Зближення з західними країнами 1 страница

СНО 3

ОЧЕС

ЧЕС було створено з ініціативи Президента Турецької Республіки Т. Озала 1992 р. одинадцятьма чорноморськими країнами з метою розширення співпраці в регіоні. Співпраця країн-учасниць ЧЕС відбувається на двосторонньому і багатосторонньому рівнях укладенням двосторонніх і багатосторонніх угод з конкретних проектів. Статут Організації, підписаний у Ялті 4-5 червня 1998 р., перетворює ЧЕС на повноправну регіональну економічну організацію.

Україна головує з 01 січня по 30 червня

- імплементація підписаних документів, реалізації проектів (в першу чергу, Чорноморської окружної автомагістралі та морських магістралей)

- активізація діяльності з створення Зони вільної торгівлі ЧЕС

- зміцнення фінансової спроможності -шляхом більш повного використання можливостей Чорноморського банку торгівлі та розвитку,

- охорони довкілля Чорного моря;

ЄЕП

Угода про формування Єдиного економічного простору була підписана 19 вересня 2003 року в м. Ялті та ратифікована парламентами всіх чотирьох держав (Республіки Білорусь, Республіки Казахстан, РФ та України) 20 квітня 2004 року. 3 етапи: ЗВТ, митний союз, вільний ек простір. Ст 5 – різноступенева інтеграція.

України виступала за створення ЗВТ в рамках ЄЕП, але відмовлялася входити до Митного союзу і проти створення наднаціональних органів цієї організації. Митний союз трьох країн працює вже з 1 січня 2010 року. Членство у даному союзі передбачає скасування митних обмежень і введення єдиного митного тарифу.

ЄврАзЕС

2000 — міжнародна економічна організація, наділена функціями, пов'язаними з формуванням загальних зовнішніх митних кордонів країн-засновників, що до неї належать (Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія і Таджикистан), виробленням єдиної зовнішньоекономічної політики, тарифів, цін та інших складових функціонування загального ринку. Відносини України з ЄврАзЕС базуються на набутому нею у травні 2002 року статусі спостерігача в цій організації.

Україна та СНД

8 грудня 1991 р. у Мінську лідери Росії, України та Білорусії заявили про припинення дії Союзного Договору 1922 р. та про намір створити Співдружність Незалежних Держав (СНД). Після алма-атинської зустрічі (21 грудня) до складу СНД увійшло 11 колишніх республік (без Грузії та держав Прибалтики). Статут СНД прийнято 22 січня 1993р. і до цього часу не підписано Президентом України і не ратифіковано Верховною Радою.

2) Формування ялтинсько-потсдамської системи МВ, її витоки та базові засади

Ялтинська (Кримська) конференція проходила з 4 по 11 лютого 1945р. за участю делегацій СРСР, США та Великої Британії, на чолі з Сталіним, Рузвельтом та Черчилем.

Мета конференції: координація військових дій для прискорення остаточного розгрому нацистської Німеччини та її беззастережної капітуляції, завершення війни з Японією та визначення основних принципів повоєнного врегулювання. На конференції були ухвалені рішення про спільну політику і плани примусового здійснення умов капітуляції Німеччини на засадах документів, вироблених Європ. консультативною комісією, які визначили зони окупації Німеччини, механізм управління “Великим Берліном”та контрольний механізм для всієї Німеччини, а також надання в ньому місця для Франції. Було вирішено знищити збройні сили Німеччини, покарати воєнних злочинців, ліквідувати нацистську партію, скасувати гітлерівські закоги та установи, змусити німеччину сплачувати репарації. Для втілення цих цілей союзники вирішили окупувати Німечину. Кожній з трьох держав, а також Франції (була виділена окрема окупаційна зона з брит. та амер. зон окупації), надавалися свої зони окупації: східна частина Німеччини – СРСР, північно-західна – Великої Британії, південно-західна – США.

Було вирішено створити в Москві спец. комісію з репарацій з метою розробки рішення про їхні обсяги та форми вилучення; за основу була взята радян. пропозиція, за якою загальна сума репарацій мала становити 20 млрд. дол., а частка СРСР – 50%.

Обговорювалося польське питання. Було вирішено, що східний кордон Польщі проходитиме по “лінії Керзона”, а на заході і півночі вона отримає “суттєве прирощення території”. Польський тимчасовий уряд вирішено було реорганізувати та ввести до його складу демократичних діячів з самої Польщі та з еміграції.

З югославського питання було вирішено прискорити введення в дію Угоди про створення єдиного уряду і тимчасового парламенту, укладеної в листопаді 1944 між маршалом Тіто і прем’єр-міністром югослвського уряду в еміграції Шубашичем.

11 лютого 1945 було підписано угоду трьох великих держав з питань Далекого Сходу, згідно з якою СРСР давав згоду вступити у війну проти Японії через 2-3 місяці після капітуляції Німеччини на умовах збереження статус-кво Монгольської Народної Республіки, передача СРСР Південного Сахаліну та Курильських островів, створення радян. воєнно-морської бази в Порт-Артурі (Китай).

Під час роботи конференції було вирішено створити постійну раду міністрів закордонних справ СРСР, США та Британії (РМЗС) для вирішення проблем повоєнного мирного врегулювання.

З метою остаточного опрацювання й прийняття Статуту ООН було вирішено провести в США 25 квітня 1945 конференцію ООН за участю країн, які підписали “Декларацію Об’єднаних Націй” або оголосили війну державам “Осі” до 1 березня 1945. Державами, які запрошувалися на конференцію, визначалися США, СРСР, Англія, Франція та Китай. Було також досягнуто домовленості, що Українська РСР та Білоруська РСР стануть засновниками ООН.

Важливе значення мала узгоджена союзниками “Декларація про визволену Європу”, яка передбачала погодження політики трьох держав у вирішенні екон. та пол. проблем визволених європейських країн, формування в них демократичних урядів шляхом проведення вільних виборів, до завершення яких мав діяти тристоронній контроль держав-союзниць. Також була зроблена заява “Єдність в організації миру, як і у веденні війни”.

Потсдамська (Берлінська) конференція – 17 липня – 2 серпня 1945. СРСР представляв Сталін, Британію на почаику конференції Черчиль, але він програв вибори у 1945 і його замінив лідер лейбористської партії Етлі, США – Трумен (Рузвельт помер 12 квітня 1945).

Були розроблені принципи політики союзників щодо Німеччини: демілітарізація, демонополізація, демократизація, денацифікація.

Було визначено західний кордон Польщі по лінії річок Одер – Західна Нейсе, що означало передачу Польщі Данцига (Гданська) і тієї частини Східної Прусії, що не була поставлена відповідно до рішень Берлінської конференції під управління СРСР (тобто Кенігсберга й прилеглого району). Рішення щодо західного кордону Польщі стало наслідком згоди СРСР на прийняття англ-амер. підходу до питання німецьких репарацій.

Судетську область було повернуто до складу Чехословаччини, Австрія відродилася як самостійна держава, відновлено попередній румуно-угорський кордон.

На конференції було опрелюднено Потсдамську декларацію США, Англії та Китаю щодо Японії, а також підтверджено готовність СРСР вступити на боці союзників у війну з Японією.

В Потсдамі не приймалося рішень щодо державного розчленування Німеччини, хоч висувалися відповідні численні пропозиції американської та англійської сторін. Розкол Німеччини відбувся лише чотири роки по тому.

Важливий елемент Ялтинсько-Потсдамської системи – далекосхідна підсистема. Її елементи: Сан-Францискський договір (1951), договір АНЗЮС (1951), американо-філіпінський договір безпеки (1951), радянсько-китайський договір 1950 року.

Основні характеристики Ялтинсько-Потсдамської системи:

1. Біполярність;

2. Розподіл сфер впливу між двома наддержавами і прагнення до його порушення;

3. Децентралізація насильства (стабільність на центральному та глобальному рівнях, що підтримувалося наддержавами, нестабільність на регіональному та субрегіональному рівнях);

4. Неможливість збройних сутичок між наддержавами. Замість цього регіональні кризи, війни;

5. Розпад колоніальних імперій;

6. Світ перестає бути переважно євроцентристським;

7. Формування єдиного світового простору внаслідок розвитку транспорту та засобів комунікації;

8. Формування єдиного інформаційно-телекомунікаційного простору;

9. Військова психологія в міжнародних відносинах;

10. Виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи, проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну структуру МВ;

11. Ідеологізація міжнародних відносин.

Билет №6

1) Еволюція зовнішньої політики КНР 50-80-і рр..

Етапи ЗП КНР:

1949-1958

1958-1963

1963-1966

1966-1969 (Культ революція. 1969 – 9й з’їзд КПК – СРСР-ворог)

1969-1978

1978 – до зміни Ден Сяо Піна Дзян Дземіном (кінець 80-х)

пост-сяопінський період – 1990-ті роки

З 2003 р. правитель Китаю – Ху Цзиньтао (продовжує політику Цзян Цземіна).

1)1949-1958 – Політика, орієнтована на співробітництво з СРСР

1 жовтня 1949 р. – проголошення КНР.

1954 – Перша Китайська конституція. Визначає основні напрямки зовнішньої політики. Соціалістична орієнтація. Того ж року втановлені принципи мирного співіснування Панча-шила з Бірмою, Непалом, МНР, пакистаном, Афганістаном, Індією, Індонезією, Камбоджею. 1945 – 7й з’їзд КПК, вересень 1956 – 8 з’їзд, закріплює соціалістичний характер ЗП КНР.

2) 1958-1963 – Незалежна політика

1958 – почала спостерігатися лінія на відмову від мирного співіснування. Посилення агресивності у ЗП.

Тайванська криза (1958 рік) – Китайське керівництво заявило, що воно поверне Тайвань в лоно країни силою. США надіслали свій флот і унеможливили це приєднання.

Така агресивна політика – спроба відволікти увагу китайського народу від внутрішніх труднощів (“Великий стрибок”, народні комуни).

1959 – 1962 – сутичка на кордоні Індії та Китаю.

1958 – 1963 – зміни у зовнішньополітичній лінії КНР. Китай на цей період вже дечого добився в економічній сфері. Були побудовані підприємства за допомогою СРСР. – Незалежна ЗП.

Територія КНР на 1949 р не включала багато тих територій, на які потім претендував Китай.

Острів Тайвань за Китайсько-японським договором був переданий Японії. Коли Японія підписала капітуляцію і Сан-Франциський договір 1951 р. – то вона відмовилась від цієї території. Тайвань переходив до Китайської республіки. Туди перебазувались гомінданівські війська.

Китайське керівництво ставить війну як рушійну силу суспільно-політичних процесів у світі.

Китайське керівництво проголосило себе противником всякого роззброєння. Ідея неминучості війни стає пріоритетною в ЗП Китаю.

1957 – Нарада представників комуністичниої та робочої партій. Мао: “Вони (імперіалісти) нам нав’язують війну” Якщо будемо воювати, то обов’язково буде атомна та водородна зброя”

1960 – брошура “Да здравствует Ленинизм!” – після війни з використанням атомної та водородної зброї народ, що переможе, надзвичайно швидкими темпами створить на руїнах загинувшого імперіалізму в тисячу разів більш високу цивілізацію, ніж при капіталістичному устрої, побудує своє, істинно прекрасне майбутнє”.

3) 1963 – 1966

«25 пунктів» – Заява про те, що райони Азії, Африки та Латинської Америки стали “вузловим пунктом” всіх існуючих у світі протиріч, основним очагом революційних бурь в сучасному світі”. Промова про користь та навіть необхідність міжнародної напруги для революційного руху.

1964– перша атомна бомба.

Виступили проти Московського Договору про заборону випробувань в 3х середовищах. Розрядку розглядали як “Капітуляцію перед імперіалізмом”. Маразми внутрішньої політики – Народні комуни, “Великий стрибок”- в самому розгарі. З 1963 р. Китайське керівництво почало протиставляти свою лінію соціалістичній, обрало лінію шовінізму. “Теорія Маоїзму”. В січні 1965 р. – китайська пропаганда говорить про важливість Китайської культурної революції.

Зовнішня політика КНР у 60-ті роки здійснювалася під гаслом «Завдавати ударів обома руками», тобто висту­пати одночасно проти «ревізіонізму й імперіалізму», які втілювали СРСР і США відповідно.

На підставі цієї схеми китайське керівництво почало розвивати концепцію революційних воєн. Але практика довела її нежиттєздатність, найкращим свідченням чого стала індонезійська трагедія 1965 р. Зірвалися спроби КПК розпалити партизанську війну в Малайзії, Бірмі, на Філіппшах, у деяких районах Латинської Америки. Складну картину політики Китаю у світі, що розвива­ється, доповнювала суттєва конфронтація з Індією. Ки­тай почав утрачати деякі з тих позицій, що він раніше завоював завдяки миролюбній дипломатії. Лівацькі за­клики не тільки мало де знаходили прихильників, але більше того — породжували (або поновлювали, як в Ін­донезії та на Філіппінах) недовіру до КНР.

4) 1966-1969

1966 – криза Маоїзму.

1966 – 1976 – десятиліття смути. (Культурна революція)

На 1966 р. в середині Компартії сформувалась опозиція Мао як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Від голоду загинуло 20 млн чоловік. Опозицію склали комуністи 1-го призиву – ті, що пройшли школу боротьби з Гоміньданом, японської окупації. “Культурна революція” – боротьба з опозицією, щоб утвердити диктатуру Мао. Хунвейбіни – студенти, учні, громили будівлі. Намагався зіштовхнути СРСР та США. Китай мав залишитись поза цим та викорисати це зіткнення як передишку, щоб виграти час з укріплення військового потенціалу.

Березень 1969 – прикордонні інциденти на річці Усурі.

Квітень 1969 – 9 з’їзд КПК: “Світова війна призведе до революції, або революція запобіжить війні” IX з'їзд КПК, що відбувся у квітні 1969 р, закріпив курс на протидію Радянському Союзові, по суті назвав СРСР ворогом № 1 Підготовка до війни була оголошена «го­ловною метою економічного будівництва в КНР».

Після 9-го з’їзду КПК китайська преса стверджує, що не можна обійтися без війни.

Збільшився військовий бюджет – 40% всього бюджету Китаю. Змінили тактику на міжнародній арені. Починають маневрувати. Збереження антирадянської спрямованості ЗП Китаю.

“Теорія 3х світів” – 2 наддержави, розвинуті країни. Країни Азії, Африки, Латинської америки, малі і середні держави борються проти двох наддержав.

5) 1969-1978 – зближення з західними країнами

З кінця 70 – початку 71 – Пекін припинив заперечувати проти скликання міжнародної конференції з питань Індокитаю. Пекін починає згадувати про 5 принципів мирного співіснування. Будує свої відносини з капіталістичними та соціалістичними країнами на основі цих принципів.

71-72 – роки визнання КНР західними країнами, крім Франції.

“Китайський бум”. Китай оголошує СРСР ворогом №1.

1970 р. – 82% зовн-політичної діяльності Китаю приходилось на країни Заходу.

Серпень 73 р. - 10 з’їзд КПК. Зберігалася теза про загрозу світової війни.

1973 р. 2га Конституція. Закріплює антирадянський курс. Курс на зближення з Західними країнами. Теза про загрозу світової війни.

9 вересня 1976 р. – помер Мао Дзедун.

11 з’їзд КПК – 12-18 серпня 1977 р. – зберігся антирадянський курс. Дещо нові нюанси. Зростають чинники війни. Неминучість війни, розруха.

Розбивають “Банду 4х” – 6 жовтня 1976 р. – там Дружина, зять Мао.

Одночасно говорили, що Китай прагне до миру, а війни прагнуть наддержави.

1972 рік – Шанхайське комюніке.

З 1 січня 1979 – Китай і США встановлюють нормальні дипломатичні відносини.

1978 – третя конституція Китаю. Ідея про неминучість війни. Ворог Китаю №1 – СРСР.

Висунута мета створення “єдиного міжнародного фронту” для боротьби проти СРСР.

6) 1978 – кінець 80-х (89?)

Після грудневого пленуму ЦК КПК 1978 – починається новий період

Період 1973 –1978 – характеризується збереженням попередніх принципів ЗП. Класова боротьба існує і визначає і визначає розвиток вн. і ЗП.

Груд 1978 (ІІІ пленум ЦК КПК) – новий етап розвитку Китаю.

“Культурна революція” 1966 –76 відкинула Китай на декілька десятиліть назадв економічному розвитку. 4 модернізації: промислова, науково-технічна, армія, с/г.

Нові підходи у внутрішній політиці.

Крок на відкриття економіки і створення нових економічних зон. Переведення с/г на сімейний підряд – земля передається у приватну власність (з поч 80-го року. Селянин отримував свою частку. С/г запрацювало на всю потужність. С/г на 1982 змогло забезпечити 1млрд населення продуктами харчування. Це дало поштовх розвитку економіки Китаю. За ВВП у 2000 році Китай був на 2му місці у світі (148 трлн дол). На 2005 рік має намір за ВВП випередити США.

Економічний розвиток Китаю в 80-ті роки був пов’язаний з основними зовнішньо-політичними установками – відмова від війни, економічні засоби ЗП, скорочення витрат на озброєння.

Китай був, є і буде однією з наддержав Сх Азії.

В зовнішньополітичну концепцію КНР зміни вніс 12 з’їзд компартії Китаю у вересні 1982 року.

ЗП концепція КНР до 1958 р. – соціалістична ЗП. Китайське керівництво – застосування ЗП концепції СРСР – соціалістична співдружність, тощо, теорія 3х світів. Китайське керівництво ставило питання про багатополярність світу. “Курс на самостійність ЗП курсу КНР”. “Китай у жодному випадку не піддається тиску будь-яких великих держав”.

4 грудня 1982 р. – 4 конституція. Основні елементи ЗП Китаю:

Китай незалежно і самостійно визначає ЗП політику і курс

Не вступає в союзи з великими державами

Мета ЗП Китаю – захист миру в усьому світі

Китай бажає розвивати відносини усіма країнами на основі принципів мирного співіснування

Зміцнення солідарності та співробітництва з 3 світом. Розвиток дружніх відносин з прикордонними крахнами. Китай висупає за Новий міжнародно-політичний порядок.

Внесені принципи Панча-шила: взаємна повага до суверенітету та територіальної цілісності, взаємний ненапад, невтручання у внутрішні справи, рівність і взаємовигода, мирне співіснування. П'ять принципів мирного співіснування увійшли в кон­ституцію КНР 1982 р. і стали основоположними установками, якими керується Китай, встановлюючи та розвиваючи дружні взаємини з усіма країнами світу. На основі цих принципів на 1995 р. Китай установив дипломатичні відносини з 159 країнами.

До 1 січня 1979 р. – у світі існувало фактично 2 Китаї. З встановлення США дипломатичних віносин з КНР у січні 1979 р. – проблема 2х Китаїв фактично була знята. США взяли зобов’язання визнавати лише один Китай.

Весна 1982 р. – з’їзд КПРС – початок зближення СРСР і КНР. Брежнєв заявив, що СРСР розглядає Китай як соціалістичну країну. На той період міждержавні стосунки набули гостроти.

Березень 1986 року – оприлюденно 10 основних напрямків незалежності і самостійності ЗП КНР

Основні цілі: боротьба з гегемонізмом, збереження загального миру, розвиток дружби і співробітництва з іншими державами, сприяння загально-економічному процвітанню

КНР виступає за рівність усіх країн, щоб їх внутрішні справи вирішувались ними самими. КНР буде діяти незалежно. Сама буде визначати позицію та політику в міжнародних справах у кожному окремому випадку, керуючись принципами мирного співіснування, не вступатиме в союз з жодною великою державою. КНР відноситься до ІІІ світу, виступає проти імперіалізму, колоніалізму, расизму. КНР є противником гонки озброєнь і розповсюджнення її в космос. КНР проводить відкриту політику щодо всіх країн – капіталістичних, соціалістичних, розвинених і країн, що розвиваються. Підтримує роботу установ ООН. Сприяє розвитку контактів з організаціями і народами інших країн. Основна увага приділялась капіталістичним країнам.

2) Проблема контролю над ядерними озброєннями та роззброєння на початку ХХІ ст.

Після розпаду Радянського Союзу дуже постала проблема розподілу його ядерної спадщини та недопущення її розкрадання різними військовими формуваннями та країнами. Ядерну зброю отримали Росія, Білорусія, Україна та Казахстан. США, вважаючи що лише Росія зможе контролювати ЯЗ, та розуміючи, що вона єдина з чотирьох ніколи не відмовиться від неї, чинили тиск на Казахстан, Білорусь і Україну, аби ті стали без'ядерними державами, приєдналися до СНО-1. В березні 1992 р. на Мінській зустрічі глав держав СНД не вдалося підписати відповідну угоду, адміністрація Дж. Буша запропонувала свій варіант, котрий мав забез­печити якомога швидше виведення ядерної зброї з колишніх радянських республік. В квітні 1992 р. США висунули проект додаткового п'ятистороннього Протоколу до Догово­ру СНО-1, який був підписаний усіма учасниками 23 травня1992 р. в Лісабоні - Лісабонського протоколу – Україна, Росія, Білорусія та Казахстан стали правонаступниками Договору СНО-1. У Протоколі Білорусія, Україна і Казахстан засвідчили свої зобов'язання приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерних держав в якомога короткий термін. Також США заручилася односторонніми заявами пре­зидентів Білорусі, Казахстану і України – приєднатися до ДНЯЗ, вивести стратегічну ЯЗ до Росії, що і було зроблено.

В 1993 році США і Росія підписали СНО-2 – про подальше обмеження стратегічної ЯЗ до рівня 3500 боєзарядів. США ратифікували у 1996, Росія ні – через розширення НАТО, але виконує. Строк до 2007 року.

В 1995 безстроково було пролонговано ДНЯЗ,(185 учасників, діє з 1968) за яким ЯЗ можуть володіти лише 5 „Ядерних Держав” – США, Росія, ВБ, Франція, Китай, але дозволяються „мирні ядерні вибухи”.

В 1996 році підписано Договір про Всебічну Заборону Ядерних Випробувань (включно мирних) (ДВЗЯВ), підписали 5 Я.Д. та Ізраїль, але не підписали Індія, Пакистан, Пн. Корея і не ратифікували США, Росія, Китай => не діє.

В 1997 році – СНО-3 – між Росією та США – лише рамкова угода, про скорочення до 2000-2500 зарядів, але були лише консультації – заважала не ратифікованість ОСО-2.

В 2002 році США і Росія підписали „Угоду про Стратегічне Наступальне Скорочення” (SORT), за якою скоротили арсенали до 1700-2200 боєголовок, але: немає механізму верифікації; боєголовки не знищуються, а кладуться у сховища; в 2012 їх можна повернути (строк спливає). Основна роль угоди – заспокоїти Росію після виходи США в 2002 з ПРО.

1995 – Бангкокський Договір – Без’ядерна зона в південно-східній Азії(не підписали ВБ, Росія, Франція, Китай).

1996 – Пеліндаба Договір - Без’ядерна зона в Африці (але не ратифікований).
Основними країнами, в яких є проблема ядерного озброєння є (і були):

Ірак – підозри послужили приводом до війни 2003.

Іран – ситуація невирішена навколо ядерної програми.

Індія – активно випробовувала ЯЗ та засоби доставки в 1997-98 роках, не скриваючи військового її призначення. Поза ДНЯЗ. Адміністрація Клінтона застосовуючи економічні заходи примусила припинити випробування, Буша – поновила співпрацю з метою контролю(допомога з енергією за контроль на військовими випробуваннями).

Пакистан – в 1998 випробовував засоби доставки ЯЗ та провів 5 підземних вибухів.

Індія і Пакистан підтримують рівновагу в ядерній гонці озброєнь.

Пн. Корея – вийшла з ДНЯЗ в 2003 і заявила про володіння ЯЗ в 2005.

Ізраїль – за непідтвердженими даними розвідки маж свої ядерні програми з 1964 і не припиняє таємні розробки в цій галузі.

США – володіє найбільшим в світі ядерним потенціалом, в 2002 проголосили про вихід з ПРО і вийшли з нього відповідно за 6 місяців в тому ж році, а в 2005 році відновили програму „Зоряних Війн” – розробки засобів захисту території від МБР, чим викликали занепокоєння світу, адже ризикують похитнути баланс ядерних сил із Росією.

СНО 1 (1600, 6000, обумовлено боєголовки на елементи тріади) підписаний липень 1991, вступив у силу 5 гр 1994 року. Реализация договоренностей была затруднена из-за непредсказуемо развивавшихся событий в СССР. Правопреемником СССР в декабре 1991 года стала Россия. В мае 1992 года в Лиссабоне был подписан дополнительный протокол, в соответствии с которым к договору присоединились: Украина, Казахстан и Беларусь. Правонаступничество по СНВ + обязательство присоединиться к ДНЯЗ как безядерное государство.

СНО 2 (3-3.5 тис) подписан Джорджем Бушем и Борисом Ельциным в январе 1993. Договор запрещает использование баллистических ракет с разделяющимися головными частями. Повна ліквідація тяжких ракет, нове зарахування по бомбардувальниках – 1Б – реальна к-ть зарядів. 1997 рік – Нью Йоркські домовленості – Рос-США – мали обмежити нац. протиракетну оборону США – у США не ратифіковані – провал СНО 2.

Договор о сокращении стратегических наступательных потенциалов (СНП) 2002 г. (боєголовки 1700-2200) Договор о СНП вступил в силу 1 июня 2003, срок его действия истекает 31 декабря 2012.

Содержание:

-Не оговорены условия постоянных взаимных проверок;

- боеголовки могут быть помещены в хранилище и позже восстановлены;

-Каждая сторона вольна в выборе структурі ядерного потенциала

-Отказ от уничтожения боєголовок индивидуального наведения (СНО 2)

Подписан 8 апреля 2010 года в Праге и вступил в силу 5 февраля 2011 года. Рассчитан на 10 лет с возможной пролонгацией по взаимной договорённости сторон на 5 лет.

-сокращение ядерных боезарядов до 1550 единиц, носителей розгорнутих— до 700 единиц. І розгорнутих і не розгорнутих – 800. (100 – возвратка).

- повернення до формули 1 боєзаряд – 1 ракета

- підтвердження взаємозв’язку з ПРО.

Россия требовала «увязать» подписание договора с отказом от строительства элементов системы ПРО США в Восточной Европе. 17 сентября Барак Обама объявил, что США отказываются от планов размещения стационарной радарной установки в Чехии и ракет-перехватчиков в Польше в пользу усиления уже имеющихся в Западной Европе средств противоракетной обороны и военно-морской группировки в Средиземном море.

! крилаті ракети як не підпадали так і не підпадають

! Застереження США – договір не може сковувати модернізацію

Функції ЯЗ: створення ядерної парасольки, інструмент глобального впливу, має ефект стримування та залякування, функція збереження політичних режимів.

В 1995 безстроково було пролонговано ДНЯЗ,(185 учасників, діє з 1968) за яким ЯЗ можуть володіти лише 5 „Ядерних Держав” – США, Росія, ВБ, Франція, Китай, але дозволяються „мирні ядерні вибухи”.

В 1996 році підписано Договір про Всебічну Заборону Ядерних Випробувань (включно мирних) (ДВЗЯВ), підписали 5 Я.Д. та Ізраїль, але не підписали Індія, Пакистан, Пн. Корея і не ратифікували США, Росія, Китай => не діє.

Ірак – підозри послужили приводом до війни 2003.

Іран –1967 – перший реактор, - від США. З 2005 – Ахмадінеджад - стрімке погіршення відносин з заходом. Заплатив за присутність на яд випробуваннях КНДР. Підтримують Рос, КНР, Сирія, Іран.

Індія – активно випробовувала ЯЗ та засоби доставки в 1997-98 роках.

Пакистан – в 1998 випробовував засоби доставки ЯЗ та провів 5 підземних вибухів.

Пн. Корея – вийшла з ДНЯЗ в 1993, оголосила себе ядерною державою у 2005 році. У 2006 і в 2009 роках КНДР провела підземні ядерні випробування, які викликали протести з боку міжнародного співтовариства.

Група ядерних постачальників Участниками являются 46 государств. Целью Группы является предотвращение распространения ядерного оружия посредством реализации каждым из государств-участников на национальном уровне контроля за экспортом ядерных и имеющих отношение к ядерной деятельности материалов, без создания препятствий международному сотрудничеству в области мирного использования атомной энергии

Билет №7

1 Американо-китайські відносини в 90-і рр. ХХ ст. – на поч.. ХХІ ст.

Отже, на рубежі 60—70-х років у зовнішній політиці КНР стався крутий поворот — Радянський Союз почав розглядатися як головний зовнішній ворог. Китай стрім­ко пішов на зближення зі Сполученими Штатами. По­ставивши завдання створення «широкого фронту проти СРСР», Пекін підвів під нього відповідну теоретичну базу. У виступі представника КНР на спеціальній сесії 00Н у 1974 р. всі минулі тези було зведено в загальну теорію «трьох світів». Спочатку ця теорія виглядала та­ким чином: «перший світ» — СРСР та США — дві «су­пердержави»; йому протидіють «другий світ» — розвинуті держави та «третій» — країни, що розвиваються. Вихо­дячи з такого поділу, Мас Цзедун зробив висновок про необхідність спільної боротьби «другого» та «третього» світів проти «першого». Однак означені настанови було швидко змінено: СРСР став вважатися «більш небез­печним, ніж США, вогнищем світової війни», а США, таким чином, — державою, що мало не потерпіла від радянської агресії. З цієї теорії випливало, що всім краї­нам потрібно створити «широкий міжнародний фронт боротьби» проти СРСР. Теза про те, що СРСР — го­ловний ворог, була внесена до Конституції КНР 1978 р.

Основними чинниками цього суттєвого повороту в китайській стратегії можна вважати такі:

• головний фактор, безсумнівно, — загострення радян­сько-китайських відносин. СРСР та КНР по суті стали військовими супротивниками
• розрядка у відносинах Захід—Схід, що значно зміц­нювала позиції СРСР на світовій арені, спонукала ки­тайське керівництво приєднатися до менш небезпечного супротивника (Вашингтон) проти більш небезпечного —і Москви;
• на думку Пекіна, в умовах, що склалися. Білий дім мав бути більш схильний до діалогу з КНР, зокрема для того, щоб з «честю» виплутатися з в'єтнамської війни. На Вашингтон вплинуло те, що напруженість у відносинах між Москвою та Пекіном суттєво загострилася;
• уживалися заходи для подальшої його ізоляції в між­народному комуністичному русі, «соціалістичному табо­рі». У своїй азіатській політиці СРСР не рахувався з інте­ресами КНР.

Смерть китайського диктатора Мао Цзедуна у вересні 1976 р. об'єктивно зумовила кардинальні зміни як у внутрішній, так і зовнішній політиці Китаю. Нове керівництво на чолі з Ден Сяопіном обрало політику відкритості Заходу й модернізації економіки. Це посилило міжнародний авторитет Китаю. У 1978 р. Японія і КНР підписали мирний договір, а у 1979р. США і Китай встановили дипломатичні відносини. Що ближчим ставав Пекін до Заходу, то віддаленішим він був від СРСР, країн соціалістичного блоку

Дата добавления: 2015-05-26