КНИГА СЬОМА 3 страница

Отже, сказано, що таке поміркованість і що - непоміркованість, що таке стриманість і що - [35] зніженість, і як ці склади співвідносяться один з одним.

12 (XI). 1152b Зрозуміти задоволення і страждання - задача для того, хто філософствує про державні справи (του την πολιτικήν φιλοσόφου ντος), хто немов архітектор споруджує [вищу] ціль, споглядаючи яку ми визначаємо кожну річ як зло або як благо в безвідносному смислі.

Крім того, уважно розглянути це - одна з необхідних [задач]. [5] Раніше ми поставили етичну доброчесність у зв'язок із задоволенням та стражданням, а про щастя майже всі кажуть, що воно зв'язане із задоволенням: тому-то й макаріос отримав назву від хайрейн(31).

(30) Евен з Пароса, відомий як софіст і елегік V ст. до Р.Х.

(31) Тобто Арістотель виводить μακάριος від μάλα χα'ιρειν.

Отже, одним здається, що жодне задоволення не є благом: ні саме по собі, ні привхідним чином, оскільки благо і задоволення - речі [10] не тотожні. Інші вважають, що деякі задоволення благі, але що більшість- погана. Є ще й третє з [думок]: навіть якщо всі задоволення - благо, все-таки неможливо, щоб найвищим благом було задоволення.

Таким чином, задоволення загалом не є благо, оскільки всяке задоволення - це становлення, що почуттєво сприймається єством (ή γένεσ'ις εις φύσιν αισθητή), а тим часом жодне становлення не споріднене цілям, як, скажімо, жодне будівництво (ή ο'ΐκοδόμησις) будинку [15] не споріднене [готовому] будинку (ή οικία). Далі, розсудливий уникає задоволень; і ще: розсудливий домагається свободи від страждання, а не того, що приносить задоволення. Далі, задоволення - це перешкода для розсудливості, причому перешкода тим більша, чим більші самі задоволення, як, наприклад, задоволення від любовних утіх, адже в них ніхто, мабуть, не здатний що-небудь зрозуміти розумом. Крім того, не існує ніякого мистецтва задоволення (τέχνη ουδεμία ηδονής), в той час як всяке благо - справа [20] мистецтва (πάν αγαθόν τέχνης έργον). Ι нарешті, задоволень домагаються діти та звірі.

[Думка], що не всі задоволення доброчесні, грунтується на тому, що бувають задоволення ганебні і засуджувані (α'ισχραί και όνειδιζό μεναι) і до того ж шкідливі (βλαβεραί), оскільки серед задоволень бувають і хворобливі (νοσώδη).

[Думка], що найвище благо (ταρίστον) не є задоволенням, [грунтується на тому], що задоволення не мета, а сам [процес] становлення.

Такими, отже, є майже всі [думки], що висловлюються з цього приводу.

13 (XII). [25] Як з'ясовується з нижченаведених [міркувань], з цих думок ще не випливає, що задоволення не є ні благо (το αγαθόν), ні найвище благо (το άριστον).

Насамперед, коли вже про "благо" говорять у двох смислах (в одному випадку - в безвідносному (απλώς), а в інших - відносно когось (τίνί)), то відповідно [в двох смислах говорять] і про єства людей (а'І φύσεις), і про [душевні] склади (α'ι έξεις), а значить - і про зміни (а'І κινήσεις), і про [процеси] становлення (α'ι γενέσεις); причому з тих, що вважаються поганими, одні в безвідносному значенні погані, а для когось [30] ні, але, навпаки, в цьому значенні гідні обрання; деякі ж не заслуговують обрання з точки зору якоїсь людини, але тільки інколи і на короткий час, постійно ж ні. До того ж деякі з них не є задоволеннями, а [тільки] здаються ними, а саме ті задоволення, що пов'язані зі стражданням і мають на меті зцілення, як у випадку з недужими.

Далі, оскільки до блага належать, з одного боку, діяльність (ή ενέργεια), а з іншого - склад (t) έξις), то [процеси] відновлення природного складу привхідним чином приносять [35] задоволення; але при цьому діяльність у зв'язку з потягами - це діяльність тих частин складу і єства, які не мають недоліку, тому що задоволення існують і опріч (άνευ) страждання і потягу, [коли] єство не відчуває потреби, 1153а як, наприклад, задоволення у зв'язку з діяльностями умогляду (του θεωρεί ν). Це підтверджується тим, що люди насолоджуються не одними і тими ж речами, коли єство виправляє недолік і коли воно в звичайному стані; навпаки, коли воно в звичайному стані, насолоджуються тим, що приносить задоволення безвідносно, а коли виправляє недолік - то речами, навіть протилежними [безвідносно приємному], бо насолоджуються [5] кислим і гірким, а ніщо з цього і за природою, і безвідносно задоволення не приносить. Значить, і задоволення не [одні і ті ж у цих випадках], тому що задоволення відстоять один від одного так само, як те, що їх приносить.

Далі, немає необхідності, щоб існувало щось інше, краще, ніж задоволення, у такому ж значенні, в якому мета, по твердженню деяких, краща за становлення: задоволення ж бо не є [процесами] становлення і не всі вони супроводжуються [10] становленням; навпаки, вони є діяльностями і метою, бо супроводять не процеси становлення, а користування [тим, що є]; і не для всіх задоволень мета - це щось відмінне [від них самих], а тільки для тих, що бувають у спонукуваних (των αγομένων) до виповнення єства. Ось чому неправильно говорити, неначе задоволення - це процес становлення, що сприймається почуттями; радше, треба визначити задоволення як діяльність згідного з природою [душевного] складу і [15] замість "тієї, що почуттєво сприймається" назвати цю діяльність "безперешкодною". Проте деякі вважають, що задоволення - це становлення, оскільки [задоволення] суть благо у властивому значенні слова (κυρίως αγαθόν): вони ж бо вважають, що діяльність суть становлення, але [насправді] це різні речі.

Сказати, що задоволення погані, тому що деякі хворобливі речі приємні, - це те ж саме, що сказати, неначе здоров'я погане, тому що деякі речі, корисні для здоров'я, погані для наживання грошей(32). З такої точки зору і те, і інше погане, але погане все-таки не через те, [20] [що це задоволення або здоров'я], адже й умогляд інколи шкодить здоров'ю. Ні розсудливості і ніякому [іншому] складові [душі] не служить перешкодою задоволення, яке трапляється від них самих; [перешкоджає тільки задоволення] ззовні, адже й задоволення від умогляду і навчання примушує більше займатися умоглядом і навчанням.

Звідси, мабуть, випливає, що жодне задоволення не є справою мистецтва, адже ні в якому [25] іншому діяльному вияві мистецтва також бути не може, але [мистецтво існує тільки] в умінні, хоч мистецтво готувати пахощі (ή μυρεψική) або кухарське мистецтво (όψοπονητική) і здається мистецтвом задоволення.

[Заперечення], неначе розсудливий уникає задоволень, а розсудливий домагається життя, вільного від страждань, і що діти і звірі домагаються задоволень, - всі ці [заперечення] спростовуються (λύεται) одним і тим же [міркуванням]. Вже ж бо було сказано, в якому значенні всілякі задоволення безвідносно [30] благі (αγαθαί απλώς) і в якому значенні вони не благі(33). Виходить, що останніх домагаються звірі і діти, а розсудливий - свободи від страждань через ці речі; а саме, домагаються задоволень, пов'язаних з потягом і стражданням, а отже і тілесних (бо вони саме такі), причому домагаються надмірностей у них, через які розбещений і є розбещеним. Тому-то розсудливий уникає цих задоволень, [35] хоч задоволення, властиві розсудливому, також існують.

(32) За анонімним коментатором (Апоп. 456, 25), корисні для здоров'я і погані для наживання грошей - витрати на лікарів та на лікування.

(33) Див.: 1148а, 1152b26-За7.

14 (XIII). 1153b Усі, однак, згодні, що страждання - зло і що його уникають; воно є злом або в безвідносному значенні, або як перешкода для чогось. Те, що протилежне речам, яких уникають і які є злом саме в тому відношенні, через яке цих речей уникають і через яке ці речі - зло, є благом. Отже, задоволення з необхідністю є деяке благо. А тим способом, який застосовував [5] Спевсіпп(34), [питання] не вирішується. На його думку, [задоволення протистоїть стражданню і відсутності страждання] так само, як більше протистоїть меншому і рівному: адже сказати, що задоволення це й є різновид зла, він все-таки не міг.

Ніщо не заважає, щоб найвище благо було різновидом задоволення, нехай навіть деякі задоволення погані, подібно до того як [ніщо не заважає, щоб найвище благо] було різновидом наукового знання (επιστήμη τίς), хоч деякі науки й погані. Можливо, навіть необхідно (коли вже для кожного [душевного] складу [10] існують безперешкодні діяльні вияви), щоб - [незалежно від того], чи буде щастям діяльний вияв усіх складів, а чи (зрозуміло, за умови безперешкодного [вияву]) якогось визначеного, - саме [діяльний вияв складу душі] був [чимось] найбільш переважним, а це й є задоволення. Отже, найвище благо буде різновидом задоволення, хоча більшість задоволень погані, і, якщо завгодно (ε'ι ετυχεν), у безвідносному значенні. Тому всі думають, що щасливе життя - це життя, яке приносить задоволення, [15] і цілком розумно включають у [поняття] щастя задоволення, бо жоден діяльний вияв не буває повним, якщо йому чиняться перешкоди, а щастя належить до речей, що досягли повноти. Ось чому щасливому потрібні ще й тілесні блага, і зовнішні, і випадок (ή τύχη), щоб йому не трапилося тут перешкод.

Ті, що стверджують, неначе під тортурами і зазнаючи великих нещасть (ή δυστυχία) [20] людина щаслива, якщо вона добродійна, хочуть чи не хочуть, але кажуть дурниці (ουδέν)(35). А оскольки для щастя потрібен ще й випадок, то деяким, навпаки, здається, що талан (ή ευτυχία) і щастя (ή ευδαιμονία) - одне й те ж, але це не так, тому що талан, якщо він надмірний, слугує перешкодою для щастя, і, ймовірно, тоді ми вже не маємо права назвати це "таланом", бо [поняття "талан"] обмежене тим, що слугує щастю.

(34) Про Спесіппа див.: 1096b прим. 27.

(35) Можливо, це твердження кініків.

Та й те, що всі - і звірі, і люди - домагаються задоволень, в якійсь мірі підтверджує, що найвище благо - це в якомусь смислі [25] задоволення.

І ніколи безслідно не зникне чутка, що багато людей...(36)

(36) Hes. Ergg. 763-764; закінчення ж строфи (764): θεός νύ τ'ις Εστί και αυτή "Адже й вона (чутка) є якимсь божеством" (тобто vox populi - vox dei).

Але оскільки не одне й те ж і є, і здається [30] найкращим єством і складом [душі], то й задоволення всі домагаються не одного й того ж, хоча всі й домагаються задоволення. А може люди домагаються й не того задоволення, про яке думають, [що домагаються], і не того, яке могли б назвати, але [в основі] одного й того ж. Адже від природи всі містять у собі щось божественне (τι θείον). Тілесні ж задоволення успадкували ім'я "задоволення" через те, по-перше, що люди дуже часто до них "пристають" (παραβάλλείν), і, по-друге, [35] усі до них причетні; таким чином, через те, що добре знайомі тільки ці задоволення, думають, що 1154а тільки вони й існують.

Зрозуміло і те, що коли діяльність не є задоволенням і благом, то щасливий не може жити, отримуючи задоволення: для чого ж бо йому буде потрібне задоволення, якщо воно не є благом, а жити можна і страждаючи? Дійсно, страждання не буде ні злом, ні благом, [5] коли вже не є благом задоволення. А тоді навіщо уникати страждання? Так що вийде, що життя доброчесної людини приносить їй задоволень не більше, [ніж життя звичайних людей], якщо не приносять їх [більше звичайного] діяльності його.

XIV. Якщо вважати, що принаймні деякі задоволення вельми заслуговують на обрання, скажімо етично прекрасні, [10] а не тілесні і не ті, до яких [має схильність] розбещений, то треба уважно розглянути [питання] про тілесні задоволення.

Чому, дійсно, ниці задоволення, які протилежні стражданням? Адже злу протилежне благо. Необхідні задоволення є благими в тому значенні, що благо вже те, що не є зло, або вони благі до певної межі, бо коли стани і рухи [душі] такі, що неможливий надлишок у бік кращого, то і надлишок задоволення неможливий, а [ коли стани і рухи душі такі], що надлишок [15] можливий, надлишок задоволення також можливий. А можливий надлишок у тілесних благах, і погана людина є такою тому, що домагається надлишку, а не необхідних задоволень; адже всі якимсь чином насолоджуються і стравами, і вином, і любовними втіхами, але не [завжди] так, як слід. А зі стражданням все навпаки, бо [погана людина] уникає не надмірного, але взагалі страждання, [20] адже тільки для того, хто домагається надмірних задоволень, стражданням буде вже відсутність надмірності.

15. Оскільки треба не тільки встановити істину, але й причину помилки (це ж бо сприяє впевненості, а саме: коли добре обгрунтовано, чому істиною здається те, що істиною [25] не є, таке примушує вірити істині більше), остільки треба визначити, чому тілесні задоволення здаються більш гідними обрання.

Передусім, звичайно, тому, що витісняють страждання: і при надмірних стражданнях люди домагаються надмірного задоволення і взагалі тілесного задоволення, вважаючи, що воно зціляє. [Задоволення] виявляються сильнодіючими [30] ліками, тому-то їх і домагаються - поряд зі [своєю] протилежністю [задоволення особливо] помітне. Дійсно, задоволення, як вже було сказано(37), вважається [справою] не доброчесною із двох [причин]: одні задоволення є вчинками поганого єства (або від народження, як у звірів, або від вдачі, як у поганих людей), інші - це ліки для того, хто їх потребує; тим часом, мати (довершене єство] краще, ніж 1154b набувати його. Ці [задоволення-ліки] виникають тільки при досягненні довершеного [стану], а значить, вони доброчесні тільки привхідним чином.

Крім того, тілесних задоволень, як сильнодіючих, домагаються ті, що не здатні насолоджуватися іншими: ці люди, звичайно, самі створюють собі свого роду спрагу. Але коли такі [задоволення] нешкідливі, вони не ставляться в провину, [5] а коли шкідливі - це погано. Адже у цих людей немає нічого іншого, чим би вони насолоджувалися, а для більшості відсутність чогось такого є стражданням вже по самій природі. Дійсно, жива істота (το ζώον) постійно трудиться (πονεΐ), як засвідчують природознавці (о'І φυσίο-λόγοί), повторюючи, що "бачити" і "чути" рівносильно стражданню, тільки ми, згідно з їх твердженням, з цим уже звиклися(38).

(37) Див.: 1148b15-19, 1152b26-33.

(38) За коментарями Теофраста і Аспасія, тут мається на увазі Анаксагор (Asp. 156, 14; Diels. Dox. p. 507, 21; DK 59 A 94).

Подібним же чином [10] у молодості, завдяки зростанню, почуваються наче сп'янілі від вина (ОЇ ο'ΐνωμένοί), і молодість приносить задоволення (КОСІ ηδύ t| νεότης). А збудливі від природи завжди потребують лікування, адже через [особливий] склад [єства] тіло у них постійно терзається і вони завжди охоплені сильним прагненням. Задоволення ж виганяє страждання - протилежне воно саме цьому стражданню, а чи це перше задоволення, що трапилося, було б воно тільки [досить] сильним(39). Ось чому [15] стають розбещеними і поганими.

(39) За коментарем Аспасія (Asp. 156,17-22), з посиланням на Теофраста, голод можна вигнати геть задоволенням слуху, тобто музикою (Θεόφραστος εν(1) Ηθικοΐς λέγων 6τι εξελαύνει ηδονή λύπην ή γε εναντία, οίον ή ίχπύτοΰ π'ινειν την απότοΰ διψήν, και ή τυχούσα, τουτέστιν ήτις οΰν δι> ε*ιη Ισχυρά, ώστε ενίοτε πειναν εξελαύνει και ακοής ηδονή, όταν δσμασιν ή άλλοις τισίν όκούσμασι διαφερόντως χα'ιρωμεν. και δια ταΰτα ακόλαστοι γίνονται άνθρωποι· "ιν(1) όλως γόρ μη λυπώνται μηδέ αλγώσι, μεγόλας και σφοδρός ήδονός εαυτοίς πορ'ιζουσι).

А в задоволеннях, які не зв'язані зі стражданнями, не буває надлишку, бо всі вони належать до природних задоволень і не зумовлені випадковими обставинами. Під задоволеннями no-випадковості (κατά συμβεβηκος ηδέα) я маю на увазі ті, що зціляють. Дійсно, зцілення, здається, тому приносить задоволення, що воно відбувається тоді, коли в нас частина, яка залишилася здоровою, виконує певні дії, [20] а природне задоволення - це те, що примушує діяти так, як властиво даному єству.

Одне і те ж не приносить задоволення постійно, бо єство наше не просте (μη απλή), а присутнє в нас і щось інше, через що ми тлінні (καθό φθαρτοί). Так що, коли одна з [частин у нас] щось робить, для іншої [частини нашого] єства це протиприродне, а коли досягається рівновага, здається, неначе дія не приносить а ні страждання, а ні задоволення. Якщо [25] єство просте, то найвище задоволення завжди приносить одна й та ж дія. Тому бог завжди насолоджується одним і простим задоволенням, адже не тільки для мінливого можлива діяльність, але й для незмінності, а задоволення в спокої можливе швидше, ніж у русі. Однак "зміна солодша за все" (як сказав поет(40)) через певну підлоту [єства] (δια πονηρ'ιαν τίνα), адже подібно до того, як [30] підла людина схильна до змін, так і єство, потребуюче змін, - [підле], бо воно і не просте, і не добре.

(40) Eur. Orest. 234.

Отже, сказано про поміркованість і непоміркованість, про задоволення і страждання: що вони собою є по окремості і як частина з них причетна благу, а частина - злу; ще нам залишилося сказати про дружбу (ή φιλία).

Дата добавления: 2015-05-26