Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Події кінця вісімдесятих




Протягом вісімдесятих років продовжували відбуватись події великого значення для всього європейського континенту та міжнародних відносин у цілому. Наприкінці 1989-го та на початку 1990 року вдалося досягти значного прогресу у реформі політичних та економічних систем Польщі та Угорщини, а у Німецькій Демократичній Республіці, Болгарії, Чехословаччині та, після запеклої боротьби, у Румунії були здійснені кроки до свободи і демократії, які перевершили усі сподівання.

Трансформація Альянсу. Нові інститути.

Рада північноатлантичної співпраці. На тлі цих подій 1991 рік позначився інтенсивними візитами й дипломатичними контактами між НАТО і країнами Центральної та Східної Європи, що відповідало рішенням, прийнятим главами держав та урядів країн НАТО в Лондоні. Публікація Римської декларації у листопаді 1991 року заклала підвалини для переведення цих еволюційних відносин на міцнішу інституційну основу. Прямим наслідком цього рішення стало створення в грудні Ради північноатлантичної співпраці (РПАС), яка звела країни - члени НАТО і спочатку дев'ять країн Центральної та Східної Європи на новому консультативному форумі. У березні 1992 року до РПАС приєднались усі країни-учасниці СНД (див. нижче), а на початок червня 1992 року - Грузія та Албанія.

Перше засідання РПАС відбулося 20 грудня 1991 року, якраз коли припинив існування Радянський Союз.

Водночас дискусії з приводу заходів, спрямованих на посилення ролі НБСЄ у забезпеченні стабільності і демократії в Європі, зокрема пропозиції, що були включені у Римську декларацію Альянсу, привели до підписання на саміті НБСЄ у липні 1992 року Гельсінського документа ("Завдання змін"). У документі, поміж іншого, описувались нові ініціативи щодо створення форуму НБСЄ для співпраці в галузі безпеки та щодо її миротворчої діяльності, Північноатлантична рада та Рада північноатлантичної співпраці висловили беззастережну підтримку цих ініціатив.

Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП). Рада євро-атлантичного партнерства (РЄАП) була створена у 1997 році на заміну Раді північноатлантичної співпраці. У ній беруть участь 19 країн - членів Альянсу і 27 країн-партнерів Рада представляє собою форум для проведення регулярних консультацій і співпраці. Засідання періодично проводяться на рівні послів, міністрів закордонних справ та міністрів оборони.

Глави держав та урядів 46 країн - членів Ради також зустрічаються в разі потреби, як вони це зробили у Вашингтоні в квітні 1999 року. Саміт РЄАП у Вашингтоні надав можливість відкрито обговорити питання співробітництва в рамках РЄАП в галузі безпеки в ХХІ сторіччі. Керівники держав зосередились на ключових викликах безпеці в межах території РЄАП, зокрема, на ситуації в Косові.

Глави держав і урядів ухвалили два документа, пов'язаних з подальшим розвитком програми "Партнерство заради миру". Перший з них, "Політично-військова структура проведення операцій ПЗМ під проводом НАТО", стосується питань участі країн-партнерів у процесі політичних консультацій та прийняття рішень, оперативному плануванні та організації управління майбутніми операціями під проводом НАТО, в яких вони братимуть участь. У другому документі який називається "До партнерства у ХХІ сторіччі - вдосконаленого і більш дієвого партнерства", розглядаються основні елементи, покликані зробити програму "Партнерство заради миру" (ПЗМ)більш дієвою.

Важливим досягненням РЄАП стало створення Євро - атлантичного центру координації заходів з реагування на катастрофи (EADRCC), що було включено в план дій на пропозицію Російської Федерації. Центр був відкритий у червні 1998 року і до нього негайно звернувся Верховний комісар ООН з питань біженців з проханням надати допомогу Албанії в облаштуванні біженців з Косова. У відповідь на ескалацію кризи біженців в регіоні, що розпочалася наприкінці березня 1999 року, НАТО і країни-партнери почали надавати узгоджену гуманітарну допомогу. EADRCC також зіграв важливу роль в координації гуманітарної допомоги під час повеней у Західній Україні.

G – 8 та G – 20 у світовій політиці.

Велика Вісімка» або G8 (у минулому G6 та G7) — група із семи економічно високорозвинених країн світу (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада) та Росія, економіку якої Міжнародний валютний фонд станом на квітень 2012 року відносить до числа тих, «що розвиваються».

Лідери цих країн регулярно зустрічаються для обговорення спільних економічних проблем і намагаються узгоджувати свою економічну політику. Крім них у зустрічах бере участь і Європейський Союз, проте він не має права голосувати та проводити щорічні збори. Щороку група проводить зустріч глав урядів та численні допоміжні зустрічі і політичні дослідження. Міністри країн G8 зустрічаються протягом року. Зокрема, міністри фінансів G8 проводять зустрічі чотири рази на рік. Також мають місце щорічні зустрічі міністрів з питань зовнішньоекономічної політики та міністрів з питань охорони навколишнього середовища.

Країна-президент групи змінюється щороку у наступному порядку: Франція, Сполучені Штати, Великобританія, Росія, Німеччина, Японія, Італія та Канада. Головуюча країна приймає на своїй території учасників щорічних зборів та оголошує порядок денний. Останнім часом Великобританія та Франція, висловлюють бажання розширити групу та включити до неї п'ять країн, що розвиваються, так звану «Групу +5»: Бразилію, Китай, Індію, Мексику та Південну Африку. Це обумовлено ростом політичного впливу цих держав, який вже не можна ігнорувати. Ці країни у попередніх зустрічах брали участь у якості гостей, такі зустрічі називають «G8+5». Але станом на 2012 рік жодна з них не було приєднана до G8. Через що вплив «Великої вісімки» вже не має того значення як колись. Натомість все частіше проводяться зустрічі «Великої двадцятки», яка більш реально відображає стан політико-економічного життя світу.

Концепція створення форму найбільших у світі індустріалізованих демократичних держав виникла після нафтової кризи 1973 року та подальшого глобального спаду. У 1974 Сполучені Штати сформували Бібліотечну Групу, неформальну зустріч керівників фінансових відомств Сполучених Штатів, Західної Німеччини, Японії та Франції для обговорення економічних проблем.

У 1975 французький президент Валері Жискар д'Естен запросив очільників урядів Західної Німеччини, Італії, Японії, Великобританії та Сполучених Штатів до саміту в Рамбульє і запропонував регулярні зустрічі. Учасники погодились на щорічні зустрічі, організовані керівництвом, яке щорічно змінюється по циклу. Це формування отримало назву Велика Шістка, або Група Шести (G6). На саміті в Пуерто-Ріко 1976 року за пропозицією президента США Джеральда Форда та канцлера Німеччини Гельмута Шмідта до групи приєдналася Канада, що змінило назву організації на Велика Сімка (Група Семи, G7). З 1977 зустрічі також відвідували представники Європейського Економічного Союзу.

У 1991, після закінчення холодної війни, СРСР, а потім Росія, почали зустрічі з G7. З саміту 1994 року в Неаполі група стала відомою як P8 (Політична вісімка) або «G7 плюс 1». За ініціативою президента США Білла Клінтона Росії дозволили брати повнішу участь починаючи з 1997, коли група отримала свою сучасну назву G8.

Велика Вісімка (G8) створювалась як неформальний форум, тому у неї немає адміністративної структури, на відміну від інших міжнародних організацій, таких як ООН чи Світовий Банк. Група G8 не має постійного секретаріату чи кабінетів для своїх учасників. Після самміту Великої Вісімки 2008 року група могла б змінити назву на G9, оскільки президент Єврокомісії брав участь як рівний учасник у всіх заходах самміту.

Президентство у групі ротується серед країн-учасниць на річний термін, що починається з 1 січня. Країна-президент групи відповідає за планування та проведення серій зустрічей на міністерському рівні, керує на саміті голів урядів, що проводиться посередині року. У 2008 році президентом групи є Японія, 2009 року це право перейде до Італії.

Зустрічі міністрів збирають разом міністрів з метою обговорення питань, що складають взаємний або глобальний інтерес. Діапазон тем включає здоров'я, втілення у життя законів, праці, економічного та соціального розвитку, енергетики, навколишнього середовища, зовнішньоекономічних відносин, правосуддя та питань внутрішньої політики, тероризму та торгівлі. Також проводять окрему серію зустрічей, так звану «8+5», започатковану у 2005 році на самміті у Шотландії, які відвідують міністри фінансів та енергетики усіх восьми країн-учасниць групи, а також Бразилії, Китаю, Індії, Мексики та Південної Африки.

У червні 2005 міністри юстиції та міністри внутрішніх справ країн групи G8 погодили створення міжнародної бази даних педофілів. Представники G8 також створили спільну базу даних щодо тероризму, який заборонений законодавчо у окремих країнах.

На саміті 2007 року, G8 підтримала пропозицію ЄС щодо всесвітньої ініціативи з ефективного використання енергії. Вони погодили проведення досліджень спільно з Міжнародним енергетичним агентством (IEA) та міжнародних заходів щодо сприяння ефективному використанню енергоресурсів. Роком пізніше, 8 червня 2008, G8 разом з Китаєм, Індією,Південною Кореєю та Європеською Співдружністю заснували Міжнародне партнерство з кооперації ефективного використання енергетичних ресурсів (IPEEC) на зустрічі міністрів енергетики, що проходила у Японії.

Міністри фінансів в рамках підготовки до 34-го самміту керівників краін та урядів країн Великої Вісімки у Тояко (острів Хокайдо) зустрілись у Осаці (Японія) 13-14 червня 2008 року, де погодили «План дій країн Великої Вісімки щодо кліматичних змін з метою посилення відповідальності приватних та фінансових інституцій». На закритті зустрічі міністри підтримали створення нових Кліматичних інвестиційних фондів (CIFs) Світовим Банком, які допомагатимуть існуючим зусиллям до 2012 року, після чого вони об'єднаються у новій структурі під Рамочною конвенцією ООН щодо кліматичних змін (UNFCCC).

Велика двадцятка, або G-20 (формальніше – Група Двадцяти Міністрів Фінансів та Керівників Центральних Банків) є групою міністрів фінансів та керівників центральних банків 20 економік: 19 з найбільших економік світу та Європейського Союзу. Загалом, економіки G-20 становлять 90% світового ВНП, 80% світової торгівлі (включаючи внутрішню торгівлю у ЄС) та дві третини населення світу. Рішення про організацію міжнародного форуму «Група двадцяти» (G-20) було прийнято на зустрічі міністрів фінансів і голів центральних банків країн «Групи восьми» у Вашингтоні 25 вересня 1999 року.

Ідея створення "Групи двадцяти" обумовлена прийнятим на зустрічі лідерів "великої вісімки" в Кельні в червні 1999 року рішенням встановити "неформальний механізм для діалогу з ключових питань економічної і фінансової політики між системоутворюючими країнами світу з метою досягнення стабільного і стійкого зростання світової економіки на благо всіх країн".

Засновницька конференція міністрів фінансів і керівників центральними банками "Групи двадцяти" відбулася 15-16 грудня 1999 року в Берліні. Конференція визначила, що "Група двадцяти" є неформальною організацією, що об'єднує країни з різних регіонів світу і з різним рівнем господарського розвитку, а також провідні міжнародні фінансові організації на основі зацікавленості в колективному вирішенні найважливіших світових економічних і фінансових проблем.

Членами "двадцятки" є Австралія, Аргентина, Бразилія, Великобританія, Німеччина, Індія, Індонезія, Італія, Канада, Китай, Корея, Мексика, Росія, Саудівська Аравія, США, Туреччина,Франція, ПАР, Японія і Європейський союз. Постійними учасниками зустрічей "двадцятки" є МВФ, Європейський центральний банк і Світовий банк.

Всього на країни "Групи двадцяти" припадає понад 85% світового ВВП. У них проживає понад 60% населення світу, причому 66% бідного населення також припадає на ці країни.

Основна форма діяльності G20 — щорічні зустрічі на рівні міністрів фінансів і голів центробанків. Зустрічі проходять в країні, яка є головою групи.

Країна-голова G20 міняється щорічно за принципом ротації. При цьому щороку головуючі країни повинні бути з різних регіонів (наприклад, в 2007 році головувала ПАР, в 2008 році — Бразилія, в 2009 році — Великобританія). Тимчасовий секретаріат розташовується в головуючій країні.

14-16 листопада 2008 року у Вашингтоні відбувся саміт "великої двадцятки", в рамках якого обговорювалися наслідки світової фінансової кризи і заходи, необхідні для його подолання. Учасники саміту в спільній декларації затвердили п'ять принципів реформ для зміцнення фінансових ринків і режимів регуляцій для запобігання майбутнім кризам, а також домовилися провести наступну зустріч "двадцятки" до 30 квітня 2009 року. У роботі вашингтонського форуму брали участь лідери держав-членів G20, ЄС, ООН, МВФ, Світового банку і Форуму фінансової стабільності.

Саміт «великої двадцятки» в Лондоні 2 квітня 2009 року продовжив обговорення шляхів подолання кризи, і водночас зібрав значні виступи антиглобалістів.

25 вересня 2009 на саміті G20 в Піттсбурзі лідери країн "Великої двадцятки" домовилися про перерозподіл квот в Міжнародному валютному фонді і Світовому банку на користь країн, що розвивалися. На користь динамічних ринків, що розвиваються, і країн, що розвиваються, буде перерозподілено не менше трьох відсотків голосів у СБ і щонайменше п'ять відсотків голосів в МВФ. Крім того, вирішено, що з 2011 року саміти G20 проходитимуть щорічно, а не двічі в рік, як раніше. У 2010 році зустрічі "двадцятки" пройдуть в червні в Канаді і в листопаді в Південній Кореї. У 2011 році саміт відбудеться у Франції. Згідно з рішеннями саміту, "Велика двадцятка" стане головним форумом для вирішення питань глобальної економіки замість "Великої вісімки", а Світовий банк візьме на себе вирішення таких глобальних проблем, як продовольча безпека і зміна клімату.

  1. Саміт G-20 у Торонто проходив 26 - 27 червня 2010 в Міському комплексі для конференцій Торонто (Metro Toronto Convention Centre) [6]. У підсумковій декларації розвиненими країнами було прийнято зобов'язання скоротити дефіцит бюджету в 2 рази до 2013 року [7].
  2. Сеульський Саміт G-20 проходив 11 - 12 листопада 2010 в Сеульському комлексі для міжнародних конференцій (COEX) [8]. Іноземні ЗМІ (AFP, NY TIMES, Financial) відзначають, що Сеульський саміт має велике значення як для азіатських так і для європейських держав. Корейська дослідна центр спрогнозував, що ефект зростання економіки складе понад 24 трл. вон. Однією з головних тем саміту стала валютна політика США та Китаю. Сеульський саміт також відвідали директора транснаціональних корпорацій (Майкрософт, HSBC, Nomura Holdings і т.д).
  3. Канський саміт G-20 пройшов 3 - 4 листопада 2011 в Каннах (Франція) На саміті G20 прийнято рішення про посилення контролю за банками та обговоренні заходів щодо запобігання світової кризи.

 

 

Билет №16

1. Режим нерозповсюдження ядерної зброї в пост біполярний період.

СНО 1 (1600, 6000, обумовлено боєголовки на елементи тріади) підписаний липень 1991, вступив у силу 5 гр 1994 року. Реализация договоренностей была затруднена из-за непредсказуемо развивавшихся событий в СССР. Правопреемником СССР в декабре 1991 года стала Россия. В мае 1992 года в Лиссабоне был подписан дополнительный протокол, в соответствии с которым к договору присоединились: Украина, Казахстан и Беларусь. Правонаступничество по СНВ + обязательство присоединиться к ДНЯЗ как безядерное государство.

СНО 2 (3-3.5 тис) подписан Джорджем Бушем и Борисом Ельциным в январе 1993. Договор запрещает использование баллистических ракет с разделяющимися головными частями. Повна ліквідація тяжких ракет, нове зарахування по бомбардувальниках – 1Б – реальна к-ть зарядів. 1997 рік – Нью Йоркські домовленості – Рос-США – мали обмежити нац. протиракетну оборону США – у США не ратифіковані – провал СНО 2.

Договор о сокращении стратегических наступательных потенциалов (СНП) 2002 г. (боєголовки 1700-2200) Договор о СНП вступил в силу 1 июня 2003, срок его действия истекает 31 декабря 2012.

Содержание:

-Не оговорены условия постоянных взаимных проверок;

- боеголовки могут быть помещены в хранилище и позже восстановлены;

-Каждая сторона вольна в выборе структурі ядерного потенциала

-Отказ от уничтожения боєголовок индивидуального наведения (СНО 2)

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-26; Просмотров: 465; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.031 сек.