Інституціоналізм поглядів У. Мітчелла

Інституціональні ідеї Т.Веблена

Т. Веблен (1857–1929) – американський економіст, основоположник інституціонального напряму в економічній теорії.

Для його поглядів характерне критичне ставлення до існуючих в економічній теорії напрямів, до практики господарського життя. Він засуджував економічний лібералізм та неокласицизм за надмірну затеоретизованість, відірваність від життя, обмеження рамками статичного аналізу, гіпотетичних схем «стану рівноваги».

Економічна наука, на думку Веблена, не повинна обмежуватися лише вивченням цін і ринків (як це робили класики), а має досліджувати діяльність людини в усіх її виявах Веблен не сприймав і марксизму, зокрема теорію класової боротьби, революційні методи досягнення цілей тощо. Відомий історик економічної думки Е. Жамс назвав його «саркастичним нігілі» з його націленістю на отримання прибутку (праці «Теорія дозвільного класу», 1899, «Абсентеїстська власність», 1924). Виступив одним із перших нищівних критиків монополістичної практики, за що був названий «американським Марксом».

Веблен особливо наголошував на ролі техніки, науково–технічного прогресу в суспільному розвитку. Підсумком цих поглядів став його проект (праця «Інженери і система цінностей», 1921) передачі управління виробництвом тех­нічним спеціалістам. Таким чином, Веблена можна вважати зачинателем технологічного детермінізму. Він одним із перших серед економістів висунув ідею со­ціального контролю за економікою, обґрунтувавши її у статі «Політика реконструкції» (1918).

Лише системне реформування суспільства, на думку Веблена, може забезпечити його виживання. Дійшов висновку про необхідність державного втручання в механізм ринкової економіки, по суті, ставши теоретичним предтечею кейнсіанства.

Вплив Веблена на розвиток економічної науки значний:

Ø започаткував новий напрям економічної теорії – інституціоналізм,

Ø аргументував ідею реформування економічної системи, технократизму,

відкрив шлях дирижизму (державному регулюванню економіки).

Мітчелл – учень Веблена – став творцем нового емпіричного напряму в інституціоналізмі. Проте Мітчелл не був сліпим послідовником Веблена. Він критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для доказу своїх ідей. Сам Мітчелл нагромадив і систематизував величезний статистичний матеріал, який узяв за основу своїх досліджень.

Під впливом і керівництвом Дж. Лоренса Лафліна, фахівця з проблем грошей, Мітчелл підготував і захистив докторську дисертацію з проблем паперових грошей часів громадянської війни, так званих грінбеків. Згодом він присвятив цьому питанню вичерпне дослідження «Історія грінбеків». У цій праці Мітчелл простежив рух цін, розробивши самостійно індекс роздрібних цін, і дійшов висновку, що залежність між цінами і кількістю грошей в обігу є менш очевидною, ніж стверджували класики.

У центр наступних досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія в нього – це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти – устремління до певних результатів. Одним із них є тяжіння до прибутків. Виробництво товарів підпорядковане не виготовленню споживних вартостей, а одержанню прибутку. Мітчелл, на відміну від Веблена, спокійно оцінює стан справ і заявляє, що прагнення прибутку зумовлене існуючою «системою». Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхідність вивчення грошового господарства.

Грошова економіка, безумовно, має недоліки, їй притаманні суперечності, але вона, за словами Мітчелла, – найліпша форма організації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям установлення взаємодії і співробітництва в су­спільстві.

Як інституціоналіст Мітчелл підкреслює й інший бік проблеми – соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витрачати гроші. Цю звичку він називає рушієм економіки, яка визначає характер сучасних інститутів. Завдання економічної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв’язок між інститутами грошового господарства й поведінкою людей.

Мітчелл критикує класиків за те, що вони зводять усе до механічних законів попиту і пропозиції і не торкаються правил поведінки людей у грошовому господарстві. У нього гроші не просто засіб об­міну, а рушійна сила економічного життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме придбанню грошей надають великого значення в сучасній грошовій цивілізації, то інший бік їхнього призначення постійно недооцінюють.

Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марнотратства, а розглядає її з позицій залежності від факторів, що не контролюються індивідуумом. Витрачання грошей часто зовсім не зумовлене потребами, а диктується намаганням підтримати імідж, перевершити суперника.

Інституціоналізм Мітчелла був емпіричним дослідженням сучасності. Широко використовуючи фактичний матеріал, статистику, він хотів не лише дати картину сучасного йому економічного розвитку, а й сподівався вирішити суперечності капіталізму. Особливу увагу він приділив аналізу циклічних коливань. Проблемою циклів займалась гарвардська школа кон’юнктурознавства і, зокрема, очолюване Мітчеллом Національне бюро економічних досліджень. В основу програми досліджень було покладено працю самого Мітчелла «Економічні цикли», яку він опублікував 1913 р.

Дата добавления: 2015-05-26