Персоналії. Під час українсько-московських походів на турецько-татарські фортеці в кінці XVII ст

Персоналії

Персоналії

Іван Іскра (?-1708)

Під час українсько-московських походів на турецько-татарські фортеці в кінці XVII ст. керував козацькими частинами. Під його проводом українці здобували Кизи-Кермен, Іслам-Кермен, Шин-рей та воювали проти шведської армії в Лівонії протягом усього 1700 року. Пізніше перейшов в опозицію до гетьмана, яку очолював В. Кочубей, і підтримував промосковську орієнтацію козацької старшини. Восени 1707 року разом з В. Кочу-беєм возив у похідну царську канцелярію донос на І. Мазепу, у якому повідомлялося про таємні переговори гетьмана з польським королем С. Лещинським і шведським королем Карлом XII. Московський цар Петро І не повірив повідомленню козацьких старшин, за що їх і заарештували у Вітебську. За наказом царя в липні 1708 року І. Іскра був страчений разом з В. Кочубеем у козацькому таборі під Борщагівкою.

Василь Кочубей (1640-1708)

За гетьманування І. Самойловича був управителем генеральної військової канцелярії, у 1687—1699 pp. обіймав посаду генерального писаря, у 1699—1708рр. — генерального судді, а протягом 1706—1708 pp. — наказного гетьмана. Цей діяч був лідером протигетьманської старшинської опозиції, яка виступила проти участі України в антитурецькій коаліції наприкінці XVII ст. Головною причиною ворожого ставлення В. Кочубея до українського гетьмана стала особиста неприязнь до Івана Мазепи. Між донькою генерального судді Мотрею та її хрещеним батьком І. Мазепою виникло кохання. В. Кочубей не дав згоди на шлюб, який суперечив церковним правилам. Ці стосунки викликали в нього сильне занепокоєння й стали чи не найголовнішим мотивом викриття зради І. Мазепи. Восени 1707 року В. Кочубей дізнався про таємні переговори українського гетьмана І. Мазепи з польським королем С. Лещинським і шведським Карлом XII. Підтриманий полтавським полковником І. Іскрою та частиною слобожанської старшини, він написав на гетьмана донос цареві Петру І. Проте його дії не залишилися безкарними: голова антигетьманської опозиції був заарештований у Вітебську, у царській похідній канцелярії, куди він разом з І. Іскрою приїхав із доносом. Петро І, не повіривши їхнім словам, віддав обох до суду. Під час слідства В. Кочубея і його спільників піддали тортурам, після яких вони зреклися своїх звинувачень проти гетьмана. За наказом царя його разом з І. Іскрою стратили біля с. Борщагівки. (За «Довідником з історії України»)

Кость Гордієнко (?-1733)

Народився на Полтавщині, в юні роки навчався в Києво-Могилянській колегії. На початку 1702 року був обраний кошовим отаманом Старої Січі. Перебуваючи на цій посаді, проводив незалежну політику, виступав проти зазіхань московського уряду на Запоріжжя, очолював воєнні операції запорожців проти гарнізонів московських фортець, збудованих у межах території, що належала Війську Запорізькому. На початку свого отаманування був в опозиції до І. Мазепи через формально лояльну політику гетьмана до московського уряду. У березні 1708 року очолив 8-тис. загін запорожців, з яким приєднався до військ лівобережного гетьмана, що в той час перебували в Диканьці. За посередництва гетьмана К. Гордієнко та шведський король Карл XII уклали угоду про спільну боротьбу проти Московського царства. Поразка шведсько-українських військ у Полтавській битві змусила кошового разом з І. Мазепою та Карлом XII відступити за межі України. 26 червня 1709 року організував переправу через Дніпро біля Переволочної, що дозволило гетьману, королю та частині гетьманських і запорізьких військ переправитися на правий берег. Після смерті І. Мазепи підтримував гетьмана П. Орлика, брав участь у створенні Конституції 1710 року. Навесні 1711 року очолював загін запорожців у невдалому поході П. Орлика на Правобережжя. У 1711 — 1728 pp. колишній кошовий Запорізької Січі неодноразово обирався кошовим отаманом Олешківської Січі. У цей період виступав проти повернення запорожців на територію України, підвладну московському урядові. Помер 1733 року.

Дата добавления: 2015-05-26