Історична думка в Україні першої половини XIX ст. 155

Коцур В.П., КоцурА.П.Історіографія історії України

З великою гіркотою й різким осудом описувалася в «Історії Русів» політика московського уряду щодо гетьманської України в наступні десятиліття. Дикі звірства «Тайної Канцелярії», будівництво каналів ґі інші знущання над козацькими військами, неприваблива ісгорін розквартирування московського війська в Україні, ґвалти і насильства - все це виступало як сюжети однігї огидної картини середньовічного імперського глуму «переможців» над «переможеним» українським народом.

На фоні цього глуму з великою теплотою і симпатією змальовано постаті українських політичних діячів, зокрема Павла Полуботка. Наводиться йогознамени-іа і іромов;і на оборону української ав'шноміі', Промова ця, становлячи собою немалу цінність як літературний твір, з великою силою переконання протиставляла гуманізм самоиожсріви борців за свободу України свавіллю самодержавної о дссжншму, що душив визвольні прагнення гнобленого народу і тлумився над ним.

«Історія Русів», спрямована усім своїм змістом на захист права українського народу на свою національну свободу й самобутність, державність, водночас пройнята загальнолюдськими ідеями гуманізму й спра]іе;іливос-іі. Вона сповнена щирого співчуття до долі пригноблених народів, иротесгує проти кріпацтва, деспотизму урядовців, військового насильства, релігійної нетолераіп пості, національної нерівності й невиправданої погорди імператорських илас гей до пригноблених народів. Їїасгоріінажав.щобудь-яке насильницьке чи тиранське правління ніколи не може буї й міцним і довготривалим, оскільки не спирається на зі оду та взаємні інтереси. Вустами Ь.Хмельницького виголошувалася теза про те, що всі народи, котрі живуть в світі, завжди боронили й боронитимуть вічно життя своє. свободу і власність, і таке прагнення до свободи зумовлене самою Природою за велінням «Творця всіх і Господа».

Як уже згадувалося, питання при авгорство «Історії русів>> все ще залишається таємницею. Справа в тому, що знайденні] у м.і риневі рукопис не був підписаний. З передмови до нього можна було дійти висновку, ніби автором був відомий кульїурний і громадський діяч архієпископ білоруський Григорій (у чернецтві І еоргій) Коннський, Саме під таким авторством О.Бодянський опублікував твір у 1846 р. Однак версія про авторсгво Г.Кониського незабаром була переконливо спростована М-Максимовичем та іншими істориками.

У наступні роки з'явився ряд інших версій. Деякі історики (О.Лазаревський, В.Іконников, Д.Дорошенко, М.Горбань та ін.) припускали авторство Г.Полетнки — иідомого українського політичного діяча, представника давнього козацького роду, випускника Київської академії.

У вступі до «Ісі орії Русів» згадувалося ім'я «вченістю відомого і знатністю славного Депуіата Шляхетства Малоросійського пана Полетики», якому його вчитель по Київській академії Георгій Кониський передав «Літопис, або ж історію цю». З інших джерел було відомо, що Г.Полетика працював над

якоюсь історією України. Але незабаром із свідчень сина Григорія Полетнки, Василя, стало відомо, що батько не закінчив роботи над «Історією», а тільки її накреслив. До того ж дослідники виявили, що суспільні та історичні погляди Г.ІІолетикн відрізнялися від поілядів автора «Історії Русів».

Ведучи далі пошук розгадки тагмнкці. деякі дослідники (О.Ла'іарсвський, В.Горлснко, М.Драї оманов, А.Єршов) висловили припущення про авторство Василя Полетики, який, як було відомо, також збирав факти з української історії і писав чи збирався писати власну історію, спираючись на матеріали, напрацьо­вані батьком. Проте й ця версія не втримала критики. Далеко не останнім аргументом став той факт, що історичні погляди Василя Полетики були ідентичними до батькових, а останні, як вже зазначалося, помітно розхо­дилися з поглядами «Історії Русів», 3 цігї ж причини не одержали підтвердження й версії М.Грушевського, Д.Майкова, Є.Онацького та деяких інших істориків про спільне авторство батька й сина 1 Іолеіик.

Наступною була версія про авторство князя Олександра Безбородька, в маєтку якого

156 Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України

було знайдено рукопис «Історії Русів». Цю думку вперше висловив і обгрунтував у 20-х рр. нинішнього століття М.Слабченко, а згодом підтримали П-Клепацький, А. Яковлів, М.Возняк, Ісіорикинанодплиряд вагомих, але все ж непрямих аргумеи гів на догоду даному припущенню:

листи О.Безбородька до свого батька з проханням надіслати матеріали З історії України та висловленням наміру видати «повну Малоросійську історію», результати стилістичного та фактологічної о аналізу тексту «Історії Русів», які дозволяли припускати саме це авторство тощо. Але такі аргументи, зрозуміло, не могли ніякою мірою гарантувати вірогідність висловленої версії. До іоі о ж вони не могли скільки-небудь переконливо протистояти контраргументам, суть яких полягала у тому, що О.Безбородько, бувши високим сановником Російської держави (титулований князь, канцлер), належав до того прошарку освіченої української старшини, який схильний був зберегги свій патріотизм у лояльних існуючому режимові рамках, а тому навряд чи міг бути аіячром іакого далеко не лояльного твору, як «Історія Русів».

Олександр | Були й інші версії. Зокрема, вислов- Безбородько лювалися думки про можливе авторство

князя М.Рєпіна (М.Драгоманов), О.Лукашевича (М.Петровськиіі). О.Лобисевича та ін. Проте, як і попередні, жодна з них не міла скільки-небудь переконливих доказів. Єдине, що вдалося майже напевно встановити у ході дослідження цієї проблеми, було те, що автор «Історії Русів» жив на Чернігівщині, швидше всього на Новгород-Сіверіцині, і, очевидно, належав до Новгород-Сі в ерськогопатрі о пічною іуріка.

Цей гурток українських патріотів-автономістів, що немало прислужився справі українського національного відродження, виник в останній чверті XVIII сг, на 'іерені Повіородсіверіцини зовсім не випадково. Старе і тихе сотенне місто Новгород-Сівєрський стало в цей час (1 7Я2-1796 рр.) осередком великої території Північної Гетьманщини, губернським ценгром нового, Новгородсіверського намісництва, до

Дата добавления: 2015-05-26