Коцур В.П., Коцур А,П.Історіографія історії України

Остромирове Євангеліє. Уривок тексгу

ЬиьддстьіІЇвБн-ддкьенуьтдть імл'мюжттд

Я[ЬБвЖІД,днТЬНН КвМву^і.нііДДї

А+мктшь вт.

Київська Русь та Галицько-волинська держава 33

на Русі було складовою частиною загального розвитку письменства, освіти і культури,

Після прийняття християнства і поширення його відбувався швидкий розвиток і розповсюдження стародавньої літератури як церковної, так і громадянської перекладної лііератури. що надходила на Русь з Візантії і Болгарії, та книг місцевого оригінального харакі еру, написаних мовою, доступного всім слон'янським народам. Цей розвиток був підготовлений тривалим попереднім періодом історії культури наших предків.

Пам'ятки письменства і літератури XI-XII століть збереглися до наших днів переважно в пізнішій переписні. Крім того, їх списки значною мірою осучаснені і в багатьох випадках змінені пере­писувачами пізніших століть. Ориіінальиих творів збереглися лише одиниці. Решта загинула в часи тяжкпч лихоліть, що пережила наша Вігчнзна внаслідок монголь­ських завоювань, міжусобних війн князів, пожеж та іншого стихійного лиха-

КЛї-АКТЬКШуд^ ДД-^ДБ'ХГУїуДНТі

СКИгШАКТЬ^Ьй ТКЇГШІЖНБНТЬ-ТДК(ЖІНГІП,-/ДЖЄ їошїть^нбнть+

Від XI ст. до нас дійшло, як

., відомо, лише кілька оригінальних дОІІІї | ЬЛуИьШЬ^ пам'яток. До таких зразків давньої '""" Руської кпи ги в і.'і носяться -«Остромирове Євангеліє» (1056-1057рр.), написане в Києві дияко­ном Григорієм для новіородського посадника Остромира та «Ізборник» князя Святослава Ярославовича (107-3 р.). цю елужиа книгою для домашнього читання родини чернігівського князя Святослава. Взагалі сім'я Ярослава. як і сам князь, за свідченням літописця, захоплювалася книгами.

Ярослав, пише літописець. «книгам пріьіажа иочитая, часто в день й внощи; й собра писцьі миоі-ьі, й перекладаше от грек на словенскьій язьік й письма й списаша многьі книгьі й книжками же поучаются вериии людье...» В Софії Київській була велика придворна княжа бібліотека, Передові люди високо цінили книги. Цей факт відобразив літописець своїм ставленням до вчення книжного: «Велика бо полза бьівает человеку от ученья книжного, книгами бо каже ми й учеми есьмьі пуги покаянню й мудрость бо

'^'"""•'•ИІМТИП^Т., ^^^«^..у^ ^

—————————————..^.

: & ^———————:

•л¹.«а...;

^—^у^.-.⁷^

^?———^⁷———^<^ <-' Л/--*^ їу^т,

^^"^'^'^^Б ^ Сгщл •<»>'•'Шч'їБв

^\Ч-ЇЧ ЬИ(Т-ВВ-И..Ав^Т,

^Ї//-кь АТдді*;.» г-ьіна/і

Мвуу«мм*іА"В»»Г»(ТНв1.1 Н<ДМ(ВЬУАІА: ^(ТНгіЬ

"Ізборник" княія Святослава

обретаем й воздержанье от словес книжньїх; се бо суть рекьі напаяшу вселенную всю, се суть исходяша мудрости, книгам бо єсть нсизщетная глубина». кЯрослаїі же сі.. якоже же рекохом. - • продовжує літописець, -любим бе книгам, н многн списав положи, в церкнн святои Софьи южа созда сам». Читання книг було звичайним явищем в родинах синів Ярослава, особливо у двох високоосвічених - Святослава, князя Чернігівського, і Всеволода Переяславського.

Письменство і література, в тому числі історична, розвивалися на Русі в зв'язку із загальним розвитком культури і потреб освіти. Значне місце посідала перекладна література, що 'іапозичаліїся з Пі'.іангії і Болгарії. Це запозичення перелом, іялося через своєрідну місцеву призму і набувало місцевого, руського колориту. Воно відповідало запитам і потребам руського соціально-поіітичного і культурного життя-Запровадження хрисшянстіїа поставило вимогу ведення ряду богослужебних книг і літературних творів християнського вчення. Таке вчення містили в собі насамперед книги старого і нового заповіту- біблії.

Київська Русь та Галицько-волинська держава 35

Одночасно своїм змістом вони виходили за мсяч церковних і взагалі релігійних потреб. П книгах старої о і.шовпу відображені часто цікаві, героїчні сторінки історичного життя стародавньої Іудеї-Па русь надійшло багато історичної візантійської літератури. Найбільшою популярністю серед читачів користувалися ісіоричні жанри перекладної літератури. Нам відомі дві історичні хроніки візантійського походження - Іоанпа Малали, складеної в Болгарії в часи її культурного та державного розквіту, і друга, перекладена на Русі, - хроніка Георгія Амартоли, що була вдало використана як джерело староруськими літописцями. Поряд з цими хроніками на Русі відомі були й інші історичні твори, такі, наприклад, як ч.'Іетопнсецикратце» константино­польського патріарха Ніікііфорії, хроніка І еорі ім Сінкела та ін.

При наявності великого числа перекладної літератури на Русі в XI- XII століттях все ж першорядне місце на.'іежить староруським оршінальним пам'яткам иисьминеіва. В них пайеильніше відби-ю народні традиції, національну самосвідомість і прагнення об'єднавчих сил Київської Русі відстояти свою незалежність в боротьбі проти зовнішніх вирогіїі, а також проти відцентрових сил, що тягнули до феодальної роздрібненості. В оригінальній літературі X! - XII століть найвиразніше проявився творчий дух народу, його моральні і духовні сили.

• Літописи ХІ-ХІІ століть та їх місце в історіографії України. Протягом тривалого часу основним джерелом вивчення історії Київської Русі були лігописи. Аж надто донірливе ставлення;іо них у минулому нерідко призводило до неправильних висновків. Сьогодні корис гукатися літописними матеріалами стало значно простіше, чому сприяла велика джерелознавча робота багатьох українських і російських учених різних

Дата добавления: 2015-05-26