Джерела. Спогади сучасника про битву Наступ козаків і селян — це яскраве видовище: вони йшли табором, вишикуваним у шість рядів

Дмитро Гуня

Персоналії

Джерела

Спогади сучасника про битву Наступ козаків і селян — це яскраве видовище: вони йшли табором, вишикуваним у шість рядів, з чотирма гарматами попереду, двома по боках і двома в кінці, а в середні йшло військо... правильно поділене на полки й сотні.

Про Д. Гуню, видатного керівника селянських повстань 1637—1638 pp., майже немає відомостей. Дослідники не знають ані де, ані коли він народився, ні навіть ким він був до того, як прийшов на Запорізьку Січ; що з ним трапилося після повстань під проводом Я. Острянина та П. Бута також не відомо.

Д. Гуня брав участь у народному повстанні проти польських поневолювачів під проводом П. Павлюка. Після поразки повстанців у грудні 1637 року під Кумейками та Боровицею частина козаків на чолі з Д. Гунею і К. Скиданом відступила на Запоріжжя.

У кінці 1637 року був обраний гетьманом. На початку 1638 року козаки, яких він очолив, розбили польський каральний загін ротмістра Мелецького, що мав на меті знищити Запорізьку Січ. Навесні 1638 року гетьман на чолі із запорожцями приєднався до повстання під проводом Я. Острянина. У травні 1638 року після бою під Жовнином частина повсталих на чолі з Я. Острянином виступила в Слобідську Україну. 17 червня 1638 року козаки під проводом Д. Гуні, якого знову обрали гетьманом, відійшли з-під Жовнина до гирла р. Сули, де в неї впадає р. Старець. Повстанці збудували добре укріплений табір і протягом майже двох тижнів відбивали всі атаки польських військ під командуванням М. Потоцького. Через нестачу харчів, фуражу й знесилення людей повстанці змушені були розпочати переговори з польським командуванням. Д. Гуня з частиною козаків відступив на Запоріжжя, а 1640 року він очолював похід запорожців на Крим.

(За «Довідником з історії України»)

Ординація 1638 р. Війська Запорізького, заведена польським урядом

Через те, що єдиним нашим бажанням у справі управління державами є знайти такі способи, з яких наші вірнопіддані завжди переконувалися б у нашій королівській владі, але оскільки козацька сваволя так розперезалася, що для приборкання її довелося рушити наші війська й битися з козаками, і з благословення Бога, як володаря всіх воєн, розгромити й уразити їх, відвернувши цим страшну небезпеку від Речі Посполитої, — тому на вічні часи позбавляємо козаків старшинства, усяких старовинних судових установ, права, доходів та інших відзнак, набутих ними за вірні послуги від наших предків і тепер унаслідок заколотів утрачених, і бажаємо тих, кого в живих зберегло воєнне щастя, мати в стані простого народу, оберненого на хлопів. Реєстровим же козакам, кількість яких Річ Посполита визначила на своїй службі тільки 6 000 і які упокорилися перед нами і Річчю Посполитою, ми встановлюємо таку військову організацію, згідно з постановою цього сейму.

На місце старшого, який більше не буде (вибиратися) з-посеред козаків, ми будемо ставити старшого комісара, від сейму до сейму, за рекомендацією гетьманів, людину, яка була б народжена в шляхетському стані, у лицарській справі досвідчена, підтримувала б у війську лад, запобігала б усяким бунтам, була б справедлива до вбогих людей і з розпорядження гетьмана приходила б у той час і на призначене місце, де потребуватиме Річ Посполита...

Цьому комісарові мусять коритися осавули, полковники, сотники, як і все військо. Усі вони, також полковники з комісаром, мусять залежати від гетьмана, більше того: і осавулами мусять бути шляхтичі, досвідчені в лицарському ремеслі, випробуваної доблесті й віри. Сотники й отамани можуть обиратися з самих козаків, добре заслужених перед нами й Річчю Посполитою, і людей лицарських. Резиденція комісара мусить бути в Трахтемирові, як у центральному пункті. Полковники мусять перебувати кожний при своєму полку, причому не відлучатися зі своїх місць, хіба на законній підставі й то з відома коронного гетьмана.

Полки зі своїми полковниками повинні ходити по черзі на Запоріжжя для охорони тих місць і щоб перешкодити татарським переходам через Дніпро. Треба невпинно стежити, щоб козацька вольниця не ховалася на островах і звідти не чинила б походів на море. Разом з тим жоден козак не повинен наважуватися ходити на Запоріжжя без паспорта комісара: спійманий комендантом козацьким, він підлягає смертній карі.

При виході українського війська в поле повинен також одночасно виходити і комісар з двома полками за межі волості, особливо коли немає виняткової небезпеки, і там, розташувавшись коло Чорного шляху, чинити опір татарським роз'їздам. В разі великої небезпеки він мусить з'єднати все військо і піти з ним туди, куди направить його гетьманський наказ...

Призначаємо також іменем нашим і Речі Посполитої комісарів для визначення осілості козаків, якою повинні користуватися козаки на вічні часи з тим, щоб не було щорічних приписок на шкоду Речі Посполитій і зменшення доходів з наших маєтків.

Козаки реєстрові ніким не повинні бути обтяжені як щодо земель, так і особисто.

Дата добавления: 2015-05-26