КНИГА ПЕРША 2 страница

У якому ж тоді значенні кажуть "блага"? Принаймні, не схоже, щоб [різні речі] випадково називалися однаково. Чи не в тому річ, що всі блага походять з одного [джерела] або служать чомусь одному? Чи ж, радше, [вони благами називаються] по аналогії? Подібно до того як зір у тілі, розум у душі, і ще що-небудь у чомусь іншому.

Однак, зараз ці [питання] все-таки слід [30] полишити, адже уточнювати їх властивіше іншій [частині] філософії. Це ж стосується і всього, що пов'язане з "ідеєю": дійсно, навіть якщо й є якесь одне благо, яке спільно виявляє себе [в різних речах], або ж деяке окреме саме по собі благо, то ясно, що людина не могла б ані здійснити його у вчинку (πρακτόν), ані здобути (κτητόν); а ми зараз [35] шукаємо саме таке.

Може здатися, що краще було б знати це 1097а [благо саме по собі], якщо мати на увазі ті блага, які можна здобувати і здійснювати: адже беручи його за зразок, ми краще будемо знати, щ? блага для нас, а знаючи це, зуміємо їх добитися. Хоч цей аргумент (о λόγος) і виглядає переконливим, він, мабуть, суперечить [досвіду] наук. [5] Всі вони прагнуть до певного блага і намагаються знайти бракуюче (το ενδεές), однак не торкаються пізнання [блага] самого [по собі]. А втім, незрозуміле, як це жоден майстер не знає такої суттєвої підмоги і не намагається її знайти. Однак і неможливо собі уявити, яка користь буде ткачеві чи теслі для їхнього мистецтва, якщо вони знають саме це благо [саме по собі], чи яким чином, збагнувши цю ідею, [10] лікар стане кращим лікарем, а воєначальник -· кращим воєначальником. Адже очевидно, що лікар розглядає здоров'я не так, [тобто не взагалі], а з точки зору здоров'я людини і, швидше навіть, здоров'я "ось цієї" [людини], бо він лікує кожного нарізно. Будемо вважати, що про це сказано досить.

5 (VII). Повернімося тепер знову до шуканого блага (το ζητούμενον αγαθόν): чим воно могло б бути? Здається, що воно різне для різних дій і мистецтв: одне благо для лікарського мистецтва, інше - для військового і подібним же чином - для всіх інших [мистецтв]. Що ж тоді взагалі благо для кожного з них? Може, те, задля чого все робиться? Для лікарського мистецтва [20] - це здоров'я, для військового - перемога, для будівельного - будинок, у різному-різне, а для всякого вчинку і свідомого вибору - це ціль (το τέλος), тому що саме задля неї всі роблять (πραττουσι) усе інше. Тому, коли щось із того, що робиться (τι των πρακτών), є ціллю, то воно й буде благом, здійснюваним у вчинку (το πρακτόν αγαθόν), а якщо таких цілей декілька, то відповідно й благ декілька.

Отже, навіть обравши інший шлях (μεταβαίνων), розмірковування (Ь λόγος) приходить до того ж самого; слід [25], одначе, постаратися прояснити це ще більше.

Оскільки цілей декілька, а ми вибираємо з них якусь певну (наприклад, багатство, флейти і взагалі знаряддя) як засіб для іншого, то ясно, що не всі цілі довершені (τέλειος(29)). Найвище ж [благо] уявляється чимось довершеним. Отже, якщо існує тільки якась одна довершена ціль, то вона й буде шуканим благом [30], якщо ж цілей декілька, то [шукане благо] - найдовершеніша з них. Ціль, яку переслідують саму по собі, ми вважаємо більш довершеною, ніж [ту, до якої прагнуть] задля іншого, причому ціль, яку ніколи не обирають як засіб для іншого, вважаємо більш довершеною, ніж цілі, які обирають <як> самі по собі, так і як засоби для іншого, а безумовно довершеною (απλούς τέλειον) називаємо мету, що обирається завжди сама по собі і ніколи як засіб для іншого. Вважається, що перш за все такою метою є щастя (ή ευδαιμονία): 1097b його ж бо ми завжди обираємо задля нього самого і ніколи задля чогось іншого, тоді як шану (ή τιμή), задоволення (t| ηδονή), розум (Ь νους) і всяку доброчесність (f] αρετή) ми обираємо як задля них самих (бо кожне з цих [благ], нехай з нього навіть і нічого не випливає, ми б усе-таки вибрали), так і задля щастя, оскільки [5] вони уявляються нам засобами досягнення щастя (εύδαιμονήσειν). Щастя ж ніхто не обирає ані задля цих [благ], ані задля чогось іншого.

(29) Τέλειος (від το τέλος-мета, ціль, кінець) означає довершений, повний, кінцевий, такий, що відповідає меті, тощо.

Здається, те ж саме станеться, якщо вийти з самодостатності (εκ της αΊ)ΤΧΧρκεί(χς), тому що довершене благо вважається самодостатнім (αύταρκες). Поняття самодостатності ми застосовуємо не до однієї людини, яка веде самотнє життя, але до людини разом з батьками, дітьми, [10] дружиною і взагалі всіма близькими і співгромадянами, оскільки людина - за природою [істота] суспільна(30). Але тут слід встановити певні межі: дійсно, якщо розширювати [поняття суспільства] до предків, нащадків і до друзів наших друзів, то доведеться зайти в нескінченність (ε'ις άπειρον). Але це слід розглянути в належному місці(31). [Тут] ми вважаємо самодостатнім те, що одне [15] тільки робить життя гідним вибору (α'ίρετον) і таким, в якому не бракує нічого, а таке ми і вважаємо щастям. Крім того, [ми вважаємо, що щастя] гідне вибору найбільше з усіх [благ], але в той же час не стоїть в одному ряду з іншими - інакше ж бо щастя було б більш гідним вибору з [доданням навіть] найменшого з благ, тому що доданням породжується перевага в благах, а більше з благ [20] завжди більш гідне вибору (α'ίρετώτερον). Отже, щастя як мета дій - це, очевидно, щось довершене і самодостатнє.

(30) Я тут приймаю традиційний переклад як "суспільна", оскільки термін πολιτικός походить від слова поліс, яке в першу чергу означає не державу,! а саме колектив, общину, громаду - громадянський колектив.

(31) Див. 1100а10-Ь19, 1169b16-22, а можливо й 1170b20-1171а20.

6. Втім, називати щастя найвищим благом (το άριστον) здається чимось загальновизнаним, але неодмінно слід [при цьому] ясніше (έναργέστερον) визначити ще й його суть (τί εστίν). Можливо, так станеться, якщо взяти до уваги призначення (το έργον) [25] людини, бо, подібно до того як у флейтиста, скульптора і всякого майстра, та й взагалі [у тих], у кого є якесь призначення і заняття (ή πράξις), властиве благо (τ&γαθον) і досконалість (το ευ) укладені, здається, у їхній справі (εν τω έργω), так само, мабуть, і в людини [взагалі], якщо тільки для неї існує якесь [визначене] призначення. Але хіба ж то можливо, щоб у теслі і взуттьовика було певне призначення і заняття, а в людини [30] не було б жодного, і щоб вона за природою була неробою? Чи подібно до того, як для ока, руки, ноги і взагалі кожної з частин [тіла] виявляється певне призначення, так і в людини [взагалі] можна передбачити крім всього цього певне призначення? Тоді що б це могло бути? Дійсно, життя здається [чимось] загальним [як для людини, так] і для рослин, а шукане [нами] властиве тільки людині [το ίδιον]. 1098а Таким чином, треба виключити з розгляду життя з точки зору живлення і зростання (ή θρεπτική και ή αυξητική ζωή). Наступним буде життя з точки зору почуття (α'ΐσθητίκή), але й воно з усією очевидністю те загальне, що є і в коня, і в бика, і у всякої живої істоти.

Залишається, таким чином, якесь дійове (πρακτική) життя наділеної здатністю судження істоти (του λόγον έχοντος). При цьому одна його [частина] - покірна розсуду, а друга [5] - наділена ним і мислить. Хоч і таке життя визначається двояко, слід вважати його саме діяльністю (ή ενέργεια), тому що це значення, очевидно, головніше.

Якщо ж призначення людини - діяльність душі, узгоджена з розсудом чи не без участі розсуду, (причому ми стверджуємо, що призначення людини по роду (τω γένει) тотожне призначенню [людини] доброчесної (σπουδαίος(32)), як тотожне призначення кіфариста і доброчесного [10] кіфариста, і це вірно для всіх [взагалі випадків], а перевага по доброчесності (κατάτην όρετήν) - це [лише] додаток до призначення (προς το έργον) (так, призначення кіфариста - грати на кіфарі, а призначення доброчесного кіфариста - грати добре), якщо це так, (ει δ' ούτως), <то ми вважаємо, що призначення людини - деяке життя, а життя це - діяльність душі і вчинки за участю розсуду (μετά λόγου), [призначення ж] доброчесного мужа - здійснювати це добре (ευ) і [15] правильно (καλώς), адже кожна [справа] робиться добре, якщо її виконують згідно з властивою їй доброчесністю (κατά την ο'ι-κε'ιαν αρετήν); якщо все це так(33)>, то людське благо являє собою діяльність душі (ψυχής ενέργεια) згідно доброчесності, а якщо доброчесностей декілька-то згідно найкращої і найбільш довершеної. При цьому - впродовж всього життя. Адже одна ластівка не робить весни і один [теплий] день також; подібним же чином ні за один день, ні за короткий час не стають блаженними і щасливими [20].

(32) Σπουδοάος - полісемантичний термін, похідний від дієслова σπουδάζω, важкий для буквального перекладу. Взагалі має відтінки ретельності, старанності, наполегливості, прагнення чи пошуки, розшукування чогось тощо - синонімічне латинському studeo; пор. звичний для нас зараз термін студент, що з'явилося в руслі латинської традиції, і спудей - принципово зорієнтоване на традицію грецьку.

(33) Щодо тексту, взятого в кутові дужки, немає спільної думки: одні коментатори вважають його інтерпольованим, інші - властиво Арістотелевим.

7. Отже, нехай це й буде попереднім описом [найвищого людського] блага, адже спершу треба, напевно, дати загальний нарис, а вже потім - опис детальний. Здавалося б, усякий може розвинути і розробити те, для чого є гарний попередній опис, та й час у таких справах винахідник і добрий помічник; звідси й успіхи [25] в мистецтвах: всякий може додати те, чого бракує.

Слід, однак, пам'ятаючи сказане раніше, не шукати точності у всьому однаково, але в кожному випадку узгоджуватися з предметом, який підлягає [розгляду, і домагатися точності] у тій мірі, у якій це властиво даному способу дослідження (τη μεθόδω). І дійсно, по-різному займаються прямим кутом (την 6ρθήν(34)) тесля і [30] геометр, адже першому він потрібен з такою [точністю], яка корисна для справи, а другому [треба знати] його суть чи якості (τί εστίν ή ποιόν τι), бо він споглядач істини (θεατής τάληθοΰς). Подібним же чином слід робити і в інших [випадках], щоб другорядне не стало більшим від самої справи.

Не слід також для всього однаково дошукуватися 1098b причини (ή α'ΐτ'ια), але досить у певних випадках правильно вказати, що дано (το δτΐ), як і в зв'язку з началами, бо що дано (το δτι) - те перше (το πρώτον) і начало (ή (Χρχ,ή). З начал одні осягаються через наведення (επαγωγή), інші - почуттям, ще інші - завдяки деякому привчанню (έθισμώ τιν'ι), а інші ще якось інакше. Слід намагатися "переслідувати" (μετιέναι(35)) [5] кожне [начало] тим шляхом, який відповідає його природі, і потурбуватися про правильне виділення [начал]: адже вони [начала] мають величезний вплив на все подальше. Дійсно, начало - це, очевидно, більше половини всієї [справи](36) і завдяки [началу] з'ясовується багато що з шуканого.

(34) Чи "прямою лінією".

(35) "Переслідувати" - платонівська "мисливська" метафора. Див.: НВБ. - С. 698 прим. 46.

(36) Зазвичай прислів'я стверджує, "начало - половина діла". Тут Арістотель фактично перефразовує його, у тому смислі, що "начало" є відправною точкою дедуктивного розмірковування, сходячи в цьому до Гесіода, у якого теж стверджується, що "половина більша ніж усе" (πλέον ήμισυ παντός. Hes. Ergg. 40). Пор.: НВБ. - С. 698 прим. 47; пор. також: Ra. - 1098а прим. З, де, щоправда, невірно, вказано посилання на Гесіода.

8 (VIII). Досліджувати це [начало, тобто щастя] слід виходячи не тільки з умовиводу (εκ του συμπεράσματος) [10] і передумов [нашого] визначення, але й з того, що про [це] кажуть. Адже все, що є, узгоджується з істиною, а між брехнею й істиною швидко виявляється розбіжність.

Отже, блага розділяють на три види: так звані зовнішні (τα έκτος), ті, що стосуються душі (τα περί ψυχήν) і ті, що стосуються тіла (τα περί σώμα), причому ті, що стосуються душі ми називаємо благами у властивому значенні слова і [15] головними, а душі, на нашу думку, стосуються саме дії душі і її діяльності.

Таким чином, виходить, що наше визначення [найвищого блага і щастя] вірне, принаймні воно узгоджується з тим переконанням, яке і древнє, і співпадає з судженнями філософів.

[Це визначення] вірне ще й тому, що метою воно називає відомі дії і діяльності, бо тим самим метою [20] виявляється одне з благ, що стосуються душі, а не одне з благ зовнішніх.

З [нашим] визначенням узгоджується і та [думка], що щасливий благоденствує (ευ πρόατειν) і живе благополучно (ευ ζην), бо щастям ми вище ледве не назвали деяке благоденство (ε^ϋπραξία) і благополуччя (ευζωία).

9. Здається, все, що зазвичай знаходять у щасті, - все це присутнє в [даному нами] визначенні.

Одним здається, що щастя - це доброчесність (ή αρετή), інші - розсудливість (ή φρόνησις), треті - якась мудрість (ή σοφία), а [25] ще інші - все це [разом], або що-небудь з цього одне в поєднанні із задоволенням чи не без задоволення; є, [нарешті], і такі, що включають [у поняття щастя] і зовнішній достаток (ή εκτός εύετηρία). Одні з цих переконань широко поширені і висловлюються древніми, інші ж поділяються небагатьма (ολίγοι), але знаменитими мужами. Розумно ж [вважати], що ніхто з них не помиляється цілком, а в чомусь одному чи навіть в основному всі вони мають рацію (κατορθοΰν).

[30] Наше визначення (5 λόγος), отже, співзвучне з думкою тих, хто визначає щастя як доброчесність чи як якусь певну доброчесність, тому що саме їй і властива діяльність, узгоджена з доброчесністю. Дуже важливо (οί) μικρόν) й розрізняти, у чому полягає найвище благо (το άριστον): у володінні [доброчесністю] чи в [її] застосуванні, у складі душі (εν έξει) чи в діяльності. Бо буває, що наявний склад душі не звершує 1099а нічого благого- скажімо, коли людина спить чи якось інакше не діє, - а при діяльності це неможливо, бо вона з необхідністю передбачає дію, причому успішну. Подібно до того як на олімпійських змаганнях вінки отримують не найкрасивіші і найсильніші, а ті, що беруть участь у змаганнях [5] (бо перемагає хтось із них), так і в житті прекрасного і благого досягають ті, що здійснюють вірні вчинки. І навіть саме по собі життя для них приносить задоволення (Ь βίος... ηδύς). Адже задоволення відчувають у душі, а тим часом кожному те приносить задоволення, любителем чого він називається. Так, любителеві коней - кінь, любителеві видовищ - видовища [10], і подібним же чином справедливе (τα δίκαια) - тому, хто любить справедливість, а тому, хто любить доброчесність, - взагалі все, що відповідає доброчесності. Тому в більшості людей задоволення (тос ηδέα) борються одне з одним, адже це такі задоволення, які існують не за природою (το μη φύσει). Для тих же, хто любить прекрасне, задоволеннями є задоволення за природою, а такими є вчинки, що відповідають доброчесності (α'ΐ κατ' άρετήν πράξεις), отже, вони приємні і подібним людям, і [15] самі по собі. Життя цих людей, звичайно, анітрохи не потребує задоволення, наче якоїсь прикраси, але містить задоволення в самому собі. До сказаного слід додати: не є чеснотливим (αγαθός) той, хто не радіє прекрасним вчинкам, адже ні справедливим ніхто не назвав би того, хто не радіє справедливому, [20] ні щедрим (ελευθέριος) того, хто не радіє щедрим вчинкам; подібним же чином - і в інших випадках. А якщо так, то вчинки, що відповідають доброчесності, будуть приносити задоволення самі по собі. Більш того, вони ще й добрі (αγαθαί) і прекрасні (καλα'ΐ), причому і те і інше - щонайбільше, якщо тільки вірно судить про них доброчесна людина (Ь σπουδαίος), а вона судить так, як ми вже сказали.

Щастя (ή ευδαιμονία), таким чином, -- це найвище, найпре-красніше і найприємніше (ήδιστον) благо [25], причому все це нероздільне, всупереч відомому делоському напису:

Справедливість - прекрасна, // бути здоровим - ще краще, Все ж, чого палко бажаєш, - // те найприємніше нам(37).

Адже все це заразом притаманне найкращим діяльностям [30], а ми стверджуємо, що щастя й є цими діяльностями, чи однією з них, найкращою.

Однак виявляється, що [для щастя] потрібні, як ми сказали, і зовнішні блага, бо неможливо або важко здійснювати прекрасні вчинки, не маючи для цього жодних засобів (αχορήγητον όντα(38)). Адже багато вчинків здійснюється, немовби за допомогою знарядь, за допомогою друзів, багатства і політичного впливу (6ict πολιτικής δυνάμεως(39)), 1099b а позбавлення іншого, - наприклад благородного походження, хорошого потомства, краси, - затьмарює (ρυπα'ινουσι) блаженство. Бо навряд чи щасливим є потворний на вид, поганого походження, самотній [5] і бездітний; а ще менше [можна бути щасливим], якщо діти та друзі огидні чи були добрі, але померли. А тому, як ми вже сказали, для щастя, очевидно, потрібні ще й такого роду сприятливі обставини (της τοιαύτης ευημερ'ιαι). Саме тому деякі ототожнюють з щастям талан (ή ευτυχία), тоді як інші - доброчесність (ή αρετή).

(37) Напис на пропілеях храму Лето на Делосі. Подібні ж гноми були накреслені на пропілеях інших храмів Еллади (серед іншого - у Дельфах). Варіант такої гноми див.: Theogn. Eleg. I. 255; Soph. Fr. 356 (Radt); Plato. Gorg. 451e. (НВБ. - C. 698 прим. 52).

(38) Саме слово &χορήγητος походить від терміну ή χορηγία, який позначав одну з найбільш важливих полісних літургій (тобто повинностей громадянина на користь усієї громадянської общини). Виконуючи обов'язки хорега, багатий громадянин мусив на власний кошт споряджати хори для полісних свят і процесій, постановку театральних вистав, фінансувати і матеріально забезпечувати всі ці заходи. Згодом, за часів Арістотеля, термін хорегія набуває значення підтримки взагалі, допомоги, забезпечення чи постачання, а також і сам предмет допомоги чи забезпечення: провіант, екіпіровка, взагалі матеріальні засоби для реалізації якогось заходу. Пор. також: НВБ. - С. 698 прим. 53.

(39) Російський переклад "впливу в державі", як пропонує НВБ, не є точним. Намагання по всьому тексту перекладати πολιτικός як "державний" привносить у переклад, на наш погляд, певну штучність і вимушеність. Зміст цього терміну набагато ширший, πολιτικός може стосуватися і громадянина, подіта (і тоді він означає "громадянський"), і держави чи, точніше, громадянської общини (і тоді він означає "державний, суспільний, політичний"). У даному випадку, безумовно, мається на увазі не "вплив у державі", а саме вплив державний, суспільний, політичний.

(40) Зазвичай перекладачі звертають увагу на своєрідність терміну щастя - евдаймонія (tl ευδαιμονία), букв.: "благодемонія". Як справедливо вказують Дж. Реале \u1044Д. Антісері, у цьому понятті міститься сподівання людини чи народу в цілому на те, що його внутрішня цінність співпаде із зовнішньою ситуацією. Легко угледіти в цьому понятті релігійний фон у виді ідеї заступництва доброго демона, який роздає матеріальну нагороду доброчесним (Дж. Реале, Д. Антисери. Западная философия от истоков до наших дней. -Санкт-Петербург, 1994. - С. 286).

10 (IX). У зв'язку з цим ставлять питання: чи є щастя результатом навчання, привчання або ще [10] якоїсь вправи, а чи з'являється воно як деяка божественна частка(40) або випадково.

Звичайно, якщо взагалі існує якийсь дар богів людям, то розумно допустити, що і щастя дарується богами, тим паче що це найкраще з людських благ. Але дане питання, можливо, належить радше іншому дослідженню; проте ясно, що, навіть коли щастя не [15] посилається богами, а з'являється як результат доброчесності і якогось навчання або вправи, воно все-таки є часткою найбожественніших речей, бо нагородою і метою доброчесності уявляється найвище благо і щось божественне і блаженне (θείον τι και μακάριον).

У той же час [щастя] - це щось спільне для багатьох (πολύκοΐνον), адже завдяки певному навчанню і старанності (ή επιμέλεια) воно може належати всім, хто [20] не скалічений для доброчесності. А якщо бути щасливим так краще, ніж випадково, то розумно визнати, що так і бувають [щасливими], коли вже узгодженому з природою (τα κατά φύσΐν) властиво мати стан найпрекрасніший з можливих, так само як і узгодженому з мистецтвом і з усякою причиною, а особливо - <узгодженому> з причиною найкращою(41). Ввіряти ж випадку найбільше й найпрекрасніше було б дуже [25] помилково.

Досліджуване питання (το ζητούμενον) проясняється і з нашого визначення [щастя], бо сказано, що щастя - це своєрідна (7ТОІОС τις) діяльність душі, узгоджена з доброчесністю (ψυχής ενέργεια κατ' ορετήν)(42). Що ж до інших благ, то одні з них дані як щось необхідне [для щастя], а інші за своєю природою є допоміжними (τα σύνεργα) і корисними знаряддями.

Це, очевидно, узгоджується зі сказаним спочатку: адже ми вважали метою науки [30] про державу (της πολιτικής τέλος) найвище благо (το άριστον), тому що саме вона [ця наука] найбільше виявляє турботи (επιμέλειαν ποιείται) для того, щоб зробити громадян певної якості, тобто добрих і таких, що здійснюють прекрасні вчинки (ποιήσαι πρακτικούς των καλών).

Таким чином, ми розумно не називаємо щасливим ні бика, ні коня, ні іншу тварину, адже жодне з них ПООа не матиме нічого спільного з такою діяльністю. З тієї ж причини і дитина не є щасливою, бо за віком вона ще не придатна для таких вчинків (ούπω πρακτικός των τοιούτων), а кого з дітей так називають, тих вважають блаженними, сподіваючись на майбутнє. Адже для щастя, як ми вже сказали, потрібна і довершена доброчесність (αρετή τελεία), [5] і довершене життя (τε-λείος βίος). А впродовж життя трапляється багато змін і мінливість долі, і може статися, що найквітучішу людину під старість спіткає велике нещастя, як розповідається в троянських оповідях про Пріама(43); того ж, хто пізнав подібну мінливість долі і кінчив [так] злощасно, щасливим не вважає ніхто.

(41) Тобто з розумом людини. Детальніше див.: НВБ. - С. 699 прим. 56.

(42) Див.: 1098а15-20.

(43) Пріам - міфічний цар Трої, якому судилося пережити її розквіт і занепад. Ставши свідком взяття Трої ахейцями, він шукає порятунку біля олтаря Зевса Геркея, де й був убитий Неоптолемом.

11 (X). [10] Може, тоді взагалі нікого не слід вважати щасливим, доки він живе, а треба, по Солону, "споглядати кінець" (τέλος όράν)(44)? Якщо ж дійсно визнати таке, то чи не стає щасливою [людина] лише після того, як помре? Чи це все-таки безглуздо в усіх відношеннях, а особливо для нас, коли ми визначаємо щастя як деяку діяльність? Якщо ж ми не називаємо [15] померлого щасливим і Солон мав на увазі не це, а те, що безпечно (όοσφαλώς) визнати людину блаженною можна лише тоді, коли вона вже поза злом і нещастям, то й у цьому випадку [міркування буде] дещо спірним.

Адже вважається, що для померлого існує деяке зло і благо, якщо це так для [того] живого, котрий нічого не [20] відчуває(45); це, наприклад, честь і ганьба, а також благополуччя і нещастя дітей і взагалі нащадків. Але й це ставить важке питання (ή όσίορ'ΐα). Дійсно, можна допустити, що в людини, яка прожила в блаженстві до старості і відповідним чином (κατέλ λόγον) померла, відбуваються численні зміни, пов'язані з його нащадками, причому одні з [25] нащадків добрі і добилися гідного життя, а в інших все навпаки. Ясно також, що нащадки можуть бути в різній мірі спорідненими з предками. Однак було б і безглуздо, якби померлий переживав зміни разом [з нащадками] і ставав то щасливим, то знов злощасним; проте безглуздо й допустити, що [доля] нащадків ні в чому і ні на [30] якому відрізку часу не впливає на предків(46).

Дата добавления: 2015-05-26