Українська громада

Столиця Російської імперії фактично стала одним з головних духовних центрів наступного етапу українського національного відродження XIX - початку XX ст. Саме тут була заснована так звана Українська громада, яка на початку свого існування об'єднувала невелику кількість свідомих українців. На відміну від братчиків, громадівці проводили свою діяльність не в політичному, конспіративному, а в культурно-просвітницькому, легальному напрямку. Вони відмовилися від широких, неосяжних політичних планів і мрій, зосередивши головну увагу на актуальних та першорядних завданнях. Одним з таких завдань було збереження й подальший розвиток молодої української національної культури.

З ініціативи П. Куліша громадівці налагодили в Петербурзі видавництво українських книжок. Саме тут друкувалися антикріпосницькі вірші Т. Шевченка, повісті молодої української письменниці М. Вілінської (Марка Вовчка), твори Г. Квітки-Основ'яненка, І. Котляревського, П. Куліша, нотні записи українських пісень. На початку 1861 року, завдяки зусиллям В. Білозерського, вийшов український щомісячник «Основа», засновниками якого були заможні українці Василь Тарновський і Григорій Ґалаґан.

Протягом короткого періоду свого існування «Основа» виступала засобом спілкування, збуджувачем національної свідомості української інтелігенції, розкиданої по всій Російській імперії. В «Основі» з'являється низка статей, присвячених першорядним ідеологічним проблемам. Тут була вперше надрукована праця М. Костомарова про «дві руські народності», у якій автор намагався схарактеризувати особливості українського етносу, його принципову відмінність від росіян, захищав самостійність української літератури. На сторінках «Основи» відомий український філолог Павло Митецький виступив проти великодержавної, відверто антиукраїнської концепції російського академіка Михайла Погодіна, який намагався обґрунтувати думку про виключно російську добу Київської Русі, до якої українці нібито не причетні узагалі. Відстоював думку, що Київська Русь — це держава українського народу, що його культурні традиції не переривалися в усі часи, а риси української мови наявні ще в писемних джерелах ХІІ-ХШ ст.

Розвиваючи традиції своїх попередників-братчиків, громадівці 60-х pp. намагалися поєднати національну ідею з народними прагненнями. Проте їхнє ставлення до народних мас зазнало певних змін. Нова генерація української патріотичної інтелігенції, на відміну від кирило-мефодіївців, чітко усвідомлювала надзвичайну важливість і значимість соціальних питань, бачила перед собою реальне українське село з його бідами й болями. Тому громадівці цілком свідомо, з конкретними цілями йшли в народ, щоб допомогти йому вийти з того тяжкого й принизливого становища, у якому він перебував.

Григорій Ґалаґан (1819-1888)

Відомий український громадський діяч. Походив зі старовинного козацького роду Чигиринщини, у володінні якого були великі маєтки на Полтавщині та Чернігівщині. Був особисто знайомий з Т. Шевченком, М. Максимовичем, П. Кулішем та В. Антоновичем. У 1857 році видав збірник «Южноруські пісні з голосами», згодом відкрив у с. Сокиринцях першу в Україні селянсько-позикову ощадну касу, створив музей українського народного побуту. У 1871 році заснував у Києві приватний навчальний заклад — Колегію Павла Ґалаґана. За його ініціативою та при матеріальній допомозі в 1874 році була відкрита гімназія в Прилуках, трохи пізніше — ремісничі училища в Ічнянському й Прилуцькому повітах, багато народних шкіл. Протягом 1873—1875 pp. Г. Ґалаґан очолював Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, матеріально підтримував українські видання, дбав про розвиток української архітектури, хорового мистецтва й театру. З 1882 року став членом Державної ради, де відстоював інтереси українських селян.

(За «Довідником з історії України»)

Павло Житецький (1836-1911)

Видатний український філолог і фольклорист, дійсний член Наукового товариства ім. Т. Шевченка, член-ко-респондент Петербурзької АН. Народився в м. Кременчуці. У 1864 році закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Протягом 1864—1867 pp. викладав російську мову в Кам'янець-Подільській гімназії, згодом — у навчальних закладах Києва, а в 1880—1882 pp. — у Петербурзькому університеті. 1882 року повернувся до Києва, де став активним учасником українського політичного руху, членом київської «Громади», співробітником «Киевской старины». Його перу належать такі праці: «Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876 рік), «Нарис звукової історії малоруського наріччя в XVII і XVIII ст.» (1889 рік), «Літературна діяльність І. Вишенського» (1890 рік), «Думки про малоруські народні думи» (1893 рік), «Про переклади Євангелія українською мовою» (1905 рік), «Нарис історії української мови в XVII ст.» (1914 рік) та ін. П. Житецький помер у Києві в 1911 році. (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26