Перша хвиля української еміграції

Різні погляди

Смерть І. Мазепи

Карл XII, І. Мазепа та їхні прибічники потрапили до Бендер (Туреччина), де шведський король одержав листа від російського царя з пропозицією миру на умовах, якщо Швеція:

• поступиться землями в Балтії на користь Росії;

• визнає польським королем Августа;

• видасть І. Мазепу російському цареві.

Покровитель І. Мазепи відмовився від такої ганебної угоди. У цей самий час російська дипломатія здійснювала різноманітні ходи, щоб захопити гетьмана. Так, наприклад, туркам обіцяли 300 тис. злотих за те, що вони видадуть Івана Мазепу, але султан відмовився.

Хворий та слабкий, гетьман не витримав усіх цих трагічних подій і 22 серпня 1709 року помер. Його тіло відвезли в м. Ясси, і там, у присутності Карла XII, поховали в церкві, що стояла над містечком.

Поразка І. Мазепи стала для України величезною катастрофою:

· самодержавство після всіх подій 1708 року стало на шлях ліквідації автономного устрою Гетьманщини;

· Україна зазнала величезних людських утрат та економічних збитків.

Постать І. Мазепи історики висвітлюють неоднозначно. Йому дають зовсім протилежні характеристики, одні змальовують І. Мазепу тільки як «зрадника», інші характеризують його тільки як одного з найвидатніших борців за українську справу.

Н. Полонська-Василенко побачила в І. Мазепі «одного з найвидатніших діячів України, людину виняткових адміністративних та дипломатичних здібностей, який прагнув створити з України незалежну державу західноєвропейського типу з абсолютною владою гетьмана чи князя... Зла доля поставила його проти Петра І, що також прагнув піднесення своєї держави, і в цьому двобою останній вийшов переможцем».

Пилип Орлик — гетьман України в еміграції

Після трагічної для І. Мазепи поразки під Полтавою все найближче оточення гетьмана опинилося на території Туреччини, у Бендерах. Так розпочалася перша доба української еміграції.

Після смерті І. Мазепи серед українських козаків в еміграції розгорілася боротьба за гетьманську булаву, що тривала півроку. 5 квітня 1710 року козацька рада в Бендерах обрала гетьманом П. Орлика. Тоді ж обрали й генеральну старшину, до складу якої увійшли:

• Іван Ломиковський (генеральний обозний);

• Клим Довгополий (генеральний суддя);

• Іван Максимович (генеральний писар);

• Григорій Герцик, Федір Мирович (генеральні осавули).

10 травня 1710 року Карл XII підписав формальний диплом «Diploma assecuratorium pro Duce et Exercitu Zaporovienski», яким він затвердив П. Орлика на посаді гетьмана. Невдовзі між українським гетьманом і шведським королем був укладений договір, за яким Україна ставала протекторатом Швеції. П. Орлик налагодив контакти з кримським ханом, який обіцяв допомогти в боротьбі з Росією. 8 листопада 1710 року Туреччина, підтримуючи П. Орлика, оголосила війну Московській державі.

Пилип Орлик (1672-1742)

Походив з родовитої литовсько-чеської сім'ї. Народився 21 жовтня 1672 року у м. Косуті поблизу Вільна. Його батько загинув під час польсько-турецької війни в 1673 році, воюючи на боці короля. Мати зуміла дати синові добру освіту: він навчався в єзуїтському колегіумі у Вільні, а 1694 року закінчив Києво-Могилянську колегію.

У 1698—1700 pp. працював писарем у канцелярії київського митрополита, потім став старшим військовим канцеляристом, а згодом і регентом (управителем) справами Генеральної військової канцелярії. У 1706 році був призначений генеральним писарем, а невдовзі став найближчим радником гетьмана І. Мазепи. У 1708-1709 pp. разом з гетьманом намагався створити антимосковську коаліцію, яка стала б гарантом незалежності Української держави. Поразка шведсько-українських військ у битві під Полтавою примусила П. Орлика емігрувати разом з І. Мазепою та значною частиною козацької старшини.

Після смерті І. Мазепи на козацькій раді 5 квітня 1710 року П. Орлик був обраний гетьманом, якого одразу ж визнали шведський король і турецький султан.

3 1714 року він змушений був жити в різних країнах: у Швеції, Німеччині, Франції, Греції, Молдові. Помер у Яссах у травні 1742 року.

П. Орлик був останнім українським гетьманом періоду Гетьманщини, який відкрито поставив питання про створення української незалежної держави. Він був автором блискучих політичних творів.

(За «Довідником з історії України»)

«Пакти й Конституція прав Війська Запорізького»

Під час обрання гетьмана між П. Орликом, старшиною та запорожцями була укладена угода — «Пакти й Конституція прав і вільностей Війська Запорізького» («Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis») — документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика.

У цій Конституції був узагальнений увесь попередній досвід існування Української козацької держави та намічені шляхи її подальшого розвитку. Основною ідеєю документа стала вимога обмежити владу гетьмана й прагнення старшини відігравати головну роль у суспільно-політичному житті України.

Конституція України, підготовлена українським гетьманом в еміграції та його найближчим оточенням, мала вступну частину й 16 статей. Текст цього документа був складений латинською й тогочасною книжною українською мовами.

Вступна частина. У преамбулі Конституції була схематично викладена історія українського народу та Війська Запорізького. Автори документа стверджували, що козаки («народ козацький») були засновниками Київської держави. Однак згодом, у боротьбі з Польським королівством, Україна втратила свою незалежність, яку відновила тільки за гетьмана Б. Хмельницького. Далі зазначено, що Московське царство, порушивши взяті на себе зобов'язання щодо України, намагалося ліквідувати права й привілеї Війська Запорізького, перетворити козаків на регулярне військо, відібрати в них владу та «накласти рабське ярмо на вільний народ, який нікому не дозволяв себе завоювати силою зброї». За цих умов Військо Запорізьке було змушене відстоювати права українського народу збройним шляхом. Підкреслено також визначну роль гетьмана І. Мазепи в захисті інтересів України та Війська Запорізького, оскільки саме він став на захист козацьких прав та вільностей, і саме він прагнув здобути для України таку бажану волю. Перед новообраним гетьманом П. Орликом ставилося завдання вибороти незалежність України за підтримки Швеції. Шведський король Карл XII як «покровитель і протектор» України, затвердивши умови й акти обрання гетьмана, ставав гарантом незалежної України та недоторканності її кордонів.

Основний текст і статті. В основному тексті документа проголошено принципи побудови Української держави. У 16 статтях Конституції визначено державний статус Гетьманщини, її внутрішній лад та відносини з іншими державами.

«Пакти й Конституція» П. Орлика визначали національно-державний суверенітет України.

У статтях зазначалося:

• Україна з обох частин Дніпра має бути звільнена від чужоземного панування;

• Україна має бути повністю незалежною від Московщини та Польщі;

• українські кордони вічні й недоторканні;

• Україна перебуває під протекторатом Швеції;

• Україна підтримуватиме союзницькі відносини з Кримським ханством.

У першому параграфі нормативного акта розглядалося питання про віру. Православ'я було проголошене державною релігією. Документ передбачав незалежність української церкви при формальному її підпорядкуванні константинопольському патріархові.

Другий пункт визначав кордони Української держави, які встановлювалися відповідно до умов Зборівського мирного договору, підписаного в 1649 року між Б. Хмельницьким та урядом Речі Посполитої. Таким чином, Гетьманщина складалася з трьох воєводств (Київського, Брацлавського та Чернігівського), а її кордон з Польщею мав проходити по р. Случ.

У разі війни гетьман повинен був не тільки забезпечити непорушність і охорону кордонів, а й сприяти поверненню в Україну полонених, домагатися відшкодування всіх збитків, заподіяних Україні війною.

У наступних пунктах стверджувалося повернення у володіння Війська Запорізького фортець Трахтемирів, Кодак, Калабердида та Переволочна разом з прилеглими до них землями та необхідність зруйнування московських фортець, збудованих на Запоріжжі.

Важливими питаннями, висвітленими в Конституції, стали взаємини між владою та народом. Якщо говорити сучасною мовою, в Україні встановлювалася парламентська республіка. Гетьманська влада обмежувалася постійною участю Генеральної ради в державному управлінні.

У шостому параграфі були визначені основні принципи державного правління в Україні. Усі найважливіші державні справи розв'язував гетьман разом з генеральною старшиною, полковниками й генеральними радниками від кожного полку. Питання загальнодержавного значення повинен був формулювати й виносити на обговорення в парламент гетьман. Передбачалося тричі на рік (на Різдво, Великдень і на Покрову) збирати в гетьманській резиденції Генеральну військову раду. До останньої мала входити не тільки генеральна, полкова та сотенна старшина, а й по одному депутату від кожного полку з числа «знатних ветеранів досвідчених і вельми заслужених мужів» (генеральні радники) і посли від Низового Війська Запорізького. Усі парламентарі мусили присягати на вірність державі. Без дозволу парламенту гетьман не мав права розв'язувати найважливіші державні справи.

У період між засіданнями Генеральної військової ради найвища виконавча влада належала гетьманові й генеральній старшині. Уряди полковників і сотників, які були не тільки військовими керівниками, а й мали всю повноту влади на територіях підлеглих полків і сотень, теж були виборними. Уряд обирали «вільними голосами», а гетьман тільки затверджував його.

Гетьман не мав права підтримувати відносини з іншими державами. Усе таємне листування він обов'язково мусив зачитувати старшині.

Наступні пункти Конституції обмежували судову й фінансову владу гетьмана.

За сьомою статтею всі важливі судові справи, серед них і про образу гідності гетьмана, передавалися на розгляд до Генерального військового суду.

Таким чином, за Конституцією в Україні утворювалися три гілки влади: законодавча (Генеральна рада), виконавча (гетьман і генеральна старшина) та судова (Генеральний суд).

Гетьман не мав права одноособово розпоряджатися державними коштами. Скарбницю очолював генеральний скарбник, який розпоряджався прибутками, узгоджуючи свої дії з гетьманом.

Згідно з дев'ятим пунктом Конституції на утримання гетьмана виділялися маєтки в Шептаківському повіті й частина земель Війська Запорізького.

За десятою та одиннадцятою статтями гетьман повинен:

• здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів;

• затверджувати вибір найвищих урядовців і полковників;

• не допускати зловживань козацької старшини, боронити від кривд козаків і посполитих;

• звільняти від податків і повинностей козацьких удів, сиріт і деякі інші категорії населення.

У документі приділено значну увагу фінансовим, економічним і військовим питанням (проведенню ревізії державних земель, запровадженню фіксованого мита й різних зборів, скасуванню орендних стацій для компанійців і сердюків тощо).

Конституція Пилипа Орлика була важливою подією в житті тогочасної України. Вона стала не тільки пам'яткою суспільно-політичної думки, а й перетворилася на символ боротьби за створення незалежної Української держави (За «Довідником з історії України»).

Дата добавления: 2015-05-26