Литовські статути та їх застосування в Україні

Органи влади та управління на українських землях в період ХІУ-ХУІ ст.ст.

Окреме місце серед норм права, якими управлялися землі Великого князівства, займало магдебурзьке право.

Суть магдебурзького права полягала у звільненні міського населення від юрисдикції урядової адміністрації та в наданні місту самоуправління на корпоративній основі, організації власного суду і певної автономії в господарських відносинах.

Міста з магдебурзьким правом поділялися на дві головні групи: міста, в яких мало чинність магістратське управління, і міста, де управління здійснювали ратуші. В перших - була розвинена система самоврядування з цілою низкою визначених органів місцевої міської влади, в других - порядок самоврядування був дуже спрощений: ратушними містами і містечками керували війт і два-три бурмістри.

Містом з магістратським управлінням керував магістрат, власне магістратська рада, в склад якої входили бурмістри й радці. В цих адміністративних органах були зосереджені функції адміністративно-поліцейські, фінансово-господарські.

Магістрат повинен був дбати про стягнення до міського бюджету визначених податків - від млинів, броварень, гончарень, лазень, гостинних дворів, різницьких лавок, від купців за торгівлю в місті. Магістратські урядники повинні були дбати про забезпечення ладу, спокою в місті, регулювати споживчі ціни, стежити за утриманням мостів, за чистотою в місті тощо.

Головна роль у містах з магдебурзьким правом належала війту, який був на чолі міської управи. Війта призначав король, іноді довічно. Фактично суд був невід’ємним від адміністрації. Хоча в приписах королівських привілеїв і йшлося про відокремлення судової влади від адміністративної, але вони в самій своїй основі порушувалися. Судочинство з цивільних і кримінальних справ проводила лава. Вона становила собою колегію з 11 лавників під головуванням війта.

Серед пам’яток права Литовсько-Руської держави особливе значення мали так звані Статути. В основу першого Статуту 1529 р. були покладені норми, напрацьовані адміністративною та судовою практикою на базі звичаєвого права України, Литви, Білорусії. Він складався з 13 розділів, які нараховували 282 статті.

В перших трьох розділах були зібрані в основному норми конституційного права та принципові положення інших галузей права; в IV-V - норми шлюбно-сімейного та спадкового права; в VI - процесуального; в VII - кримінального права; в VIII - норми земельного права; в IX - лісного та мисливського; в X - цивільного права; в X-XI - кримінального та процесуального права.

Характеризуючи цей документ, слід зазначити, що в Статуті юридично закріплювалися основи суспільного та державного ладу, правове становище населення, порядок утворення, склад та повноваження деяких органів державного управління. Таким чином, повнота систематизації правових норм різних галузей права дає підстави називати Статут 1529 р. зводом законів на основі кодифікації місцевого права.

Існували ще редакції Статутів 1566 та 1588 р. Так, за Статутом 1566 р. вільний селянин, що прожив за згодою феодала кілька років на волі, міг відійти від пана, якщо відпрацює стільки років, скільки він був на волі. Якщо селянин тікав, то перетворював­ся на невільного («отчича»).

Дата добавления: 2015-05-26