Книга десята 3 страница

Недаремно деякі впевнені(19), що законодавцям потрібно закликати і примушувати до доброчесності в ім'я прекрасного, у надії на те, що прислухаються ті, які завдяки звичці вже наближені до добра, а на неслухняних і людей, гірших за природою (αφυεστέροί), накладати покарання й штрафи; невиправних же взагалі виганяти геть(20), [10] бо Добра людина, яка співвідносить своє життя з етичною красою, буде коритися розсуду, а погана у прагненні до задоволення приборкується стражданням, немов худоба ярмом. Тому й кажуть, що страждання ці повинні бути такими, які в найбільше протидіють улюбленим задоволенням.

(19) Зазвичай коментатори посилаються тут на Plato. Legg. 722d.

(20) Plato. Prot. 325a-b.

Якщо ж, таким чином, як було сказано, чеснотливий [15] має бути вірно (καλούς) вихованим і навченим, і якщо в такому випадку він має провести життя в добрих заняттях і ні самохітне, ні несамохітно не здійснювати поганих вчинків, то це буває в тих, хто за способом життя так чи інакше підкоряється розуму і правильному порядку (κατά τίνα νουν και τόξιν όρθήν), володіючи при цьому силою (ή Ισχύς). Але розпорядження батька не є ні застосуванням сили (το Ίσχυρόν), ні [20] примусом (το αναγκαΐον), а значить, і взагалі не є таким [наказ] однієї людини, якщо це не цар чи хтось у цьому роді(21). Закон (о νόμος) же має примусову силу (αναγκαστική δύναμις), оскільки є установленням (Ь λόγος), заснованим так чи інакше на розсудливості й розумі. І якщо людей, які протидіють нашим поривам, ми ненавидимо, навіть якщо вони чинять вірно, то закон, встановлюючи добре (το επιεικές), ненависним не буває.

Тільки в [25] державі лакедемонян, <і, можливо>, в небагатьох інших, законодавець (δ νομοθέτης), здається, потурбувався про виховання й поведінку, а в більшості полісів такі речі залишаються поза увагою і кожний живе, як бажає, на зразок кіклопа, "чинячи суд над дітьми і дружиною"(22).

(21) Тобто морально досконала людина.

(22) Нот. Od. IX. 114-115; пор. ілюстрацію цією цитатою з Гомера дополісного стану давньогрецького суспільства в: Arist. Pol. 1252b22.

Тому найкращим є поява суспільної уваги до таких речей, причому [30] правильної.

Але якщо суспільна увага [до виховання] відсутня, тоді, очевидно, кожному належить сприяти своїм дітям і друзям у досягненні доброчесності <і могти це здійснювати> чи, принаймні, свідомо обирати це. До цього ж, як може здатися, найбільше здатен той, хто, як випливає зі сказаного, навчився створювати закони (νομοθετικός γενόμενος). Адже ясно, що [35] суспільна увага [до виховання] виникає завдяки законам, причому добра увага - завдяки доброчесним законам. Писані 1180b це закони чи неписані, одна людина чи багато людей (о'І πολλοί) будуть завдяки їм (δι' ων) виховані, навряд чи матиме значення, так само як не має це значення в музиці, гімнастиці чи в інших заняттях.

Дійсно, подібно до того, як у державах має силу законне (τόί νόμιμα) й звичаєве (τάήθη), так і [5] в сім'ях (εν ο'ικ'ιαις) силу мають батьківські судження і звичаї (ο'ι πατρικοί λόγοι και τα έθη), в особливості - через спорідненість з ним і через його благодіяння: адже вони [тобто інші члени сім'ї] з самого початку люблять його і від природи йому слухняні.

Крім того, і виховання (ή παιδεία) кожного по окремості відрізняється від виховання суспільного, подібно до лікарської справи: за загальним-бо правилом, при гарячці потрібні спокій і голодування, [10] а комусь, можливо, й не потрібні, і кулачний боєць не всіх, напевно, навчає одному й тому ж прийому боротьби.

Здавалося б, отже, що приватна увага (ιδίας της επιμελείας) в кожному окремому випадку забезпечує більшу точність, бо кожний тоді отримає те, що йому більше підходить. Але й про одну особу лікар і вчитель гімнастики і всякий інший міг би піклуватися найкраще, знаючи загальні правила: що годиться [15] для всіх, а що саме для цих (науки ж бо мають справу із загальним, як це випливає і з їхніх назв. Разом з тим ніщо, мабуть, не заважає правильно осмислити щось одне тому, хто хоча й не володіє науковими знаннями, але завдяки досвіду точно розрізняє, що відбувається в кожному окремому випадку; так, деякі вважаються найкращими лікарями для себе самих, хоча й нічим не здатні [20] допомогти іншому. І все ж тому, хто хоче стати майстром і теоретиком (о θεωρητικός),-тому, очевидно, слід вдаватися до загального правила і, наскільки можливо, з ним ознайомитися. Адже сказано, що науки мають справу із загальним.

Можливо, і тому, хто бажає за допомогою навчання (δι' 'επιμελείας) робити людей - багатьох чи небагатьох - кращими, слід постаратися навчитися створювати закони [25], якщо тільки завдяки законам ми зможемо стати чеснотливими. Звичайно, не всякий здатен правильно настановити першого-ліпшого йому запропонованого, а якщо хто й здатен, то це знавець, так само як у лікарській науці і в інших справах, в яких потрібні якась увага та розсудливість.

А тому чи не слід тепер ретельно розглянути, від чого і як можна навчитися створювати закони (νομοθετικός)? Можливо, як і [30] в інших випадках, учитися слід у державних мужів (παρά των πολιτικών)? Ми ж бо сказали, що законодавча наука - частина державної. Чи з державною наукою справи виявляються не такими, як з іншими науками та уміннями (ή δύναμις)? Адже в інших випадках, як виявляється, одні й ті ж люди і передають свої уміння, і виявляють їх самі в своїй діяльності, як, скажімо, лікарі та художники; [35] навчати ж державним справам (τα πολιτικό:) беруться софісти (о'І σοφισταί), 1181а але жоден з них не діє [в цій області]; а діють тут ті, що займаються державними справами.(о'І πολιτευόμενοι), однак вони, здається, діють так завдяки певному вмінню і керуються радше досвідом (t| έμπειρ'ι α), аніж здатністю мислити (t| διάνοια). Адже не видно, ні щоб вони писали, ні щоб виголошували промови про такі речі (хоч, може, це було б краще, ніж промови в суді [5] і в народних зборах), ні, нарешті, щоб вони зробили державними діячами (о'І πολιτικοί) своїх синів чи когось із друзів. А було б розумно, якби вони це могли [зробити], бо вони не могли б ні залишити своїм державам, ні свідомо обрати для самих себе і для найближчих друзів щось важливіше, ніж такі вміння. Але не мало, здається, [10] і досвід додає до вміння, інакше не ставали б державними діячами завдяки близькому знайомству з політикою. Ось чому тим, хто тягнеться до знання політики, потрібен, очевидно, ще й досвід.

А хто з софістів обіцяє навчити [мистецтву управляти державою], той виявляється дуже далеким від того, щоб це зробити. Софісти ж бо взагалі не знають ні що таке (ποιόν τι), ні до чого має відношення (περί ποΐα) політика, інакше вони б не ставили [15] її в один ряд з риторикою, чи нижче за неї, і не думали б, що легко дати законодавство, зібравши закони, які користуються доброю славою(23). Проте, що можна вибрати найкращі закони, вони кажуть так, неначе вибір не залежить від розуміння, а уміння судити правильно не має величезної важливості при виборі, так само як у музиці. Дійсно, у кожній справі [20] досвідчені правильно судять про те, що зроблено (τα έργα), і роздумують, за допомогою чого й як виконується [робота] і що до чого підходить. Що ж до недосвідчених, то вони мають бути задоволені, якщо від них не сховається, добре зроблена робота (το έργον) чи погано, як, скажімо, у живопису.

(23) hoc. Ant. 80.

Закони (ΟΙ νόμοι), тим часом, схожі на витвори (tot έργα) державного мистецтва (ή πολιτική); 1181b як же тоді по них навчитися створювати закони або судити, які найкращі? Ми ж бо бачимо, що й лікарями стають не через вивчення підручників. Хоча автори цих підручників і намагаються не тільки назвати лікування (τα θεραπεύματα), але й указати, заздалегідь розібравши склади людей, як можна зцілити [5] і як треба лікувати кожного хворого окремо; і для досвідчених ці підручники вважаються підмогою, а для тих, що не володіють науковими знаннями, вони марні (αχρεία). А коли так, то, можливо, і зібрання законів та описання державних устроїв будуть корисними тільки тим, хто здатен осмислити їх теоретично (θεώρησα.!.) і розсудити (κρΐναι), що в них добре (καλώς) а що навпаки, і яким державам які закони підходять. Тим же, хто перегляне такі [зібрання], не [10] маючи відповідного складу, тим не буде дано правильно судити про ці речі, хіба тільки цілком випадково (αίιτόματον), однак вони, можливо, більше розумітимуть у таких питаннях.

Оскільки ж наші попередники залишили недослідженим (ανερεύ-νητον) питання законодавства (το περί της νομοθεσίας), то краще, мабуть, нам його розглянути з більшою увагою, а значить, і питання про державний устрій загалом, щоб таким чином філософія, яка стосується людських справ (ή περί toe ανθρώπεια φιλοσοφία), по можливості [15] отримала завершеність.

Перш за все ми постараємося перевірити, чи не висловили наші попередники щось правильне в частковостях; потім, виходячи із зіставлення державних устроїв, постараємося осмислити теоретично (θεωρήσαι), що (τα ποία) рятує і що губить держави взагалі, а що - кожний із державних устроїв в окремості, а також з яких причин одні держави [20] управляються добре, а інші погано. Адже осмисливши це теоретично, ми, напевно, краще усвідомимо (συνίδοιμεν) і який державний устрій (f) πολιτεία) є найкращим, і як кожний з них установлений (πώς εκάστη ταχθείσα), і яких законів та звичаїв він потребує.

Зробивши таким чином зачин, розпочнемо наш розгляд(24).

(24) Арістотель описав, чи віддав розпорядження своїм учням описати, конституції (політії) 158 грецьких полісів, з яких до нас дійшла тільки Афінська політія.

Дата добавления: 2015-05-26