Російсько-турецька війна 1768—1774 pp

Російсько-турецькі війни

У другій половині XVIII ст. Російська імперія розгорнула активну військову та політичну діяльність щодо зміцнення своїх позицій у басейні Чорного моря. Розв'язати чорноморське питання потрібно було з кількох причин:

• політичних: відвоювання Північного Причорномор'я означало приєднання земель, що перебували під владою Османської імперії. Інтереси країни вимагали безпеки її кордонів та припинення постійних нападів, які розоряли південноукраїнські землі, таким чином перешкоджаючи їхньому економічному та культурному піднесенню;

• економічних: розвиток економіки та потреби торгівлі з іноземними державами вимагали заселення цього краю, створення тут нових міст, які стали б центрами промисловості й торгівлі, будівництва портів. Набіги татар перешкоджали активному переходу населення на землі Північного Причорномор'я. Загроза ворожих нападів призводила до значних економічних проблем — товари з України доводилося возити до портів на Балтійському морі. Здобуття Росією виходу до Чорного моря й, відповідно, ще одного шляху на європейські ринки мало дати величезні прибутки російській торгівлі;

• міжнародних: бажання царського уряду поширити свій вплив на Балкани, країни Близького та Середнього Сходу. Перемога над Туреччиною сприяла б піднесенню визвольної боротьби поневолених народів, які стали б орієнтувалися на Росію. Закріплення в басейні Чорного, а потім і Середземного морів мало значно посилити міжнародний авторитет Росії та її вплив на європейські справи.

Зі свого боку Туреччина теж активно готувалася до війни з Росією. Хоч період військової та політичної могутності Османської імперії вже минув, вона все ще залишалася дуже грізним суперником у боротьбі за вплив на Кримське ханство. Турецький уряд виношував агресивні плани щодо Росії, намагаючись відсунути її кордони від Чорного та Азовського морів. У другій половині XVIII ст. боротьба Російської й Османської імперій за північне узбережжя Чорного моря вступила в завершальну фазу.

Приводом для початку війни була підтримка Росією боротьби польського уряду проти повсталої шляхти — конфедератів. Розраховуючи на те, що Коліївщина — селянське повстання на правобережних землях, яке відбулося 1768 року, — значно послабила російський тил, Туреччина висунула Росії ультиматум — вивести свої війська з Правобережної України та Польщі. 14 жовтня 1768 року султан оголосив Росії війну.

На момент оголошення війни турецько-татарська армія налічувала близько 500 тис. осіб, російська — трохи більше 100 тис. осіб. Незважаючи на кількісну перевагу ворога, росіяни перейшли в рішучий наступ, і турки зазнали поразки. 1770 року російські війська під командуванням П. Рум'янцева розгромили турецькі армії на Нижньому Дунаї, біля Рябої Могили, на річках Ларга й Кагул. Російський полководець Олександр Суворов здобув важливу перемогу біля Козлуджі в 1774 році. Були завойовані турецькі фортеці та міста Хотин, Ясси, Бухарест, Акер ман та ін.

У складі російської армії проти турків і татар діяли запорізькі козаки, а також гусарські та пікінерські полки, які складалися з українських козаків. Після битви коло Рябої Могили П. Рум'янцев писав про українців, що вони «хоробро відкинули ворога... та кинулися гнати його». У битві коло Ларги українські пікінери розбили найкращі загони турецької кінноти. Запорізька військова флотилія провела ряд важливих операцій на Дністрі, Дунаї та Чорному морі. У 1771 і 1773-1774 pp. П. Рум'янцев вів бойові дії в Болгарії. Після багатьох поразок Туреччина нарешті погодилася на мирні переговори. За укладення цього мирного договору П. Рум'янцев отримав титул графа й додаток до прізвища — «Задунайський».

У липні 1774 року в м. Кючук-Кайнарджі між Росією та Османською імперією був укладений договір, за яким:

• російсько-турецький кордон на Північному Кавказі встановлювався по р. Кубань;

• Російська імперія приєднувала українські землі в межиріччі Дніпра й Бога (Південного Бугу) до узбережжя Чорного моря та частину морського узбережжя з фортецями Керч, Єнівале, Кінбурн і Азов. Остаточно потрапляла під царську владу Велика і Мала Кабарда;• Росія здобула вихід до Чорного моря;

• Кримське ханство було проголошене незалежною від Туреччини державою;

• Туреччина відновлювала автономію Молдовського князівства та Волощини, які фактично потрапляли під протекторат Російської імперії;

• російським торговим судам дозволялося плавати в Чорному морі й вільно проходити через Боспор і Дарданелли. Кючук-Кайнарджійський мир значно посилив присутність Росії на

півдні України й створив передумови для зруйнування в 1775 році Запорізької Січі, захоплення Кримського ханства й ліквідації Кримськотатарської держави.

8 квітня 1783 року Катерина II підписала маніфест про включення Криму до складу Російської імперії. Цей факт мав важливе історичне значення:

• було ліквідоване постійне вогнище турецько-татарської агресії;

• у самому Криму зникли рабовласництво й работоргівля;

• Крим приєднано до загальноімперського ринку, що сприяло його економічному й культурному розвитку.

Водночас російське самодержавство стало проводити в Криму відверту колонізаторську політику, виселяючи татар з рідних місць і завдаючи їм усіляких утисків. Тисячі татар змушені були тікати до Туреччини. Так, якщо 1783 року в Криму їх налічувалося близько 500 тис, то через 10 років кількість татарського населення скоротилася більш ніж удвічі.

Дата добавления: 2015-05-26