Історіографія часів Визвольної війни. КоцурВ.П., Коцур А.П.Історіографія історії України

КоцурВ.П., Коцур А.П.Історіографія історії України

Сіверському,вСпасо-Преображенському монастирі, ав1717р.був відданий монае іирською адміністрацією до книгосховища Чернігівського кафедраль­ного собору-1 Іізніше рукопис літопису Боболинського належав бібліотеці Чернігівської духовної семінарії.

Про автора літопису ми маємо дуже скупі відомості. Він був ченцем Київського Видубецького монастиря, де й почав складати свій компілятивний твір, якнй закінчив у 1699 р,, після переходу з Києва в Іллінський монастир у Черніюві. Помер Боболииський в Понгороді-Сіверському не раніше 1700 р. Мова літопису в своїй основі церковно­слов'янська з великими елементами народного українського галицько-подільського діалекту, що говорить при походження лпописця з Правобережжя, і Іро те, що автор е уродженцем західної частини України, особливо свідчать мова його вступу до твору - «Слово ко любимому чи гателю всякому», повість «Про Івону, господаря Волоського», «Повість про Підкову, господаря Волоського», «Повість про перший і другий бусурменські наступи на Чигирин» та ін.

Рукопис Боболимського має 636 аркушів і являє собою досить велику книгу- На жаль, з неї надрукована лише невелика, правда, найцікавіша і найважливіша з точки зору літературознавчої й іс і оріографічної час і ипа, в якій розповідається про події другої чверті XVII ст., сучасником яких був автор.

З передмови «Слово ко любимому читателю всякому» ми можемо судитнпро методологічні засади твору, а власне- про ідеологію авгора і його погляди на історію як предмет. Зразком для лпописця служили церковно-повчальні, моралізуючі твори ранньосередньовічної літератури.-повчання отцін церкви і бібліГшо-євані-ельські повісті. На зразок літописців ХІ-ХИ столі-іь, Боболинеький розглядає явища природи і людського суспільства як невідворотний наслідок створіння божественного провидіння і волі Божої, Провіденціалізм Боболинського вис гупає сильніше, ніж в будь-якому іншому українському лігописі XVI-

ХУИетолііь.

Найціннішими повістями літопису є оповідання про визвольну боротьбу українського і сусідніх народів ВалахіЇ і Молдавії проти турецького панування. В оповіданнях «І Іро Івону. господаря Волоського» та «Повісті про Підкову, господаря Волоського» розповідається про спільну героїчну боротьбу молдавського народу і українського козацтва

проти турецької навали біля Дунаю. Це - першорядне джерело, в якому відображена участь козацтва в молдавських подіях, спільна героїчна борогьба молдавського і українського народів з турецькою агресією.

«Повість про нершиіі 1 другий бусурменські нас і уі їй на Чигирин», про славну перемогу над турками і татарами, про прихід військ «православних», як автор називає козацьке і російське війська, про прихід баї атьох «царських сил і віііськ Запорозьких» є чудовими оповіданнями, в яких відображена боротьба з Туреччиною на Правобережжі, сучасником якої був автор. У цих оповіданнях Бободипськиіі докладно описав героїчну боротьбу козацтва під час наступу Туреччини на Правобережжя, зокрема розгром турків у першому і другому чигиринських походах 1677-1678 рр.

Тема боротьби з найлютішим ворогом - Турецькою імперією в українській історіоірафії останньої трс'іин і іХ VII ст. сіаєнайгосірінюю і найактуальнішою. Зокрема літопис Боболинського являє собою зразок патріотичного твору, пройнятого великою турботою про долю вітчизни і ненавистю до -іурецьких загарбників.

Українські літописи XVII ст. монастирського походження були останнім живим відгомоном давнього київського чернечого літописання ХІ-ХІІ століть.

• «Хроніка з літописців стародавніх» Феодосія Сафоновича та Київський «Синопсис». Наприкінці XVII ст. в українській історіоі рафії наступаг занепад такого жанру історичної літератури, як літописи. Особливо втрачає колишнє своє значення місцеве літописання.

Друга половина XVII ст. була періодом дальшого піднесення української культури. Про це свідчила насамперед вища освіта, основним осередком якої була Києво-Могнлянська академія. Ще до присвоєння в і 701 р. звання академії, цей навчальний заклад не поступався своїм освітнім рівнем гвропейським університетам Діятьиіс'іь академії не могла не позначитися на розвнікові еуспільно-нсілі іичної думки в Україні, відображеної в літературі, зокрема історичній, у творах, авторами яких були переважно педагоги і виховати Київської академії. До таких творів ми Можемо відиесі н «Хроніку» Феодосія Сафоновича і київський «Синопсис».

Колишній педагог Київської академії ФеодосіЙ Сафонович між 1655-1672 рр. був ігуменом Київського золотоверхого Михайлівського монастиря і рекюром Академії. В 1672р.він склав свій компілятивний

102 _____ Коцур В.П., Коцур Л.П. Історіографія історії України

твір «Хроника из летописцев стародавних, из св.Нестора печорського й иньїх, также из хроник по.іьских о Русин, оіко-іь Русь началася й о первьіх князех русских и по них дальших наступаючих князех й о их делах, собранная працою иермонаха Феодосня Сафоновича, игумена монастьіря золотоверхого Киевскаго, року от со'їворения свету 7180, а отРождесгваХриеюва 1672»-

»і]№іжчііі и-і.и-і-и.і-кі

"Хроніка" Феодосія Сафоновича

По заголовку твору ми можемо судити, якими джерелами користувався автор і яку мету він ставив перед собою. В основу «Хроніки» иокла/іеио сіародавні руські літописи ХІ-ХІІ сюліть та польські джерела, що були доступні Сафоновичу. З польських джерел автор найбільше користувався гворами Матвія Стрииковського. «Хроніка» Сафоновича не дійшла до нас в ориііна.іі, а лише в різноманітних списках-

Твір Сафоновича хронологічно охоплює собою матеріал давньої історії Русі до кінця XIII с'[„ відповідно до Іиагіївського літописного списку. В цій першій частині висвітлено події, які стосуються головним чином ранньої південноруської історії. Цим самим Сафонович зв'яіав стародавню ісгорію Русі .і пізнішою українською і намагався розкрити ряд сторін ісгоричного розпитку у взаємному зв'язку періоду стародавнього з новішим, аж до його сучасності, до другої половини XVII сі. Разом з тим у перші''і частині історія України покачана в єдності з усією Руссю- Північною і Західною. Ісюричпі початки спою народу Сафонович веде з найдавніших часів від східнослов'янської староруської гілки, В цій часі пні іівюр «Хроніки і ліюііисців ст.іродгівні'о) мало що вніс нового порівняно з його попередниками га сучасниками.

Оригінальною компіляцією «Хроніки» є друга її частина, яка характеризує нові, порівняно з українськими літописами XVII ст., явища в ісюри'шій думці України. Друга частина, власне, не г хронікою, це й не літопис. Вона являє собою збірник історичних повістей про найвизначніші історичні події в Північно-Східній Русі, а головне України від кінця XIII до кінця XVII століття.

Дата добавления: 2015-05-26