Характеристика творів

Характеристика публікацій.

Опублікувала збірки поезій «Гусла» (1938), «Княжа емаль» (1941), книжку новел «Материнка» (1946), «Веселка» (1956), збірку віршів для дітей «Бедрик» (1956). У 1986 році вийшла ілюстрована книжка «Великодній передзвін. Писанки і поезії Оксани Лятуринської». Належить до елітних поетів «Празької школи». Майстер витонченого образу й ліричної мініатюри, в якій психологічно тонко відбиває світ почуттів ліричної героїні — духовно багатої людини.

Художнє ліричне мислення О.Лятуринської заважало створенню нею масштабних епічних полотен. Однак спроби об’єктивувати художнє зображення дійсності були, а виявлялись вони вже у невеликих за обсягом сюжетних віршах історико-героїчної та фольклорної тематики, особливо у більших за розміром астрофічних творах (“Хліб”, “Роксоляна”, “Думка про чайки”). Поєднання широти епічного зображення неординарних подій з їх глибоким ліричним переживанням відбувається у “Думі про скривавлену сорочку”, поемах “Героїка” та “Єроним”.

“Дума…” О.Лятуринської стала однією з кращих сторінок у своєрідній українській антології крутянської поезії. Поетеса створила літературний зразок думи, дотримавшись основних її канонізованих норм. О.Лятуринська використовує типові для думи синтаксичні конструкції та фігури (наприклад, “гонить, гонить з півночі вітер хмари сіверські”, “ой, то не тополі поставали в полі”, “ой, вороже військо силу дужу вкрало”), оживлення предметів та понять (“сиротою бідний покій з ганку виглядає, // сум за столом одинокий струни натягає…”), метафоричні епітети (“не покрився погляд гострий неживим туманом”), гіперболу (“сум-країно, вся – хрести, могили”, “блиснуть блискавки, спалять поле іскрами”), смислове навантаження пестливої мови (козаченьки, сторононька, синцю, синочок, смертонька) тощо. Зберегла О.Лятуринська й ліро-епічну основу твору. Власне, на тлі трагічних подій і розгортається особиста трагедія матері. Розповідь, яка дещо імітує голосіння, градаційність вислову максимально наближають твір до внутрішнього клімату народної думи. В основу метричного розміру поетеса поклала хорей, що був характерним для найстарших жанрів речитативного вірша, зокрема, голосінь. О.Лятуринська досягає художнього ефекту тоді, коли змінює віршовий ритм, іпостасуючи шестистопний хорей пірихієм та ямбом, варіюючи клавзулу та анакрузу. Зміну віршового ритму спостерігаємо зі зміною періоду – своєрідної строфи.

“Дума про скривавлену сорочку” О.Лятуринської надзвичайно органічно вплітається в контекст української літератури, бо своєю поетикою наближається до відомих писемних та фольклорних творів.

У своїй творчості звернулась О.Лятуринська і до синтетичного жанру поеми. Гранично стисло окреслити тематику поеми “Єроним” можна в кількох словах – доля української еміграції; ширше – буття України, трагічні сторінки її історії в інтерпретації певної людини (тут – ченця Єронима, самої О.Лятуринської).

Як не уникала О.Лятуринська особистісних оцінок, однак у творі виразно звучать її роздуми та переживання. Щоправда, поетеса забрала з тексту твору займенник “я” і поставила між собою і читачем образ літописця; з одного боку, це об’єктивізувало розповідь, зробило її більш вірогідною, надало епічного характеру; з іншого – повне злиття автора з ліричним героєм сприяє виразному ліричному звучанню. Своєрідність використання образу Єронима, а також правда, яка, за словами Ю.Шереха, є літературним засобом великої сили і творять надзвичайну напругу та динамічність поеми.

О.Лятуринською з різних сторін показане трагічне становище української еміграції після другої світової війни. Тікаючи від комуністичної “Родіни”, яка агітувала повернутися і пропонувала щонайперше і неминуче Сибір, Казахстан і Колиму, біженці потрапляли в далеко не кращі умови. Із вражаючою безапеляційністю говорить авторка про справжній стан “блазнів”-утікачів у таборах ДіПі. Та чи не найсильніший прояв мужності спостерігаємо в тих частинах поеми, де письменниця говорить про внутрішнє “я” людини, у тому числі й власне, а загалом про національну ментальність.

Так чи інакше докори стосуються українців, які звели історію краю до “Великої Руїни”. Дійсність ще і ще раз доводить, що для згуртування українцям потрібне загальне випробовування. Одним із таких випробувань стала для України еміграція. У поемі “Єроним” О.Лятуринська розвинула важливу для багатьох українців і болючу для себе тему витраченої батьківщини і заговорила про це пристрасно і безапеляційно. Поема стала не тільки правдивим документом української еміграції середини ХХ століття, але й монологом одного з представників цієї еміграції.

Як відомо, форму художнього твору диктує матеріал, а якість ліричного звучання залежить від сили таланту митця. Особистісна сутність О.Лятуринської проявилась в поемі “Єроним” повно. Поетеса постійно відверто говорить про себе і від себе, але з позиції громадянина. Цей момент обумовлює високий рівень публіцистичності поеми. Ліричний монолог збагачується ораторським звучанням. Кожне слово письменниці вміщує оцінку того, що діється, в поемі виразно звучать непримирення, скорбота, заклик до помсти. Серед формальних ознак публіцистичності виділяються вільна розмовна (точніше, промовна) інтонація, численні риторичні звертання і питання, пряма й невласне пряма мова. Однак публіцистична закличність поеми не сягає філософської глибини, а залишається на рівні етичного осмислення. О.Лятуринська прагне також розкрити сутність національної ментальності, насамперед з боку моралі.

Вся сума ідей, які пронизують твір, ідей, які мають глобальні масштаби, але проходять через серце автора, складає сюжет поеми. Його основа в монологах ліричного героя. Однак поема не вичерпується авторськими монологами, і тому ліричний сюжет не замикається на самому собі. Ідеї твору реалізуються на конкретному життєвому матеріалі, який вкладається в ліричну структуру, підкоряється їй.

Конкретизуючи національно-соціально-філософський жанр поеми, можемо визначити її як поему-пам’ять, поему-сумління. Доля народу стоїть у центрі епічного зображення поеми, митець-громадянин осмислює її, відтак діада “людина і народ” стає структурним центром твору і одночасно джерелом творення. Такі ідейно-змістові чинники змушували й без того ощадну в словах О.Лятуринську бути ще ретельнішою в доборі зображально-виражальних засобів. У параграфі детально аналізується художня мова та віршова система поеми.

Тропічна наповненість поеми зведена до мінімуму. Логічні означення змінюються іноді порівняннями, банальними метафорами. В одиничних випадках, для посилення емоційного враження від художнього тексту, О.Лятуринська звертається до сильних металогічних прийомів, якот: оксиморон (“ми кричимо, немов глухонімий”), синтез порівняння, метафори та гіперболи (“людей пожато, мов колосся. // Це місто – поле побойовищ”).

Поема О.Лятуринської “Єроним” традиційна і не надто вибаглива в плані версифікації. Використання ямбічного розміру з переважанням п’ятистопного – типове для ліро-епосу.

У другому підрозділі третього розділу з’ясовано поетичні властивості прозових художніх текстів О.Лятуринської. Вона й у прозовій творчості залишалась “чистим ліриком” (П.Стебельська). Проза письменниці представлена збіркою новел “Материнки”, літературною казкою з елементами календарно-обрядової поезії “Байказка” та уривком “З денника”. Предметом дослідження в нашому випадку стали дев’ять мініатюр збірки “Материнки”. Починається збірка однойменним образком. Твір з прихованим сюжетом, пронизаний глибоким ліризмом. В основі поетики твору лежить розгорнуте металогічне явище – синтез алегорії, метафори з елементами гіперболізації. Тропи та стилістичні засоби на рівні фонетики, лексики, синтаксису створюють символічний образ квіток пам’яті – материнок, які не мають нічого спільного з лікарською травою. Вони ростуть тільки на “Материнщині”. Крім небуденного зовнішнього вигляду материнки володіли магічними властивостями: здавалось, що вони ростуть навіть взимку, ніколи не в’янули, а найголовніше те, що вони акумулювали й берегли пам’ять про “Материнщину”.

Наступні вісім творів збірки вирізняються загостреним конфліктом, напруженим та динамічним розвитком подій з раптовими поворотами в ньому, посиленою увагою до художньої деталі. Всі мініатюри просякнуті тонким психологізмом і мають досить непередбачувані закінчення – пуанти, які можна класифікувати, залежно від змісту самого твору і його фіналу, приблизно так: соціальна або політична (“Лялька”), містична або фантастична (“Мамурка”, “Тор”), детективна (“Ростик”), ретроспективна (“Зайчики”), алегорична (“Княжна”).

Найголовніша прикмета поетичності прозових текстів “Материнок” – надзвичайна концентрація слова. Цьому сприяють, насамперед, особливості синтаксису, а також використання стилістичних можливостей граматичних засобів та лексики, що робить мову творів збірки експресивною. У звуковому оформленні О.Лятуринська використовує алітерацію, асонанс, ономатопею. Стилістичний синтаксис представлений анафорою, еліпсом, асиндентоном, інверсією. Часто вдається письменниця до риторичних запитань.

У текстах збірки знаходимо й тропи. У поетиці “Материнок” О.Лятуринська використала засоби поетизації мови, а в сюжетно-композиційному плані дотримувалась жанрових вимого новели.

Дата добавления: 2015-05-26