Галицьке князівство

Галицько-Волинська держава §18. Галицьке і Волинське князівства напередодні об єднання

Монголо-татарська навала на українські землі §17. Причини поразки народів Русі

Довідка.

Золота Орда — монгольська держава, заснована на початку 40-х pp. XIII ст. ханом Батиєм. До її складу входили Західний Сибір, Північний Кавказ, Крим та інші землі. Руські князівства платили данину. Столиця — Сарай-Бату. Проіснувала до XV ст.

Головною причиною поразки була феодальна роздрібненість країни, коли кожне князівство опинилося віч-на-віч з ворогом. За матеріалами істориків, кількість ординців коливалася від 150 до 200 тис. осіб, а деякі військові історики оцінюють військову міць Орди як значно меншу — 30-40 тис. осіб. Об'єднана Русь могла б виставити до 100 тис. війська, але князівські дружини, які здебільшого діяли автономно, мали всього кілька сотень кінних і піших важкоозброєних воїнів, які збиралися на заклик князя. Це військо не мало належного озброєння й, звичайно, не могло протистояти у відкритому бою монгольським воїнам-кіннотникам.

Навіть загроза монголо-татарської навали не примусила багатьох руських князів об'єднатися. Як писав відомий український історик І. Крип'якевич, коли татари пішли в Західну Європу, «українські князі вернулися до своїх волостей і, якби нічого не сталося, почали дальшу міжусобицю».

Безумовно, велике значення мала не тільки кількісна перевага кочівників, а й здобута на Сході спеціальна військова техніка, яка руйнувала найпотужніші мури. Татари добре навчилися використовувати машини, які кидали важке каміння, а також посудини з порохом і запалювальною рідиною.

Батиєва навала принесла незліченні страждання українському народові. Уповільнивши його соціально-економічний, політичний і культурний розвиток і відкинувши Русь-Україну на кілька століть назад, ординське ярмо посилило феодальну роздрібненість, перешкодило централізації земель, відродженню єдиної держави. Крім горя й нещастя, вторгнення відсталих і жорстоких кочівників нічого не принесло українським землям. Жорстоке монголо-татарське панування на території України тривало до другої половини XIV ст. й було ліквідоване тільки з приєднанням українських земель до Великого князівства Литовського.

Героїчна боротьба Русі-України послабила навалу ординських завойовників на Захід, дала можливість народам Західної й частково Східної Європи дати відсіч кочівникам. Через 140 років після падіння Києва, у 1380 році, об'єднані російські та українські дружини розбили монголо-татарське військо на Куликовому полі.

Виникнення Галицького князівства, яке почало формуватися в другій половині XI ст., пов'язане з ім'ям онука Ярослава Мудрого Ростислава Володимировича, який заснував династію князів-ізгоїв — Ростиславичів.

У 40-х pp. XII ст. Галицька земля була об'єднана під владою князя Володимира Володаревича (Володимирка) і перетворена ним на значущу політичну одиницю тодішньої Європи зі столицею в місті Галич (1141 рік). У 1145 році Володимирку довелося відвойовувати місто від зазіхань свого небожа Івана Ростиславича, якого після його втечі до міста Берладь, що на Дунаї, стали називати Берладником.

Розквіт Галицького князівства припадає на час правління Володимиркового сина, Ярослава (1153-1187 pp.), який згадується в «Слові про Ігорів похід» під іменем Ярослава Осмомисла (той, що має вісім мислей), що означало «мудрий, розумний».

На початку свого правління він був змушений обороняти Галицьке князівство від нападів київського князя Ізяслава Мстиславича й свого племінника Івана Ростиславича Берладника.

Прагнучи зміцнення князівської влади, Ярослав Осмомисл боровся й проти боярської опозиції, яка настільки зміцніла, що не хотіла коритися князеві, стала втручатися в його взаємини з правителями інших країн і навіть в особисте життя.

Свавільні галицькі бояри були найбагатшими та наймогутнішими серед бояр усіх руських земель. Під їхнім впливом Ярослав був змушений повернути до Галичини дружину Ольгу (дочку Юрія Долгорукого) та сина Володимира, яких він відправив у Суздаль одразу по смерті свого батька Володимирка.

За правління Ярослава Осмомисла галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами, Дністром і пониззям Дунаю. У «Слові про Ігорів похід» згадується про могутність галицького князя, який «підпер гори Угорські своїми військами» і «зачинив ворота Дунаю». Князь збудував і укріпив багато нових міст, у 1153-1157 pp. спорудив Успенський собор у Галичі.

Ярослав спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців та брав участь у боротьбі за Київ. Уклав союзницький договір з Угорщиною, який 1167 року зміцнив завдяки шлюбу своєї дочки з угорським королем Стефаном III. Уміло будував відносини з Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою.

Після смерті Ярославового сина Володимира 1198 року династія галицьких князів Ростиславичів припинила своє існування. Щоправда, крім Володимира в Ярослава Осмомисла був іще один син — Олег, матір якого бояри спалили живцем, звинувативши в чаклунстві, а його самого вигнали з краю.

Дата добавления: 2015-05-26