат у доходах, передчасний вихід на пенсію та інші грошові допомоги. Ці заходи не впливають на регулювання попиту і пропозиції робочої сили.

Коли постає питання щодо фінансування тих чи інших заходів регулювання ринку праці, то в цій справі є певна закономірність: чим більше коштів піде на активні заходи, які запобігають безробіттю, тим менше стане безробітних і менше грошей буде витрачено на пасивні заходи. І на даному етапі формування ринку праці співвідношення повинно бути таким: на рівні України не менше 70% на активні заходи і до 30% на пасивні, хоча надалі це співвідношення може змінюватись.

Наукові заходи. Ринкові відносини в цілому — категорія складна, але чи не найскладнішою її складовою є ринок праці через його мобільність і постійні зміни в якісному та кількісному складі. В Україні, в практичній діяльності Міністерства праці та соціальної політики, безумовно враховується досвід інших країн СНД і далекого зарубіжжя. Однак слід пам’ятати про особливості нашої економіки і що далеко не все із зарубіжного досвіду можливо повністю перенести до економіки нашої країни. В основі всіх цих дій мають бути наукові дослідження, щодо проблеми трудових ресурсів, зайнятості, прогнозування в цій галузі.

Для розв’язання цих проблем створено Науково-дослідний центр із проблем зайнятості населення та ринку праці, на який покладено наукове обґрунтування державної політики зайнятості населення, оцінка стану і перспектив розвитку та формування ринку праці України, визначення пріоритетів досліджень у цій сфері, координація з іншими науково-дослідними установами тощо. Таким чином, були закладені основи цілеспрямованого наукового забезпечення аналізу проблем зайнятості населення та ринку праці.

Отже, держава володіє досить широким діапазоном різноманітних методів та інструментів впливу на ринок праці та зайнятість населення, і тому основним проблемним питанням є таке: яку ж позицію займе держава? Пасивного спостереження, покладаючись на те, що ринок сам по собі є регулятором розподілу трудових ресурсів (американський підхід), чи активного втручання у процеси на ринку праці (досвід Японії, Кореї, деяких європейських країн). Вітчизняні економісти та дослідники переконані, що на даному етапі становлення нової економічної системи ситуація на ринку праці України потребує активного державного регулювання, бо інакше обвального зростання безробіття та ускладнення ситуації на ринку праці в цілому не вдасться уникнути.

67. Інфляція: поняття, причини, вимірювання, види, наслідки.

Інфляція (від лат. inflatio — роздування) — збільшення кількості емітованих грошей, що має наслідком зростання цін, виражених у даній грошовій одиниці.

Рівень інфляції вимірюють за допомогою індексів цін (найчастіше споживчих та виробників, тощо).

Причини інфляції. В економічній науці існувало багато підходів щодо причин інфляції:

Австрійська школа та вільний ринок. За визначенням Мюррея Ротбарда, випуск банками (нині, центральним банком) банкнот в обсягах, більших за накопичений резерв «твердої валюти» (золото, срібло, монети з коштовних металів) може називатись інфляцією.[6] Друк нових грошей може призводити до зростання цін, однак, через складну природу ціноутворення, співвідношення між кількістю надрукованих грошей та цінами не лінійне. Зростання цін може бути викликане багатьма іншими чинниками окрім інфляції. За визначенням Йорга Гюльсмана, інфляція — це збільшення номінальних обсягів будь-якого засобу обміну більше, за те, яке б відбулось в умовах вільного ринку. Оскільки вільний ринок має широке тлумачення, то інфляцію можна звузити до «збільшення пропозиції грошей через порушення прав власності».

Згідно монетарної концепції американського економіста Фішера, одна із головних умов виникнення інфляції полягає в швидшому зростанні грошової маси у порівнянні з ростом об'єму реального продукту, внаслідок чого виникає надлишок грошей, який призводить до їх знецінення та зростання цін.

Немонетарний підхід (кейнсіанський) пояснює причини інфляції надлишком сукупного попиту (інфляційного попиту) або також ростом витрат виробництва, що тягне за собою зростання цін і зростання заробітної плати

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити антиінфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі. Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

- Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.

- Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.

- Обов'язкові резерви комерційних банків.

- Операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів.

Дата добавления: 2015-05-26