Поняття та підстави захисту прав інтелектуальної власності

Договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності

Договір про порядок розподілу прав на службові об’єкти інте­лектуальної власності — це цивільно-правовий договір, що уклада­ється між роботодавцем і працівником стосовно узгодження прав на створені у зв ’язку з виконанням трудового договору результати твор­чої діяльності.

У випадку відсутності такого договору застосовується загальне правило, передбачене ч. 2 ст. 429 ЦК: майнові права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового до­говору, належать працівникові, який створив цей об’єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно.

Аналогічне правило застосовується і при розподілі права інте­лектуальної власності на об’ єкт, створений за замовленням. Як уже зазначалося, сторонам доцільно у договорі більш детально врегу­лювати свої права на такі об’єкти. Пояснюється це тим, що засто­сування загального правила про спільні права на службовий об’ єкт у майбутньому може ускладнити взаємини з приводу цього об’ єкта, якщо в певний момент працівник і роботодавець не зможуть до­сягти загальної згоди. З погляду права ідеальною є ситуація, коли на об’єкт має права тільки один суб’єкт. Це спрощує процес реалі­зації прав.

Суб’єкти інтелектуальної власності вправі укладати й інші договори у сфері інтелектуальної власності. Наприклад, договори між співавторами, договори між співвласниками охоронного до­кумента (патенту чи свідоцтва) тощо. Головне, щоб їх умови не суперечили нормативним приписам актів цивільного законодавства України.

Ефективне використання об'єктів інтелектуальної власності дає змогу підприємствам підвищувати свою конкурентноздатність і за рахунок цього здобувати стратегічні переваги на ринку. Але створення об'єктів права інтелектуальної власності, їх рекламування, дослідження ринку тощо потребують вкладення великих коштів. Значні доходи, які отримують від використання об'єктів інтелектуальної власності, приваблюють деяку категорію недобросовісних ділків, і з метою отримання вигоди, без дозволу використовують чужі літературні чи художні твори, торговельні марки, вина-ходи, промислові зразки. При цьому завдається шкода не тільки власникам прав інтелектуальної власності, винахідникам і авторам, а й державі, бо таке використання найчастіше є тіньовим і не передбачає сплати податків державі і винагороди авторам.

Власники прав повинні мати можливість вчиняти дії проти осіб, які порушують їх. права, з тим, щоб запобігти подальшим порушенням прав і компенсувати збитки, заподіяні внаслідок таких порушень. Без належного захисту прав інтелектуальної власності неможлива і міжнародна співпраця в галузі науки, культури, торгівлі та промисловості. Міжнародні зобов'язання України щодо належного захисту прав інтелектуальної власності випливають з її участі в чинних міжнародних угодах й з тих міжнародних угод, до яких Україна прагне приєднатися.

Захист прав інтелектуальної власності - це правове забезпечення недоторканності цих прав, їх непорушності, а в разі порушення - застосування заходів примусового характеру, направлених на відновлення цих прав.

(Підстава захисту) Право на захист з'являється у власника прав інтелектуальної власності тільки в момент порушення або оспорювання його прав і охоронюваних законом інтересів і реалізується в рамках охоронних цивільних, кримінальних та адміністративних правовідносин, які виникли при цьому.

В Україні створено узгоджену систему захисту прав інтелектуальної власності, що включає в себе як законодавство, так і механізми й відповідну інфраструктуру для виконання законодавства. Ця система в цілому відповідає міжнародним стандартам у сфері інтелектуальної власності.

Дата добавления: 2015-05-26