Теорія сучасного інституціоналізму Дж. Б’юкенена

Джеймс М. Б’юкенен опублікував багато праць: «Формула згоди» (1962), «Попит і пропозиція суспі­льних благ» (1968), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін. 1986 р. Б’юкенен здобув Нобелівську премію за «дослідження конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень».

Спільно з Г. Таллоком він організував у політехнічному інституті штату Вірджинія «Комітет із вивчення прийняття неринкових рі­шень», який згодом було перетворено на «Центр досліджень суспіль­ного вибору». У США видається спеціальний журнал «Суспільний вибір», що свідчить про значну роль цієї теорії.

Поява теорії була підготовлена працями К. Ерроу, А. Бергсона, Д. Блека. Сам Б’юкенен зазначав, що на формування його поглядів великий вплив мали праці Ф. Найта і особливо шведського економі­ста К. Вікселя.

В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б’юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної поведінки людини може бути застосований у дослідженні будь–якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і в дослідженні політичних процесів.

Політику Б’юкенен трактує як обмін. Проте повної аналогії між політичною і ринковою системами провести не можна. У них різна структура. Якщо на ринку відбувається добровільний обмін товарами, то в політиці люди змушені платити податки в обмін на якісь суспільні блага. Споживачем цих благ є суспільство в цілому. Різниця між ринковим і політичним обміном полягає і в тім, що його учасники мають різну мету. На ринку відбувається взаємовигідний обмін. Процес прийняття рішень схожий на різновид ринкової угоди: ви мені – я вам. Ви мені голоси на виборах, я вам вигідні закони, ліцензії тощо.

В політиці не існує взаємовигідного обміну. Прихильники теорії суспільного вибору роблять висновок про існування політичної нерівності, що зумовлена економічними причинами. Це – нерівність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновниками, парламентарями рішень, які допомогли б їм бути переобраними або рішень, що сприятимуть інтересам організованих груп тиску, але є неефективними для суспільства в цілому.

Враховуючи ці суперечності, прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи. Це реформування передбачає поширення ринкових відносин на політичну сферу. Політика, наголошували вони, може і мусить будуватись на таких самих взаємовигідних договірних умовах, як і ринковий обмін.

Основні характерні ознаки його концепції:

1) критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробці альтернативних програм;

2) спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками – соціологією, психологією, антропологією, юриспруденцією тощо;

3) намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);

4) аналіз економічних відносин не з позицій так званої економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;

5) намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку.

Сучасні інституціоналісти так само критикують неокласичні й неокейнсіанські теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному реформізмі. Їм притаманне також розширення традиційних об’єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань.

Дата добавления: 2015-05-26