Билет 25

Виокремте та опишіть симптоми депривації та як їх уникнути.

Значне зменшення звичайних для організму подразників має назву сенсорної (аферентної) депривації (ізоляції). В тому ж випадку, коли подразники стають монотонними, одноманітними, маємо справу з перцептивною депривацією.
В умовах сенсорної та перцептивної депривації настає чітке зниження тонусу та функцій кори головного мозку та підкірки, перевага в них загальмованості й зниження рефлекторної діяльності. В результаті наступає астенізація центральної нервової системи, що відображається на діяльності всіх органів та систем й призводить до особливого стану апатії, тривоги та страху.
Зміни при сенсорній депривації мають фазовий характер. Перша фаза характеризується порівняно коротким періодом тривожності та зниженням настрою. У другій фазі наступає заспокоєння за рахунок мобілізації внутрішніх резервів психіки (ефект самозахисту). В третій фазі повертається тривожність, яка з часом зростає. В цей період проявляється схильність до примітивних емоційних реакцій, виникає внутрішнє занепокоєння та напруга. Почуття дискомфорту починає проявлятись дезорганізацією мислення та волі. В такому стані можуть виникати неадекватна поведінка, немотивовані вчинки і дії, які при обслуговуванні сучасної техніки можуть призвести до аварійних ситуацій.

1. Закономірності трудової діяльності людини

Встановлено, що в основі життєвих процесів лежить самоорганізація обміну речовин, енергії та інформації, яка проходить завдяки постійній взаємодії організму з зовнішнім середовищем. Без такої взаємодії неможливе існування організму. В діяльності спеціаліста розглядається взаємодія зі специфічним середовищем життєдіяльності сучасних технічних об'єктів, розглядається характеристика змін психологічного статусу, працездатності, зумовлених як факторами самої праці, так і факторами життєдіяльності сучасних технічних об'єктів. Відомо, що взаємозв'язок та взаємозалежність цілісного організму можливий лише через центральну нервову систему. В цьому відношенні велике значення мають загальні принципи ВНД, такі як домінанта, мобільність, засвоєння ритму, а також регулююча, координуюча та контролююча її функції. Завдяки цьому здійснюється адаптація організму, а саме пристосування його до змін умов існування.
Адаптація передбачає стійку взаємодію організму з зовнішнім середовищем, необхідну для забезпечення збереження працездатності людини в мінливих умовах. Адаптація у людини формується не тільки в зв'язку зі зміною та впливом умов праці і життєдіяльності, тобто зміною морфо-функціональної організації (біологічна адаптація), а й завдяки перебудові відносин між Прогрес техніки зумовлює зміну характеристики трудового процесу, в якому провідне значення має стан нервової системи, психологічний статус особистості, складні процеси регуляції, але зовнішнім проявом їх залишається рухова (м'язова) активність. Для багатьох спеціалістів крім великих фізичних та психічних напружень в період керування технікою потрібні термінові рухові реакції малої інтенсивності.
На мобілізації ж резервних психофізіологічних можливостей заснована здатність організму протистояти несприятливим зовнішнім впливам, підтримка оптимальної працездатності.
Комплекс заходів, спрямованих на збереження, підвищення, мобілізацію та використання резервних психофізіологічних можливостей організму спеціалістів складає суть соціально-психофізіологічного забезпечення діяльності. Ефективність заходів найбільш виражена при підтримці оптимального рівня функціонування психологічних та фізіологічних систем організму.
Для характеристики роботи спеціалістів має значення три з цих рівнів: мінімальний, максимальний та оптимальний. Мінімальний (пороговий) та максимальний рівні характеризують крайні можливості функцій організму. За їх межами (підпороговий та над-максимальний рівні) функції або не проявляються, або порушуються. Чим ближче рівні функціонування систем організму до цих меж, тим менше працездатність і надійність діяльності людини.
Найбільшу працездатність людина має на оптимальному рівні, який характеризується такими ознаками:
1. Скорочення періоду впрацьовування, тобто переходу від спокою до високої працездатності.
2. Найбільш адекватні показники функцій системи (швидкість реакцій, переробка сигналів і т. ін.).
3. Найбільш економні біоенергетичні затрати.
4. Тривале збереження працездатності (зростає витривалість).
5. Адекватність реакцій організму зовнішнім діям (при надмаксимальному або підпороговому функціонуванні можливі парадоксальні реакції).
6. Найбільш легка адаптація, регуляція функцій та автоматизація навичок.
Конкретні величини, які характеризують оптимальний рівень системи (функції) залежать від індивідуальних особливостей людини, тобто індивідуальні можливості і якості, що лежать в основі його здібностей, як фундамент професійного психологічного відбору спеціалістів.
Таким чином, загальними закономірностями в трудовій діяльності людини можна вважати:
- взаємодію організму з зовнішнім середовищем;
- загальні принципи вищої нервової діяльності;
- можливість адаптації (пристосування) організму до змін умов існування;
- рухову (м'язову) активність як обов'язковий компонент будь-якої праці;
- резервні можливості організму;
- індивідуальні особливості людини та її можливості при роботі в системах керування;
- прояв втоми та відновлення.

2. Схарактеризуйте психофізіологічні та психологічні методи діагностики працездатності.

Використовуються прийняті методи дослідження:
а) метод спостереження (зовнішнє, внутрішнє, вільне, стандартизоване, включне, стороннє);
б) опитування (усне, письмове, вільне, стандартизоване);
в) тести (тест-опитувальник, тест-завдання, проективний;
г) експеримент (природний, лабораторний).
Зміна функцій організму і працездатності спеціалістів під впливом характеру та умов трудової діяльності вивчаються за допомогою спеціальних методик.
Фізична працездатність вивчається за допомогою комплекса клініко-фізіологічних методик (визначення енерговитрат, фізичної працездатності, показників кровообігу, дихання, обміну речовин та ін). Розумова праця досліджується з застосуванням психофізіологічних методик (пам'яті, уваги, мислення, сенсомоторики, дослідження функцій аналізаторів).
Показники зміни функцій організму при дослідженні цими методиками (розумової та фізичної праці) розцінюються як непрямі показники працездатності.
Прямі показники працездатності безпосередньо характеризують її кількість і якість та мають істотне значення для оцінки рівня працездатності і надійності діяльності спеціалістів операторського профілю. Найбільш поширеними методиками і робочими тестами для оцінки прямих показників працездатності і надійності спеціалістів різноманітного профілю вважаються: професіографія, хронометраж, оцінка продуктивності праці, аналіз помилок у роботі, алгоритмічний аналіз праці, оцінка фактичної зайнятості під час вахти і протягом доби, робочі тести тощо.
Ефективність і надійність діяльності спеціалістів тісно пов'язані з наукою про придатність до життя людини в технічних системах (пульта управління, човна, літака) і тому ми використовуємо декілька методів, які має у своєму розпорядженні ця галузь науки:
а) метод натуральних випробувань - дослідження функцій організму в процесі професійної діяльності спеціалістів (за пультом керування, на ОП, ПУ в польоті);
б) метод стендових випробувань - дослідження впливу на функції організму окремо одного, декількох або багатьох факторів, які впливають на надійність і ефективність праці спеціаліста на стаціонарних стендах (спеціальні тренажери, водолазні комплекси та ін.).
Крім цього для прогнозу успішності професійної діяльності необхідно вивчити особистісні якості спеціаліста. Для цього на основі вивчення літератури та особистих досліджень пропонуються такі методики:
- оцінка прихильності до ризику;
- визначення нервово-психічної стійкості ("Прогноз");
- оцінка рівня особистого занепокоєння;
- вивчення акцентуйованих рис особистості;
- оцінка властивостей нервової системи.
При цьому важливо знати рівень згуртованості колективу та ролевий статус особистості в колективі, для чого широко застосовується метод соціометрії.
У зв'язку зі спрямованим процесом дослідження на виявлення індивідуальних психологічних, соціальних якостей і фізіологічних можливостей людини в професійній діяльності у нас є можливість застосування традиційних психодіагностичних методів:
- психологічний аналіз документів;
- психофізіологічне спостереження та обстеження;
- анкетування;
- тестування;
- біполярна оцінка здібностей до лідерства;
- психологічний експеримент;
- діагностична бесіда.

3. Виокремте та опишіть симптоми монотонії та як їх уникнути.

Монотонія. Це поняття частіше всього вживають для позначення психічного стану людини, яке виникає при виконанні одноманітної, повторної діяльності в бідних подразниками одноманітних умовах.
A.Cubser (1968) визначав монотонію як стан зниженої психічної активності, котрий проявляється в підвищеному почутті втоми та сонливості і пов'язаний із зменшенням здібності швидко реагувати, переключатись, а також з коливаннями в ефективності праці і її зниженням. Такий стан, на погляд автора, визивається специфічними факторами життєдіяльності, а саме: одноманітністю, бідністю зовнішніх подразників, обмеженим полем спостережень, повторним характером роботи, тривалістю періоду роботи, малим ступенем складності виконуваної операції. Крім того, монотонія посилюється під впливом таких додаткових факторів: недостатнє освітлення в робочих приміщеннях, відсутність кольорового інтер'єру, ізольованість виконавців, відсутність можливості фізичних рухів, наявність ритмічних звуків. Всі перераховані фактори в тій чи іншій мірі присутні на сучасних об'єктах.Узагальнюючи літературні дані, A.Anbser (1968) виділяє симптоми монотонії:
1) психологічні - почуття стомлення, апатії, сонливості та отупіння;
2) фізіологічні - погіршення ритму серцевих скорочень, зниження артеріального тиску, уповільнення альфа-ритму, зниження м'язового тонусу;
3) виробничі - коливання продуктивності праці, загальне зниження процесу, зменшення здатності переключатись та реагувати на сигнали навколишніх робочих обставин.
В останні роки при вивченні умов праці широко обговорюється (обмірковується) ще один симптомокомплекс, пов'язаний із встановленням особистих якостей, від яких залежить ступінь підлеглості негативного впливу монотонії.
P.Smith (1985) вважав, що до сильного переживання нудьги при виконанні монотонної роботи схильні люди занепокоєні та незадоволені в повсякденному житті. Автор встановила, що ті, хто нудьгує на роботі, як правило, нещасливі в своїх сім'ях, важко налагоджують взаємовідносини в колективі. Навпаки ж, слабка чутливість до монотонії властива для тих людей, які відрізняються спокоєм в побуті та особистому житті. З літературних джерел відомо, що велика чутливість до монотонії спостерігається у людей, які прагнуть до активного контакту з навколишнім світом (екстраверти). Особистість, яка концентрує свою увагу на внутрішніх переживаннях (інтроверти) підлягає її впливу менше. Врахування цих особливостей при професійному відборі спеціалістів операторського профілю не викликає сумніву. Профілактику монотонії не бажано вести шляхом посилення психічної напруги, коли активність лише тимчасово підвищується в умовах обмеження обсягу уваги. Ось чому у спеціалістів необхідно усунути монотонію, насамперед за рахунок розширення обсягу уваги, а не за рахунок психічної напруги. Як додаткові заходи боротьби з монотонією рекомендується:
- вибір оптимального темпу і ритму роботи;
- раціональний розподіл перерв на відпочинок;
- чергування різних видів діяльності;
- внесення варіацій в трудовий процес;
- використання факторів навколишнього середовища (освітлення, кольоровий інтер'єр, температурний режим і т.д.).

Дата добавления: 2015-05-26