Політичні партії та рухи

Довідка.

Довідка.

Трест (від англійського trust, основне значення якого — довіра) — об'єднання виробничих підприємств певних галузей промисловості. У трести об'єднувалися шахти, будівельні управління, цукрові заводи та ін. підприємства.

Синдикат (німецьке Syndikat походить від грецького syndikos) — у роки непу — об'єднання трестів, що виробляли однорідну продукцію.

Концесія (від латинського соncesso — дозвіл, поступка) — договір, на підставі якого уряд або місцеві органи самоврядування передають на певних умовах громадянам або юридичним особам, здебільшого чужоземним, право експлуатації надр, підприємств тощо.

Повоєнний період і доба непу не привели до лібералізації політичного режиму в Україні.

Перемога більшовиків над своїми суперниками призвела до утвердження в усіх радянських республіках тоталітарних порядків, які характеризувалися пануванням однієї ідеології — більшовицької, однієї партії — Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків) (ВКП(б)). Усі інші політичні партії були розгромлені й знищені, а їхні члени переслідувалися.

На початку 20-х pp. у Харкові, Києві та інших містах України відбулися гучні процеси над меншовиками, есерами та членами інших політичних партій. Лояльні до радянської влади громадсько-політичні об'єднання й рухи існували лише доти, доки погоджувалися проводити в життя лінію керівної партії.

В Українській СРР керівною партією в 20-ті pp. була Російська комуністична партія (більшовиків) (РКП(б)). Комуністична партія (більшовиків) України (КП(б)У) була Республіканською організацією РКП(б) й керувалася у своїй практичній діяльності вказівками з Москви. На чолі КП(б)У стояли українські більшовики Д. Мануїльський (1921-1923 pp.), Е. Квірінг (1923-1925 pp.), Л. Каганович (1925-1928 pp.).

Ніякої автономії КП(б)У не мала. Ті більшовики, які прагнули поєднати ідеали комунізму з національним відродженням, оголошувалися «націонал-ухильниками» (М. Скрипник, О. Шумський та ін.) і переслідувалися. Представників корінної нації — українців — у КП(б)У було небагато.

До 1925 року більшовики допускали діяльність Української комуністичної партії (УКП), яка була створена 1920 року в результаті об'єднання українських лівих соціал-демократів («незалежників») з правою частиною Української партії соціалістів-революціонерів («боротьбистів», керівники В. Блакитний, П. Любченко). Укапісти були типовою націонал-комуністичною партією й прагнули об'єднатися з КП(б)У, утворивши єдину незалежну організацію комуністів, що стала б на платформу створення суверенної УСРР і мала б дружні стосунки з Радянською Росією. Націонал-комуністичні погляди членів УКП були підставою для заборони її діяльності в 1925 році.

Керівна партія підтримувала в Україні діяльність Комуністичної спілки молоді як свого резерву. Профспілки («школа комунізму») були також підпорядковані інтересам КП(б)У. їх проголосили «приводними пасами» між партією і масами, через що профспілки втратили свою природну роль захисників інтересів трудящих і перетворилися на підпору радянської влади.

Профспілки України стали організаторами масового руху робітничого класу за відбудову народного господарства, проведення суботників, недільників, днів ударної праці тощо.

Серед низки громадських організацій в Україні в 20-ті pp. активно діяли такі громадські об'єднання, як Спілка войовничих безвірників, Товариство Червоного Хреста І Червоного Півмісяця, Тсоавіахім та ін. Усі вони були під контролем радянської влади.

Микола Скрипник (1872-1933)

Державний діяч УСРР, один із засновників КП(б)У. Народився на Катеринославщині. Заняття самоосвітою зробили його ерудованою людиною. 1900 року був зарахований студентом у Санкт-Петербурзький технологічний інститут. За організацію демонстрацій відрахований з інституту й висланий у Катеринослав. З того часу займався професійною революційною діяльністю. Багато разів був заарештований поліцією, 7 разів перебував на засланні. Член першого уряду радянської України. 1927—1933 pp. керував роботою народного комісаріату освіти. Активно сприяв проведенню українізації середньої і вищої школи, підготовці національних кадрів учителів і викладачів, сприяв становленню газетно-журнальної та книговидавничої справи українською мовою. Завдяки М. Скрипнику в Росії організовано близько 500 українських шкіл і два вузи. 1933 року звинувачений у створенні групи націонал-ухильників. Розуміючи безвихідь, у яку потрапив, М. Скрипник 7 липня 1933 року застрелився.

Олександр Шумський (1890-1946)

Український політичний діяч. Народився в с Боровій Рудні на Київщині. Входив до складу Української Центральної Ради. У січні 1918 року готував державний переворот з метою встановлення в Україні радянського ладу. З 1924 року — нарком освіти УСРР, активно проводив політику українізації. Заарештований 1933 року за звинуваченням у належності до УВО. Засуджений до 10-річного ув'язнення у виправно-трудовому таборі. У 1933— 1935 pp. перебував на Соловках, у грудні 1935 року тюремне ув'язнення замінили засланням. О. Шумський розпочав голодування, вимагаючи повної реабілітації. 9 жовтня 1937 року тяжко хворого знову заарештували у зв'язку зі справою боротьбистів. Після закінчення терміну заслання через хворобу змушений був залишитися в Красноярську. Убитий за розпорядженням Сталіна, Хрущова та Кагановича по дорозі із Саратова до Києва 1946 року. (За «Довідником з історії України»)

Дата добавления: 2015-05-26