Внутрішнє й зовнішнє політичне становище Гетьманщини наприкінці 1653 року

Джерела

Джерела

Спогади мандрівника Павла Алеппського про мужність і героїзм гетьманича

Тимофій, син Хмеля, щоденно робив вилазки на ворогів... Ніхто не мав сили протистояти йому, ураховуючи його хоробрість... То він стріляв з лука правою рукою, потім колов мечем, стріляв з рушниці.., ніхто не міг попасти в нього з рушниці чи іншої зброї: таким він був чудовим вершником і так блискуче крутився на спині коня.

Проспер Меріме про Б. Хмельницького над тілом сина Тимоша

Не зронивши сльози, глянув на тіло сина й мовив: «Дякувати Богу, що мій Тиміш загинув як справжній козак, не дістався ворогові в руки».

Незважаючи на перемоги, досягнуті українським народом під час Національно-визвольної війни, становище України було дуже складним.

Шестирічна війна спустошила її землі. На Правобережжі зруйновано понад 100 міст і містечок. Неврожаї й сарана спричинювали голод та епідемії, від яких помирали тисячі людей. 1653 року по Україні прокотився страшний мор. За словами літописця, унаслідок цього «багато людей вимерло, аж залишалися пусті двори». Воєнні дії призвели до завмирання основних торговельних шляхів, ізоляції від європейських ринків. Війна підірвала розвиток ремесла й торгівлі, зумовила занепад сільського господарства.

За роки війни був ослаблений військовий потенціал Гетьманщини, багато козаків загинуло в боях, у настроях мас відчувалася втома й зневіра. Внутрішньополітична криза досягла свого апогею 1653 року під Городком, де відбувся антигетьманський виступ, унаслідок якого козаки відмовилися вирушати в похід, тим самим ставлячи під загрозу зриву стратегічні плани Б. Хмельницького. Проводячи 1653 року мобілізацію до армії, Б. Хмельницький уперше відчув відкриту протидію з боку населення, яке в більшості не хотіло вступати до козацьких полків. Як наслідок, у гетьманському війську в цей час було лише 30-40 тис. осіб, тоді як раніше — 100 тис, а під час деяких битв навіть усі 300 тис. осіб. Така нечисленна армія не могла боротися з Польщею, до якої згодом (унаслідок серйозних дипломатичних прорахунків Б. Хмельницького) приєдналися Молдова, Волощина й Трансільванія. Протистояти об'єднаним силам союзників Українська держава не мала змоги. Польща, відчуваючи вигідність політичної ситуації, уже не йшла на мирні переговори, а вимагала повної капітуляції української армії. Крім того, Б. Хмельницький добре відчував, що такий хитрий «союзник», як кримський хан, у будь-який момент може його зрадити й остаточно перейти на бік Польщі.

У цих надзвичайно складних умовах гетьман України намагався знайти вихід і наполегливо шукав нові точки опори в боротьбі з Річчю Посполитою. Він вів переговори з Туреччиною, Москвою, Волощиною, Семиграддям, Швецією. Союз із Туреччиною укласти не вдалося, переговори з Молдовою минули безрезультатно, а втягнути у війну Швецію Б. Хмельницький не зміг.

Саме тому гетьман був змушений знову звернутися до російського царя з пропозиціями тісного союзу в боротьбі проти Польщі. До речі, це було вже не перше прохання гетьмана про допомогу, але конфлікт з Річчю Посполитою не входив у плани Москви. Цар досить довго виявляв усі плюси й мінуси від союзу з Гетьманщиною для своєї зовнішньої політики. Для вивчення ситуації у 1649-1654 pp. тут побувало 13 посольств. Щоб схилити царя на свій бік, український гетьман пообіцяв навернути кримського хана під царський протекторат, а також погрожував Москві, що в разі негативної відповіді він прийме турецький протекторат. Останнє повідомлення, а також відомості про наміри Польщі розширити свої кордони за рахунок завоювання інших держав, дуже занепокоїли Олексія Михайловича. Він терміново скликав Земський собор, на якому 1 жовтня 1653 року вирішено прийняти Україну під «государеву високу руку задля православної віри й святих Божих церков».

Дата добавления: 2015-05-26