Персоналії. Перші паростки національного відродження

Перші паростки національного відродження

Український національно-визвольний рух

Довідка.

Морг — одиниця земельної площі в Польщі, Литві та на загарбаних ними українських і білоруських землях у XVI—XVIII ст. У Польщі були найпоширеніші морг старий коронний (0,5985 га), новопольський (0,5602 га). У Литві морг дорівнював 0,7123 га. Польський морг використовувався як одиниця земельної площі й в Австро-Угорській імперії.

У Західній Україні, що перебувала на початку XIX ст. під австрійським пануванням, на відміну від східного та центрального регіонів, національну інтелігенцію репрезентувало не українське дворянство чи міщанство, а переважно греко-католицьке духовенство — єдина соціальна група, яка мала в той час право на здобуття вищої освіти. Проте духовенство намагалося вживати як у школі, так і в писемній практиці так зване язичіє — штучну книжну мову, що була справжньою мішаниною церковнослов'янських, польських, російських і українських слів. Представники духовенства свідомо уникали вживання народної мови, уважаючи її надто низькою та грубою для літератури. Тому в Галичині фактично панувала польська культура, яку активно підтримували уніатські священики.

Усе ж ідеї національного відродження починають поступово утверджуватися й на західноукраїнських землях. З часом і тут з'явилися передові люди, які стали відверто боронити українські національні інтереси, їх поява була тісно пов'язана з діяльністю культурно-освітнього гуртка в Перемишлі, заснованого в 20-30-х pp. XIX ст. Його учасники цікавилися вітчизняною історією, життям народу, його мовою, фольклором. Серед них особливо виділявся Іван Могильницький, який у своїх «Граматиці» та «Відомостях о руськім язиці» переконливо доводив, що українська мова є окремою, реальною східнослов'янською мовою, поширеною на всіх (східних і західних) українських землях.

Свідомо ставши на національний ґрунт, члени перемишльського гуртка в цілому й далі дотримувалися застарілих мовних традицій, намагаючись «очищувати» народну мову й наближати її до старої книжної.

їхня діяльність пробудила інтерес передових діячів до національної спадщини та мови не тільки в Галичині, айв інших західноукраїнських краях. Патріотично налаштовані представники духовенства пізніше з'являються на Закарпатті (І. Базилович, М. Лучкай) та Буковині (І. Велігорський).

Іван Могильницький (1777-1831)

Український учений-філолог, культурно-освітній і церковний діяч, один з провісників національного відродження в Галичині. Закінчив богословський факультет Львівського університету. З 1800 року був парафіяльним священиком в с. Дроздовичах (Самбірщина). Згодом займав різні пости в управлінні Перемишльської греко-католицької єпархії. Відаючи шкільництвом, спричинився до заснування великої кількості народних (парафіяльних) шкіл, підготував і видав для них низку підручників: «Буквар словеноруського язика» (1816, 1817, 1819, 1826 та 1827 pp.), «Правила школьнії» (1817), «Повинності підданих куїх монарсі» (1817 і 1827 pp.), «Наука християнська» (1817) і «Катехізис малий» (1817). Був ініціатором заснування в Перемишлі та першим ректором дяко-вчительського інституту. Заснував 1816 року й керував першим у Галичині освітнім товариством священиків. Домагався викладання українською мовою в школах Східної Галичини. Для кращої аргументації уклав «Граматику язика словеноруського» (1823) — першу в Галичині граматику книжної української мови, а як передмову до неї — наукову працю «Відомість о руськім язиці» (1829, 1837 та 1848 pp.), у якій спростував поширені в той час помилкові уявлення про українську мову як діалект польської або російської. Помер 1831 року.

(За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26