Умови укладення договорів про трансфер технологій

У процесі організації, безпосереднього здійснення інноваційної діяльності та контролю за дотриманням її суб’єктами вимог чинного законодавства складається особливий вид господарських відносин – інноваційні правовідносини.

Види інноваційних правовідносин: 1) правовідносини на передінвестиційній стадії;2)правовідносини на стадії інвестицій - вкладення коштів;3)правовідносини на експлуатаційній стадії.4)залежно від сфери інвестиційної діяльності розрізняються інвестиційні правовідносини у сферах:4) капітального будівництва;5)промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей народного господарства;6) іноземного інвестування;7)приватизації;8) корпоративного підприємництва;9) лізингу та ін.

Учасниками інноваційних правовідносин є: 1. суб’єкти інноваційної діяльності – можуть бути фізичні і (або) юри­дичні особи України, фізичні і (або) юридичні особи іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інно­ваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів (ст. 5 Закону України «Про інноваційну діяльність»). Серед суб’єктів такої діяльності виділяють інноваційні структури, що створюються з метою розроблення, виробництва та впровадження наукоємкої конкурентноспроможної продукції. Вони можуть бути організаційного типу та договірного типу.Найбільш поширеним видом інноваційної структури інноваційне підприємство, тобто підприємство будь-якої організаційно-правової форми, що розробляє, виробляє і реалізує інноваційні продукти і (або)продукцію. Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інно­ваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.Технологічний парк — це велика технопаркова структура, яка являє собою науково-виробничий територіальний комплекс. Технополіс — це цілісна науково-виробнича структура, створена на базі окремого міста. Регіон науки і технологій охоплює значну територію, межі якої мо­жуть збігатися з межами цілого адміністративного району.Статус підприємства як інноваційного дає йому право на пільги, визначені відповідними нормативними актами.

2. органи, наділені управлінсько-контрольними повноваженнями у сфері такої діяльності. До них належать: Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні і районні ради, представницькі органи місцевого самоврядування, Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері інноваційної діяльності, центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі комітети органів місцевого самоврядування, комісія з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів.

3. особи, що належать до інноваційної інфраструктури. Інноваційна інфраструктура – це сукупність підприємств, організацій, установ, їх об’єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні та інші).

4. споживачі інноваційної продукції.

Таким чином, інноваційними є врегульовані правом відносини, що складаються між суб’єктами інноваційної діяльності та уповноваженими органами щодо організації, безпосереднього здійснення такої діяльності та контролю за дотриманням її учасниками вимог інноваційного законодавства.

56. Інноваційна діяльність - діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг;

Види інноваційної діяльності:

- наукові дослідження і розробки,спрямовані на створення об’єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

- розробка, освоєння, випуск і поширення принципово нових видів техніки і технології;

- розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;

- технічне переозброєння,реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

- інноваційні програми і проекти;

- нові знання та інтелектуальні продукти;

- виробниче обладнання та процеси;

- інфраструктура виробництва і підприємництва;

- організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;

- сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

- товарна продукція;

- механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.

57.Інфраструктура інноваційної діяльності – сукупність підприємств,
організацій, установ, їх об'єднань, асоціацій будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, юридичні, освітні тощо).

Інноваційна сфера – це сукупність галузей народного господарства, видів суспільної діяльності, що не беруть прямої участі у створенні матеріальних благ, але які виробляють споживні вартості особливого роду, що часто не мають матеріальної субстанції та необхідні для функціонування і розвитку матеріального виробництва.

Інноваційний процес – сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін, що відбуваються у процесі реалізації інновацій; процес послідовного перетворення ідеї на товар, що проходить етапи фундаментальних, прикладних досліджень, конструкторських розробок, маркетингу,виробництва, збуту,процес комерціалізації технологій.

Інноваційний продукт — інноваційний продукт - результат науково-дослідної і (або) дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про інноваційну діяльність»

Інноваційне підприємство (інноваційний центр, технопарк,
технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) - підприємство
(об'єднання підприємств), що розробляє, виробляє і реалізує
інноваційні продукти і (або) продукцію чи послуги, обсяг яких у
грошовому вимірі перевищує 70 відсотків його загального обсягу
продукції і (або) послуг;

Інноваційне підприємство може функціонувати у вигляді інноваційного центру, бізнес-інкубатора, технополісу, технопарку тощо.

58. Державна інноваційна політика - сукупність певних напрямів, форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Ознаки державної інноваційної політики: комплекс принципів та взаємопідтримуючих економічних, правових, організаційних і соціальних методів планування, стимулювання, регулювання та контролю процесів інноваційної діяльності в науково-технічній та виробничій сферах. Основним завдання державних органів є визначення мети інноваційної політики, основних принципів її здійснення, а також механізму реалізації відповідних заходів.

Метоюінноваційної політики є сприяння розвитку науки й техніки, підвищення інноваційної активності, що забезпечує конкурентоспроможність національної продукції на світовому ринку, обороноздатність країни, покращує екологічну ситуацію, а також сприяє розвитку венчурного довгострокового бізнесу. Виходячи з цієї мети, держава визначає пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності та обирає основні шляхи підтримки підприємств, які працюють над виконанням державних інноваційних програм.

До основних принципівдержавної інноваційної політики належать:
1) урядова підтримка фундаментальних досліджень;

2) пріоритет інновацій над традиційним виробництвом;

3) свобода наукової і науково-технічної творчості;

4) правова охорона та патентний захист інтелектуальної власності;

5) інтеграція наукової, науково-технічної діяльності й освіти;

6) підтримка конкуренції у сфері науки і техніки, інноваційної діяльності;

7) концентрація ресурсів на пріоритетних напрямах НДДКР;

8) створення загальногосподарського, інноваційного клімату; заохочення відновлення капіталу особливими пільгами при впровадженні нових, що раніше не використовувались у виробництві, видів устаткування, сировини, матеріалів,енергії;

9) заохочення розвитку відсталих районів і стримування зростання існуючих агломерацій;

10) підготовка та перепідготовки кадрів для нових і новітніх галузей виробництва;

11) сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва;

12) ефективність (економічність) інноваційних процесів.

Державне регулювання інноваційної діяльності (ст.6ЗУ «про інноваційну діяльність» здійснюється:

- визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної
діяльності;

- формування і реалізації державних, галузевих, регіональних і
місцевих інноваційних програм;

- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів
для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

- захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ, що кредитують виконання інноваційних проектів;

- встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;
- підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури.

59.Інноваційним визнається проект - яким передбачаються розробка, виробництво і реалізація інноваційного продукту і (або) інноваційної продукції.

Сутність і зміст інноваційного проекту.

В економіку сучасної України інтенсивно входить відносно нова для неї концепція управління проектами (Project Mana-gement). Основу цієї концепції становить погляд на проект як на цілеспрямовану зміну вихідного стану кожної системи, пов’язану з витратою часу і засобів. A процес цих змін, здійснюваних за заздалегідь розробленими правилами в рамках бюджету і тимчасових обмежень, — це управління проектами. Управління проектами стало визнаною в усіх розвинутих країнах методологією інвестиційної діяльності, частиною якої є й нововведення.

Поняття «інноваційний проект» може розглядатися як:

• форма цільового управління інноваційною діяльністю;

• комплект документів. Як форма цільового управління інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою складну систему взаємозумовлених і взаємопов’язаних за ресурсами, термінами і виконавцями заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (завдань) на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки. Як процес здійснення інновацій це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій. У той же час інноваційний проект — це комплект технічної, організацій-но-планової і розрахунково-фінансової документації, необхідної для реалізації цілей проекту.

3 огляду на всі три аспекти поняття «інноваційний проект» можна дати таке його визначення.

Інноваційний проект — це система взаємопов’язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих організацій, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючи ефективне вирішення конкретного науково-технічного завдання (проблеми), вираженого в кількісних показниках, і приводить до інновації.

До основних елементів інноваційного проекту відносяться: • однозначно сформульовані цілі і завдання, що відображають основне призначення проекту.

Види інноваційних проектів:

1. За періодом реалізації проекту: короткострокові (1-2 роки), середньострокові (до 5 років) і довгострокові (більше 5 років);

2. За характером цілей проекту: кінцеві і проміжні;

3. По виду потреб, що задовольняються орієнтовані на задоволення існуючих потреб або на створення нових потреб;

4. За типом інновацій, можуть бути введення нового або усовершен-запозичених продукту, створення нового ринку, освоєння нового джерела сировини або напівфабрикатів, реорганізація структури управління;

5. За рівнем прийнятих рішень, можуть носити міжнародний федеральний, регіональний, галузевий і фірмовий характер;

6. З точки зору масштабності вирішуваних завдань інноваційні проекти поділяються наступним чином:

а) монопроекти - проекти, що виконуються, як правило, однією організацією або навіть одним підрозділом; відрізняються постановкою однозначної інноваційної мети (створення конкретного виробу, технології), здійснюються в жорстких часових і фінансових рамках, потрібно координаторабо керівник проекту;

б) мультипроекти - видаються у вигляді комплексних програм, що поєднують десятки монопроект, спрямованих на досягнення складної інноваційної мети, такої, як створення науково-технічного комплексу, рішення великої технологічної проблеми, проведення конверсії одного або групи підприємств військово-промислового комплексу; потрібні координаційні підрозділи;
в) мегапроекти - багатоцільові комплексні програми, що поєднують ряд мультипроектам і сотні монопроект, пов'язаних між собою одним деревом цілей; вимагають централізованого фінансування та керівництва з координаційного центру. На основі мегапроектів можуть досягатися такі інноваційні цілі, як технічне переозброєння галузі, розв'язання регіональних і федеральних проблем конверсії та екології, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних продуктів і технологій.

Учасниками інноваційного проекту є:

1. Замовник - майбутній власник та користувач результатів проекту (юридичні, фізичні особи);

2. Інвестор - юридичні, фізичні особи, які вкладають гроші (замовник та інвестор можуть співпадати);

3. Проектувальник - розробник проекту;

4.Постачальник - організація, яка забезпечує матеріально-
технічне забезпечення;

5. Керівник проекту - юридична особа, якій замовник делегує повноваження по керівництву робіт за проектом;

6. Команда проекту, створюється на період робіт.

14.09.2006, Закон України «Про державне регулювання у сфері трансферу технологій»
(діє) Трансфер технології — передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо технології та/або її складових.

60. Державне регулювання діяльності у сфері трансферу технології. Завдання та повноваження уповноваженого органу з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій. (Основним завданням уповноваженого органу з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій є забезпечення формування державної політики щодо трансферу технологій, набуття, охорони і захисту об'єктів права інтелектуальної власності, передачі майнових прав на технології та/або їх складові, створені з використанням коштів Державного бюджету України (далі - бюджетні кошти).

Завдання та повноваження уповноваженого органу з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій.( Основними завданнями уповноваженого органу з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій є:1) визначення найбільш ефективних шляхів використання і трансферу технологій та їх складових, насамперед вітчизняного походження;2) забезпечення системного підходу до ведення реєстрів технологій та контролю за передачею майнових прав на технології та їх складові, створені за бюджетні кошти, узагальнення даних галузевих реєстрів технологій та звітів про всі роботи, пов'язані із створенням і використанням технологій та їх складових;3) розвиток інфраструктури та залучення інвестицій у сферу трансферу технологій;4) виявлення, запобігання та припинення порушень у цій сфері.)

Повноваження центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук України та галузевих академій наук у сфері трансферу технологій( Центральні органи виконавчої влади подають Кабінету Міністрів України за погодженням з уповноваженим органом з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій пропозиції до проектів державних програм розвитку галузей економіки стосовно набуття або передачі прав на технології та/або їх складові.)

Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад у сфері трансферу технологій( 1. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад у межах своїх повноважень:

1) розробляють комплексні програми технологічного оновлення підприємств, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, як складові регіональних програм економічного і соціального розвитку та подають їх на затвердження Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним і районним радам;

2) створюють сприятливі умови для розроблення та використання відповідних технологій та/або їх складових;

3) створюють регіональні бази даних про технології та їх складові, подають інформацію про технології до регіональних державних центрів науки, інновацій та інформатизації і уповноваженому органу з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, забезпечують поширення інформації про технологічні потреби регіону з метою залучення коштів для технологічного переоснащення підприємств регіону;

4) беруть участь у міжнародному науково-технічному співробітництві, сприяють залученню іноземних інвестицій для технологічного переоснащення підприємств регіону;

5) у межах передбачених коштів відповідного бюджету фінансують дослідження та розробки з розв'язання проблем технологічного переоснащення підприємств регіону;

6) сприяють розвитку інфраструктури у сфері трансферу технологій.)

Інформаційне забезпечення трансферу технологій( Уповноважений орган з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, центральні органи виконавчої влади, Національна академія наук України та галузеві академії наук у межах своїх повноважень забезпечують інформаційно-консультаційне супроводження трансферу технологій через установи та організації державної системи науково-технічної інформації шляхом збирання, ведення обліку, архівного зберігання, розповсюдження в установленому законодавством порядку наукової, конструкторської та проектної документації, поширення науково-технічної, кон'юнктурно-економічної та патентної інформації, пов'язаної з технологіями та їх складовими.)

Порядок передачі майнових прав на технології, створені за бюджетні кошти( Майнові права на технологію та/або її складові, що створені у процесі виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, належать установам, організаціям та підприємствам - виконавцям цих робіт (далі - виконавці) відповідно до Цивільного кодексу України, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.)

Суб'єктами трансферу технологій є:

1) уповноважений орган з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, уповноважений орган з питань реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також Національна академія наук України та галузеві академії наук, які беруть участь у закупівлі, передачі та/або використанні технологій;

2) підприємства, наукові установи, організації, вищі навчальні заклади та інші юридичні особи незалежно від форми власності, що створюють та/або використовують технології та/або їх складові і яким належать або передаються майнові права на використання об'єктів права інтелектуальної власності, що є складовими технологій;

3) фізичні особи, які безпосередньо беруть участь у створенні, трансфері та застосуванні технологій та/або їх складових, надають необхідні для цього інформаційні, фінансові та інші послуги на всіх стадіях просування технологій та/або їх складових на ринок.

Договори у сфері трансферу технологій- це особлива категорія договорів,пов’язаних із передачею технологій, що оформляється шляхом укладення правочинів між двома або більше особами,які спрямовані на встановлення,зміну чи припинення майнових прав і обов’язків щодо технології.

1. Істотними умовами укладення договорів про трансфер технологій є:

1) перелік складових технологій, що передаються (з визначенням їх функціональних властивостей та гарантованих показників);

2) ціна технологій чи розмір плати за їх використання;

3) строки, місце та спосіб передачі технологій та/або їх складових;

4) умови передачі технічних знань, необхідних для монтажу, експлуатації та забезпечення функціонування обладнання, придбання чи оренди, монтажу і використання машин, обладнання, комплектувальних частин та матеріалів;

5) розмір, порядок та умови виплати винагороди за використання технологій, а також вид виплат (разові платежі - паушальні, періодичні відрахування - роялті або інші види виплат);

6) відповідальність сторін за порушення умов договору;

7) порядок вирішення спірних питань стосовно виконання умов договору.

Договори про трансфер технологій повинні включати також умови щодо:

1) ліцензії та її умови на використання технологій та їх складових;

2) територіальних обмежень (заборона використовувати передані за договором технологію, її складові на території, не передбаченій у договорі);

3) обмежень галузі застосування технологій та їх складових;

4) порядку надання субліцензій на складові технології третім особам (у разі потреби включення третіх осіб у технологічний процес виробництва продукції), крім випадків передачі прав на використання знаків для товарів і послуг, комерційних (фірмових) найменувань, з визначенням обмежень права на використання технології та її складових, включаючи обмеження кола осіб, яким дозволено використовувати складові технологій і мати доступ до інформації про них;

5) передачі прав на ноу-хау, техніко-економічні обґрунтування, плани, інструкції, специфікації, креслення та інші інформаційні матеріали про технології та їх складові, необхідні для ефективного їх використання, включаючи обмеження, пов'язані з умовами збереження конфіденційності інформації про технології та їх складові під час їх використання;

6) проведення робіт з удосконалення технологій та їх складових і порядок надання сторонами інформації про ці вдосконалення;

7) надання консультацій та послуг з проектування, асистування та навчання кадрів, які забезпечують реалізацію технологій, і управлінського персоналу особи, якій передаються права на технологію та її складові;

8) страхування технологій та їх складових;

9) порядку компенсації витрат, пов'язаних з трансфером технологій, включаючи пристосування технологій та їх складових до умов підприємства, наукової установи, організації та вищого навчального закладу, де вони будуть використовуватися, навчання персоналу;

10) обмежень, що стосуються діяльності сторін у разі закінчення строку дії договору, його розірвання або виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Види договорів про трансфер технологій:

- про поставку промислової технології – що укладається з метою набуття знань, досвіду та придбання технологічного обладнання;

- технічно-промислової кооперації – що укладається з метою набуття знань та одержання послуг для виробництва - ромислової продукції, напівфабрикатів, обладнання і комплектуючих, що відповідають умовам застосування технології, та інших складових, необхідних для її застосування;

- про надання технічних послуг – щодо надання послуг з планування, розроблення програми досліджень та проектів, а також здійснення або надання спеціальних послуг, потрібних для виробництва певної продукції;

- інжинірингу – про виконання робіт і надання послуг, у тому числі складання технічного завдання, проведення допроектних робіт, зокрема техніко-економічних обстежень та інженерно-розвідувальних робіт, пов'язаних з будівництвом виробничих, складських та інших приміщень, що використовуються у технологічному процесі виробництва продукції, проведення наукових досліджень, розроблення проектних пропозицій, технічної і конструкторської документації стосовно технологій та їх складових, надання консультацій і здійснення авторського нагляду під час монтажу складових технологій та пусконалагоджувальних робіт, надання консультацій економічного, фінансового чи іншого характеру, пов'язаних із застосуванням технологій та із зазначеними роботами і послугами;

- про створення спільних підприємств – у разі часткової передачі майнових прав на технології та їх складові;

- про надання в оренду або лізинг складових технологій, обладнання;

- комерційної концесії (франчайзингу).

2. Разом з договором про трансфер технологій можуть укладатися договори, зокрема щодо:

- гарантій осіб, які передають технології та їх складові, стосовно можливості досягнення економічних показників і виробництва продукції із застосуванням цих технологій та складових;

- проведення комплексу інженерних, екологічних або інших робіт, необхідних для застосування технологій та їх складових;

- обслуговування обладнання.

61. Інтерне́т (від англ. Internet) - всесвітня систем взаємосполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж. Інтернет складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Інтернет становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, таких як взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітньої павутини (World Wide Web — WWW) таелектронна пошта.

Основні ознаки мережі інтернет:

- інтернет як технологічна система,що забезпечує обмін інформацією між комп’ютерами, є різновидом мережі електрозв’язку – телекомунікаційної мережі;

- інтернет як система інформаційного зв’язку регулює суспільні відносини з приводу обміну даними;

- інтернет відкритий для використання всіма фізичними та юридичними особами,тобто є мережею зв’язку загального користування;

- інтернет має глобальний,екстериторіальний,міжнародний характер;

- мережа інтернет призначена для передачі (обміну) електронних даних.

Правова природа мережі інтернет:

Загальна Декларація правами людини 1948 р. був першим документом, у якому закріплені основні прав людини. Напевно, не потрібно пояснювати, що їхня дія залежить від державних кордонів Шотландії й універсальний. Спочатку ця декларація була рекомендаційним актом, але з її широко він вона почала обов'язковим документом. У ньому проголошено право людини "шукати, отримувати поширювати інформації і ідеї будь-що навіть від державних кордонів" Це може бути обмежене законом з метою забезпечення інших прав, моралі, громадського порядку та загального добробуту.

Обмеження цього права було доповнене в Міжнародному пакті про громадянських і політичні права 1966 р. цілями "охорони державного безпеки" і "здоров'я дитини і моральності населення". Навколо цих обмежень і розгортаються суперечки шанувальників теорії вільного потоку інформації та прибічників цензури й фільтрування інформації. Вочевидь, можна сказати, що відзначене право людини існує та що будь-які обмеження його мають бути виключення з правила в розумних межах. Це, Україні цього принципу, мабуть, який має скласти основу нова галузь права - інформаційного права.

У Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства держави проголошують наступний принцип: "все люди скрізь, без винятку, повинен мати можливість користуватися перевагами глобального інформаційного суспільства" [14].

На погляд, така позиція здаєтьсяантиправовой, що сприяє беззаконню і розгулухакерства. Тоді як, йдеться не про позбавлення нас мережі правової регуляції, про визначення правил юрисдикції, як і у громадських відносинах. Це досить необхідне вирішення цих питань як встановлення меж державної регуляції у галузі та фінансової відповідальності осіб, що використовуютькиберпространство. Приміром, чи може держава заборонити розміщення е Інтернеті, що у відповідно до законів цієї держави незаконний, й інші державі? Чи може вона заборонити своїх громадян доступом до такий інформації? Відповіді на численні ці запитання можуть бути дані, лише коли буде побудовано єдина теоретична концепція Інтернет простору.

Зблизька будь-яких правових питань сучасного суспільства, що з мережею Інтернет завжди передусім виникає запитання, як розглядати Інтернет - як суб'єкт права, вступає в правовідносини відносини із своїми користувачами, чи як об'єкт правовідносин, правовим регулюванням?

Як відомо, немає організаційної структури, виступає власником чи власником цій комп'ютерній мережі. Інтернет немає власного відособленого майна, його ресурси належать на праві власності різним суб'єктам: канали зв'язку - телекомунікаційним компаніям; комп'ютерне устаткування - користувачам; інформація - її власникам; техніка і забезпечення підтримки магістральних мереж - їх власникам.

Інтернет неспроможна мати якісь самостійні правничий та нести обов'язки; кожним які виникають у процесі роботи у Інтернетіправоотношением стоїть конкретнийправоспособний суб'єкт: при підключенні до неї - провайдер, для придбання через мережу товару -организация-продавец, при платежі за угодою через мережу - спеціалізована фінансова фірма (віртуальний банк).

Отже, Інтернет ні зареєстрованою організацією, ні юридичною особою.

У юридичної літературі пропонується його суб'єктом права нових типів як організаційне єдність, запровадивши при цьому нове поняття "множинностісубъектного складу" Інтернету, і наділяючи останній характеристикою нового суб'єкта права [5].

Звісно ж безпідставним таке виділення, оскільки організації, котрі вступають у правовідносини, самостійно здійснюють своїх прав і несуть обов'язки, немає жодної необхідності об'єднувати в такий "множинний суб'єкт".

Отже, Інтернет перестав бути учасником правовідносин, суб'єктом прав. Інтернет як комп'ютерна мережу не створює нових об'єктів і товарів, а лише дає можливості їхнього створення, розміщення акцій і доступу до них користувачів мережі. А стосунки, що виникають у з функціонуванням Інтернет як мережі комп'ютерів, ставляться більше до сфери технічних стандартів, і мало носять правового характеру.

Можна лише про деякі елементах управління й державного регулювання Інтернету, оскільки що у Мережі добровільне у ній немає єдиного господаря і централізованого управління. Фактично йдеться про сукупності мереж, підпорядковуються деяким загальними правилами, визначених особливостями використовуваної технології, державного регулювання і економічними чинниками.

Інтернет - ієрархічна структура, кожна гілка мереж якої відпо-відає трафік (час передачі), за передачу інформацією мережу вищого рівня, і навіть за своє фінансування.

Існують такі компоненти управління й державного регулювання Інтернет у світове співтовариство.

Внутрішні правила мереж, які входять у Інтернет. Насправді поняття регулювання з урахуванням різних джерела фінансування сприяли оформленню Правил прийнятного використання (>AcceptedUsePolicy -AUP) для мереж, мають бюджетну підтримку.

Громадське регулювання Інтернету. Основним органом, що забезпечує регулювання Інтернету, є InternetSociety (>ISOC) - громадська організація, її фінансової основою є внески його учасників і пожертвування спонсорів.ISOC проводить щорічні конференції (>INET), випускає інформаційні матеріали (InternetSociety News), підтримує інформаційні серверу [5].

З іншого боку, існують технічні комітети, підтримують системи стандартів, у яких базується вся мережу.

При підключенні користувача (клієнта) до неї, продажу при цьому програмного забезпечення, апаратних коштів, оренді каналів зв'язку застосовуються теоретично опрацьовані поняття - договір купівлі-продажу, право власності на проданий товар, договір оренди, прерогатива на надане програмне забезпечення. Мережевий купівля-продаж, оплата у мережі із застосуванням умовних електронних грошей, попри предмет та специфіку розрахункових відносин, має аналогію з безготівковими розрахунками кредитними картками.

Юридична особливість взаємин у Інтернеті полягає у специфічному способі реалізації правий і обов'язків користувачів мережі. З появою мережевих послуг виникає новий характер відносин між людьми і міжнародними організаціями. Переважна більшість угод на мережі здійснюється між особами, фізично які у різних країнах, і незрозуміло, яке право підлягає застосуванню [5].

Отже, можна казати про специфічному способі виникнення правовідносин між фізичними і юридичних осіб у вигляді комп'ютерну мережу.

Глобальний характер Всесвітньої мережі створює проблеми, у визначенні того, які правозастосовні органи мають розглядати суперечки з правовідносин. Отже, Інтернет, які мають територіальних кордонів, дозволяє їм отримати доступом до інформації, поширення якої будь-яким іншим чином забороняється.

62. Поняття правовідносин в мережі інтернет- це суспільні відносини в кіберпросторі,учасники яких є носіями суб’єктивних прав і обов’язків у мережі інтернет.

Ознаки правовідносин- 1.обмін інформації відбувається в електронній цифровій формі;

2.віддаленність субєктівцих відносин у просторі;3.наявність суб’єктів які не ініціювали ці відносини,проте мали організаційно-технічну можливістьсправитивплив на них; 4.використання програмного забезпечення,технічних стандартів і протоколів; 5. Схильність цих відносин до саморегуляції;6.технологічна складність мережі інтернет.

Види правовідносин:- загальні; - організаційні(управлінські); - інформаційні;- предметні.

Об’єкти правовідносин- телекомунікаційні мережі й інше технічне обладнання; комп’ютерне програмне забезпечення; інформація, інформаційні ресурси,інформаційні продукти,інформаційні послуги;доменні імена; права та свободи в сфері інформації; інформаційна безпека.

Субєкти правовідносин - 1.оператори та провайдери телекомунікацій,що забезпечують функціонування мережі інтернет, як інноваційної системи; 2. Виробники,власники й розповсюджувачі інформації та інформаційних ресурсів,які створюють інформаційне наповнення мережі Інтернет;3. Суб’єкти які надають специфічні послуги з укладення електронних (мережних) угод (договорів) за допомогою мережі Інтернет,тобто все те,що охоплюється терміном «електронна комерція»(торгівля); 4 споживачі (користувачі)телекомунікаційних послуг.

63. Авторське право всіх країн світу (тих, в яких воно існує) охороняє твори у галузі літератури, науки та мистецтва. Як правило, національні закони і міжнародні конвенції з авторського права містять примірний перелік об’єктів правової охорони та зазначають, що цей перелік не є вичерпним. Зазвичай в цих переліках згадуються літературні, музичні та аудіовізуальні твори, фотографії, картини, малюнки, ілюстрації, карти, плани, ескізи тощо Натомість, такі об’єкти як повідомлення про новини дня або повідомлення про поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, твори фольклору, а також державні документи, символи та знаки звичайно не охороняються. Всі вищезгадані літературні та художні твори можна зустріти в Інтернеті у великій кількості, і всі вони можуть претендувати на захист авторським правом. Але тільки претендувати. Бо однієї лише приналежності до тієї чи іншої категорії творів, зазначеної в законі, недостатньо.

Дата добавления: 2015-05-26