Система кримінального права

Принцип вини, принцип законності, принцип вини, принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, принцип невідворотності кримінальної відповідальності, принцип гуманізму

КП складається з юридичних норм Загальної та Особливої частин. Відповідно до цього побудована й структура КК

Загальна частина КК складається з 15 розділів, що мають 108 статей. У ЗЧ включені норми загального характеру, що визначають:

ü Завдання КК, підстави та принципи кримінальної відповідальності,

ü Принципи чинності кримінального закону в часі, у просторі, за колом осіб,

ü Поняття і класифікацію злочинів, стадій злочинів,

ü Ознаки суб’єкта злочину

ü Форми вини,

ü Поняття співучасті, види співучасників,

ü Повторність, сукупність та рецидив злочинів, обставини, що виключають злочинність діяння,

ü Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності,

ü Поняття та види покарання, порядок призначення покарання,

ü Звільнення від покарання та його відбування

ü Судимість, її правові наслідки та строки погашення,

ü Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування неповнолітніх,

ü Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Особлива частина (ОЧ) КК складається з 20 розділів і містить 339 статей, у яких визнається:

1) які суспільно небезпечні діяння є злочинами;

2)які види покарань і у яких межах треба застосувати осіб, що їх вчинили;

3) підстави і умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності;

4) дефініції окремих понять.

Завершується КК Прикінцевими та перехідними положеннями, Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

2Завдання Кримінального кодексу України

1. Кримінальний кодекс України має своїм завданням правове забез­печення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, гро­мадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ус­трою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки люд­ства, а також запобігання злочинам. 2. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України виз­начає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання за­стосовуються до осіб, що їх вчинили. 1. Кримінальний кодекс України — це єдиний нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України відповідно до її конституційних повноважень, який містить у собі кримінально-правові норми про злочин та покарання.

2. Частина 1 ст. 1 визначає, що Кримінальний кодекс (далі — КК) має два основних завдання. Перше — це охорона суспільних відносин від суспільне небезпечних посягань. Об’єктом охорони відповідно до ч. 1 ст. 1 КК виступають права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок та громадська безпека, довкілля, конституційний лад України, мир і безпека людства. 3. Специфіка кримінально-правових норм полягає в тому, що вони є нор­мами-заборонами: під загрозою покарання в них забороняється певна суспільне небезпечна поведінка. Саме цим поруч із завданням охорони суспільних відносин Кримінальний кодекс вирішує й інше завдання — запобігання злочинам, попередження про правові наслідки їх вчинення. 4. Для здійснення цих завдань Кримінальний кодекс відповідно до ч. 2 ст. 1 визначає, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покаран­ня застосовуються до осіб, що їх вчинили (щодо поняття покарання див. коментар до статей 11 та 50 КК).

У Кримінальному кодексі дано вичерпний перелік злочинів і вичерпний перелік покарань, що є забезпеченням принципу законності у вирішенні пи­тань кримінальної відповідальності та покарання: немає злочину — немає покарання без указання на це в кримінальному законі.

Стаття 2. Підстава кримінальної відповідальності

1. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. 2. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в закон­ному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. 3. Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

1. Частина 1 ст. 2 визначає, що єдиною і достатньою підставою криміна­льної відповідальності є наявність у вчиненому особою суспільно небезпеч­ному діянні всіх ознак складу злочину, передбаченого КК.

Склад злочину — це сукупність юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільне небезпечне діяння як конкретний злочин, передбачений кримінальним законом.

Об’єктивними ознаками складу злочину є об’єкт і об’єктивна сторона, суб’єктивними — суб’єкт і суб’єктивна сторона.

Об’єктом злочину виступають суспільні відносини, які охороняються за­коном і яким злочином завдається шкода. Перелік цих відносин дано законодавцем у ч. 1 ст. 1 КК.

Об’єктивна сторона — це сукупність зовнішніх ознак вчиненого злочину: діяння (дія або бездіяльність), суспільне небезпечні наслідки (певна шкода об’єкту), причинний зв’язок, спосіб, засоби, місце, час, обстановка вчинення злочину. Найважливішою ознакою, без якої не може бути жодного складу злочину, є діяння, виражене в свідомій вольовій поведінці особи — дії або бездіяльності (див. коментар до ст. 11 КК). Щодо наслідків, то вони є обов’язковою ознакою тільки матеріальних складів злочинів.Способи, знаряддя, обстановка, час, місце й інші, так звані факультативні ознаки об’єктивної сторони злочину, виступають обов’язковими лише в тих випадках, коли вони прямо передбачені в статті Особливої частини. В інших випадках вони впливають на ступінь суспільної небезпечності вчиненого і можуть бути враховані як пом’якшуючі чи обтяжуючі обставини (див. ко­ментар до статей 65-67 КК). Суб’єкт злочину — це особа, яка вчинила злочин і яка характеризується такими юридичними ознаками: фізична, осудна, досягла певного віку (див. коментар до розділу IV Загальної частини КК). Суб’єктивна сторона — це внутрішня сторона злочину, яка виявляється в певному психічному ставленні особи до об’єкта та об’єктивної сторони вчинюваного злочину; певному прояві її свідомості й волі, виражених у вині, мотивах, меті (див. коментар до статей 23-25 КК). У частині 2 ст. 2 КК закріплено принцип винної відповідальності. Кон­ституція України у ст. 62 проголошує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може підлягати кримінальному покаранню, доки її ви­на не буде доведена в законному порядку і встановлена в обвинувальному вироку суду. Саме це і відтворює ч. 2 ст. 2 КК, виключаючи об’єктивне ставлення, тоб­то відповідальність за спричинені наслідки без наявної вини. Які б тяжкі наслідки не настали від діяння особи, якщо не встановлено, що вона діяла щодо них винно (тобто умисно або необережно), кримінальна відповідальність виключається (щодо понять вини, умислу, необережності див. комен­тар до статей 23-25 КК).

Дата добавления: 2015-05-26