Формування української державності. Держава Військо Запорозьке

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648—1657 рр.) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки були чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

— право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

— незалежність і соборність Української держави;

— генетичний зв'язок козацької державності з Київською Рус­сю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто склад­ною — від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації, гостро стало питання про власну національну державність. Не­обхідно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних факторів: традицій та звичаїв сус­пільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка ста­ла своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію над­звичайного стану в державі. Обидва фактори визначили напів­військовий характер української державності. Саме у цьому кон­тексті слід сприймати й назву козацької держави — Військо За­порозьке.

Функціонування держави виявилося у запровадженні влас­ного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи. За часів Хмель­ниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км² і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змо­гу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. — вже 20.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактич­но дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмель­ницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота вла­ди в державі.

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ра­ди, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти — універ­сали.

Своєрідним Гарантом успішної розбудови Української дер­жави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі. Її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале ("покозачене") селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полков­ники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Мо­розенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія форму­валася із добровольців і у вирішальні моменти національно-виз­вольних змагань її чисельність сягала до 100—150 тис. осіб.

На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької влас­ності на землю.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччи­ною, Кримським ханством, Молдавією; Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогля­ді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового те­риторіального поділу та систему організації публічної влади За­порозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авто­ритаризм, а республіки в монархію.

Дата добавления: 2015-05-26