Наказний гетьман Павло Полуботок

11 липня 1 722 року Петро І своїм указом доручив правління Гетьманщиною наказному гетьманові Павлу Полуботкові, який був надзвичайно енергійною людиною та відзначався твердою вдачею. Він мав великий авторитет серед козаків і старшини, які по праву вважали його захисником прав українського народу.

Незважаючи на перешкоди, які чинили царські урядовці обранню нового гетьмана, козаки відверто говорили: «Як буде наш полковник гетьманом, він постоїть за Україну, і москалі не будуть її розоряти». Про ці настрої знав і московський уряд, і Петро І, тому вони не дуже довіряли П. Полуботку.

Боротьба між двома владами. Між гетьманом та його прибічниками, з одного боку, і Малоросійською колегією — з другого, виникли гострі суперечки. У Глухові утворилося ніби два уряди: один — Генеральна військова канцелярія на чолі з П. Полуботком, другий — Малоросійська колегія, очолювана С. Вельяміновим. Сучасники згадували, що голова Малоросійської колегії дуже брутально поводився з українцями. Наприклад, гнівно кричав на П. Полуботка: «Що твоя служба проти моєї? Ти бачиш, що я — бригадир і президент, а ти переді мною — ніщо», а старшині відверто закидав: «Зігну я вас так, що й інші тріснуть, ваші давнини скасувати звелено, а з вами по-новому поводитися».

Маючи підтримку Петра І, С. Вельямінов дав наказ розміщувати російські гарнізони по містах і селах України.

Російські кореспонденти були призначені в Полтаву, Чернігів, Переяслав, Стародуб. Ці коменданти відверто втручалися у справи полковників, великими податками обкладали старшинські маєтки. Окрім цього, за хліб та інші речі впроваджені різноманітні збори, що мали надходити до царської скарбниці.

У цій складній ситуації П. Полуботок уступив у відкриту боротьбу з Малоросійською колегією. Він активно підтримував домагання української старшини відновити гетьманство повною мірою та ліквідувати Малоросійську колегію, яка, втручаючись у фінансові, судові та військові справи Гетьманщини, поступово перебирала на себе все адміністративне правління на Лівобережжі. Рішучі протести козацької старшини проти колоніальної політики російської адміністрації в Україні були підтримані всім українським суспільством. Звичайно, активні спроби П. Полуботка обмежити владу Малоросійської колегії та протистояти заходам президента колегії С. Вельямінова викликали незадоволення російського уряду.

Крім того, гетьман розпочав низку реформ, які мали сприяти розширенню автономії України. Серед них:

• реорганізація судів на засадах колегіальності;

• установлення порядку судової апеляції;

• сувора боротьба з хабарництвом і тяганиною;

• призначення інспекторів для нагляду за виконанням розпоряджень гетьмана;

• політика пом'якшення соціальної напруженості в суспільстві тощо.

Коломацькі петиції. Царські шпигуни доносили з України, що за ініціативою П. Полуботка по всій Гетьманщині козаки збирають підписи щодо повернення колишніх прав і вільностей. Усе це дуже розлютило Петра І.

Та гетьман і старшина на цьому не зупинилися: у військовому таборі над р. Коломак улітку 1723 року були написані два звернення до російського імператора Петра І. Невдовзі П. Полуботка, генерального писаря С. Савича й генерального суддю І. Чарниша викликали до Петербурга. Тоді ж гетьман уперше вручив Петру І свою петицію про відновлення державних прав України. Цей запит цар залишив без відповіді, і П. Полуботок був змушений удруге звернутися до Петра І з проханням дозволити обрати гетьмана й скасувати Малоросійську колегію.

Цього разу відповідь не забарилася — за наказом імператора П. Полуботка разом з полковником Д. Апостолом, генеральним бунчужним Я. Лизогубом, генеральним осавулом В. Журавським, управителем Генеральної військової канцелярії Д. Володковським та деякими іншими старшинами заарештували й кинули до Петропавлівської фортеці. Усі вони перебували в петербурзькій в'язниці аж до початку 1725 року, коли помер Петро І.

Сам П. Полуботок, як і більшість його старшин, загинув у неволі, але його життя та смерть стали сюжетом численних переказів і легенд.

Після смерті імператора українців, які залишилися живими, випустили з в'язниці, але затримали в Петербурзі. Тільки через деякий час їм дозволили повернутися в Україну, але вони мусили залишити в столиці заручниками своїх дітей.

Павло Полуботок (бл. 1660-1723)

Походив з козацько-старшинського роду Полуботків. Навчався в Києво-Могилянській колегії, по закінченні якої служив у козацькому війську, а з 1689 р. став значковим товаришем. У 1691 р. разом з батьком брав участь у старшинській змові проти гетьмана І. Мазепи, за що був заарештований, позбавлений маєтностей і надовго усунений від державної діяльності.

Лише 1706 року став чернігівським полковником, а в 1708 році вже був одним з претендентів на гетьманство. Через недовіру до нього Петра І кандидатура чернігівського полковника була відхилена московським урядом, а гетьманом був обраний І. Скоропадський. (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26