Коцур В.П., Коцур А.П.Історіографія історії України. Тсторичні знання в українських землях XIV - пер

Тсторичні знання в українських землях XIV - пер. пол. XVII ст. 69

У Баркулабівському літопису вміщено ряд цікавих записів побутового змісту, які характеризують життя народу, звичаї шляхги, козаків, духовенства, а також розкривають соціально-економічш і політичні відношення в Україні. Білорусії, Литві і Польщі. Баркулабівський літопис становить важливу письмову пам'ятку, яка характеризує ідеологію проміжних верств українського і білоруського суспільства кінця XVI і початку XVII ст.. переважно тих шарів нижчого духовенства, що були близькі до народу і до яких належав автор лгі оі шсу.

Західноруські літописи ХІУ-ХУЗ століть, як і староруські ХІ-ХІГ століть, не позбавлені впливу ідеології панівного стану феодального суспільства України. Білорусії та Литви. Автори їх є переважно виразниками інгересів литовських князів, похвалами та панегіриками яким наповнені літописи. Так, у Супрасльському літопису вміщено панегірик-похвалу князеві Пітовту. Літописні оиоііідаппя, за винятком літопису Ьиховця, пронизані часто антимоековською тенденцісю при описах війн Литви з Мсковською державою в ХІУ-ХУІ століттях. Ще сильніше чвучагь в них антнпольські мотиви. Літописні прагнули показати, що великі князі литовські, вони ж і руські (Південної і Західної Русі), такі ж могутні й видатні, як і польські королі, а їх держава -Литовське князівство, в складі якого була Україна і Білорусія, може в усьому змагатися з Польщею. 1 Іохвали на корнсі ь литовських князів за своїми мотивами часто перегукуються з оповіданнями, вміщеними в «Повісті минулих літ» та інших півдснноруських літописах ХІ-Х1І1 століть. Українські і білоруські історики-літописці від покоління до покоління наслідували давнім лі'іописним традиціям. Разом з тим вони внесли в розвиток історичних учень багато нового, оригінального, що було властиве тій добі.

• Укриїнські літописи кінця XVI - початку XVII століть. Літописні традиції в поширенні історичних знань і письмова їх форма виразу в Україні починаючи і кін ця XVI ст. і далі не лише не слабшають, а, навпаки, іщ; більше зміцнюються. Українська іс'юрюграфія цього періоду переживає круте піднесення й набуває ще більшого розвитку в період Визвольної війни середини XVII ет,

Великий ін'і срес до історичного минулого України був викликаний загальними обставинами економічного, політичного і культурного розвитку краю. Історичні знання ставали складовою частиною

літератури, письменства, шкільної освіти, які так бурхливо розвивалися в Україні у зв'язку з діяльністю Острозької школи, а з 30-х років XVII ст. - Києво-Мог илянської колегії та інших братських шкіл. що відкривалися па кошти міщан, монастирів, різних церко»ни\ об'єднай!» тощо.

Звернення до героїчного минулого українського народу, до показу його боротьби з татарами, німецькими рицарями, польським та литовським панством служило політичній меті могутнього соціального і національно-визвольного руху проти шляхетської Польщі після Люблінської і Брестської уній, національного оборонного руху козацтва проти Туреччини, Кримського ханства іа інших зовнішніх ворогів. Історична література, поряд з усною народною творчістю - історичними піснями і думами українського народу, з залишками билинного епосу Київської Р;сі, була засобом виховання патріоіизму, любові до своії Вп'їизни. Вона закликала народ до боротьби за своє визволення і вселяла впевненість у перемогу.

В боротьбі проти наступу шляхет­ської Польщі на інтереси українського народу і його культуру виникли такі визначні пам'ятки української полемічної літератури, як «Ключ царства небесного») (1587 р.) Герасима Смотрицького, твори Стефана Зизанія, «Апокрисис» (1597 р.) Христофора Філалета, «Треиос» або «Плач» (1610 р.) Мелетія Смотрицького, «Паліно-дія» (1622 р.)ЧахаріяКопис і енського та ін., а також послання-памфлети великого викривача соціальної та іншої «неправди і зла» Івана Пйшенського. Твори Івана Вишеиського є оеличним явищем в

Дата добавления: 2015-05-26