Поняття та види юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності

( Копіювання, плагіат – ці поняття у всі часи визначали дії, що з одного боку спонукали розвиток і прогрес, оскільки відтворення і поширення сприяло творчим переробкам, видозмінам та вдосконаленням, а з іншого – цей же прогрес уповільнювали, оскільки ущемляли права, а часто й ініціативу авторів.

Ознаки такої єдності і боротьби протилежностей можна виявити майже у всіх сферах людської діяльності.

У всі історичні періоди, громадська думка плагіат завжди засуджувала, і прирівнювала його до звичайної крадіжки – як це власне є і зараз.

Витоки існуючої нині системи охорони інтелектуальної власності сягають у далеку древність, і намагання знайти конкретні передумови її виникнення, зважаючи на постійний розвиток історичної науки, - є лише способами осмислення проблеми.

У древності існували часто дуже суворі методи запобігання копіюванню творів мистецтва і архітектури. Відомі жорстокі осліплювання і навіть вбивства творців, аби вони ніде і ніколи більше не змогли повторити свої творіння.

Звичайне право і правові відносини, у своїх основах, є практично такими, якими вони були ще у глибокій древності.

Серед писаних канонів, що у різні часи складали системи охорони інтелектуальної власності до сьогодні, практично без змін залишилися релігійні настанови.

Прикладом древньої і нині значущої християнської настанови є біблейська заповідь „Не вкради”, яка поширюється як на матеріальні речі, так і на речі нематеріального світу, до яких відноситься інтелектуальна власність.

Писані норми, за якими прямо, чи опосередковано вирішувалися питання урегулювання відносин у сфері інтелектуальної власності, почали з’являтися в Україні разом із дією на її території законодавств тих держав, до складу яких, у різні часи входили українські землі: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини.

Слід зазначити, що такі визначні пам’ятки та джерела українського писаного права, як «Руська правда» (ХІ ст.), Судебник Великого князя Казимира ІV (1468 р.), Литовські статути (редакцій 1529, 1566, 1588 рр.), «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743 р.), «Зібрання малоросійських прав» (1807 р.) не містили норм про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.

Виникнення власне законодавства про кримінальну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності пов’язано переважно з перебуванням України у складі Російської імперії, і вперше було закріплено у 15-томному Зводі законів Російської імперії, підготовленому впродовж 1826-1830 рр. спеціальною комісією під керівництвом М.М.Сперанського.

Таким чином писані норми почали діяти на території України ще до прийняття першого в світі міжнародно-правового акта у сфері охорони авторського права — Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів (1886 р.).

Слід відзначити що розвиток законодавства у сфері інтелектуальної практично був перерваний більшовицькою революцією 1917р..

Порівнюючи законодавчі акти дорадянського і радянського періодів, неозброєним оком можна помітити, що перші охороняли авторське право від порушення значно більшою мірою та дієвіше. Дорадянськими нормами гарантувалося відшкодування автору завданої шкоди у повному обсязі, чого не можна сказати про акти, присвячені охороні авторського права у всіх радянських кодексах.

Докорінно змінилася ситуація після прийняття незалежності України, коли на зміну Кримінальному кодексу УРСР (1961 р.) 5 квітня 2001 р. Верховна Рада прийняла Кримінальний кодекс України, який набув чинності з 1 січня 2001 р. У Кодексі трьома окремими статтями встановлена кримінальна відповідальність не лише за порушення авторського права, але і суміжних прав (ст. 176), прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, топографію інтегральної мікросхеми, сорт рослин, раціоналізаторську пропозицію (ст. 177), незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 р. №850-IV з метою приведення чинного законодавства України у сфері інтелектуальної власності у відповідність із вимогами міжнародно-правових актів у цій сфері зазначені ст.ст. 176, 177, 229 КК України викладені у новій редакції.

Норми, які визначають відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності містяться також в інших законодавчих актах України.

Загалом можна виділити такі основні норми відповідальності:

Закон України "Про авторське право і суміжні права"

(Закон України N3792-XII від 23.12.93, в редакції Закону N2627-III від 11.07.2001, із змінами, внесеними згідно Законами N850-IV від 22.05.2003, N1294-V від 20.11.2003)

Дата добавления: 2015-05-26