Розкол у середовищі українофілів

Джерела

Витяг з Валуєвського циркуляра («Відношення міністра внутрішніх справ до міністра народної освіти Російської імперії від18 липня 1863 p.»)

Беручи до уваги, з одного боку, теперішній тривожний стан суспільства, збентеженого політичними подіями, а, з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання письменності місцевими діалектами до кінця ще не розв'язане в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за потрібне, надалі до узгодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. Синоду та шефом жандармів щодо друкування книжок малоросійською мовою, зробити по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволяли тільки такі твори цією мовою, які стосуються галузі красного письменства; пропуск книжок малоросійською мовою як духовного змісту, так і навчальних та взагалі призначених для початкового читання народу, припинити.

Не зайвим уважаю додати, що київський цензурний комітет надіслав мені подання, у якому вказує на потребу вжити заходів проти систематичного напливу видань малоросійським діалектом.

Статс-секретар П. Валуев

Загроза жорстокої розправи царату спровокувала в середовищі українофілів суперечки щодо цілей, тактики и навіть основних засад, на яких тримався український національно-визвольний рух. Відверто занепадницькі думки з цього приводу висловлювали П. Куліш та М. Костомаров, які вважали, що в перспективі треба обмежитися виключно культурницькою діяльністю й слухняно підкоритися політиці російського царизму. Такі провідні українофіли, як В. Антонович і П. Житецький, проповідували ідею компромісу із самодержавством, уважаючи, що розвиток культурної самобутності українців можливий і в умовах тісного контакту та впливу російської культури. Вони наголошували, що можна одночасно бути відданим і своїй, «вужчій», українській батьківщині, й «широкому» всеросійському суспільству.

На відміну від своїх колишніх лідерів, такі молоді борці за національну ідею, як Б. Грінченко, О. Кониський та М. Драгоманов залишилися послідовними патріотами-українцями й усіма засобами намагалися звести до мінімуму російський вплив на українських землях.

В умовах фактичного організаційного розколу «Старої громади» та ідейних хитань потрібні були нові передові ідеї, нова тактика й стратегія боротьби проти самодержавства, за національне визволення й самовизначення українського народу.

Практичне розв'язання цих невідкладних і складних завдань узяла на себе нова генерація молодих патріотичних сил України, найяскравішим представником якої був Михайло Драгоманов.

Дата добавления: 2015-05-26