Довідка. Підпорядкування української церкви московському патріархові

Підпорядкування української церкви московському патріархові

За гетьманування Б. Хмельницького царський уряд не втручався в церковні справи Гетьманщини. Пізніше самодержавство вдалося до тиску, щоб відірвати українську церкву від константинопольського патріарха й підпорядкувати її московському. Тривалий час українське духовенство чинило опір цим намаганням. Хитрістю та умовляннями Москві все ж таки вдалося досягти своєї мети. 1685 року київським митрополитом обрано луцького єпископа Гедеона.

У жовтні 1685 року новообраний митрополит з великою делегацією вирушив до Москви. 8 листопада патріарх Йоахим висвятив Гедеона й прийняв від нього присягу на вірність Московській патріархії. Цим актом була порушена єдність Української православної церкви із вселенським константинопольським патріархом і Київська православна митрополія підпорядкована юрисдикції Московської патріархії. У травні 1686 року московський уряд за допомогою підкупу домігся згоди від константинопольського патріарха Діонісія на визнання правосильності цього акта.

З 27 січня 1688 року київському митрополитові заборонено вживати титул «митрополит київський, галицький і всієї Русі» (дозволено іменуватися «митрополитом київським, галицьким і Малої Росії») та істотно обмежено майнові права митрополії. Найбільші монастирі, серед яких Києво-Печерська лавра, Полоцький Богоявленський та Межигірський монастирі, отримали ставропігію та разом з Чернігівською єпархією були вилучені з-під юрисдикції митрополита та підпорядковані безпосередньо московському патріархові.

Українська православна церква завжди була могутньою силою в боротьбі за державність, але, потрапивши під владу іншої держави, змушена була служити чужим інтересам.

Ставропігія — право монастиря, братства не підлягати місцевій єпархіальній владі, а безпосередньо патріархові або синоду; статус незалежності від місцевої єпархіальної влади.

Гедеон Святополк-Четвертинський (світське ім'я — Григорій) (?-1690) Походив зі стародавнього українсько-білоруського княжого роду. У 1663—1684 pp. був луцьким і Острозьким православним єпископом. Через переслідування польського уряду переїхав до Києва, а 1685 року — до гетьманської столиці Батурина. Єпископа прихильно зустрів гетьман Іван Самойлович, який шукав кандидата на кафедру київського митрополита. Поява Г. Святополка-Четвертинського, родича гетьмана, який засвідчив готовність служити московському урядові та патріарху, виявилася дуже доречною. У липні 1685 року єпископ був обраний київським митрополитом і визнав верховенство московського патріарха.

(За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26