Світова економічна криза в Німеччині. Встановлення нацистської диктатури. А.Гітлер

Голодомор 1921 – 1923рр.

Підсумки індустріалізації

• Республіка з аграрної перетворилася на індуст­ріально-аграрну.

• Зміцнилась обороноздатність країни.

• Відбулися структурні зміни в промисловості: перевага була віддана не легкій, а важкій про­мисловості.

• Було ліквідовано безробіття, але знизився жит­тєвий рівень населення (інфляція, карткова система, нестача товарів широкого вжитку).

• Монополізм державної власності, відсутність кон­куренції та матеріальної зацікавленості призве­ли до сповільнення темпів розвитку економіки.

Створено нову модель керівництва економі­кою — адміністративно-командну

Голодомор в Україні в 1921 — середині 1923 р. був викликаний такими причинами:

• політика «воєнного комунізму» (зокрема прод- розкладка — насильницьке вилучення хліба в селян);

• заборона реалізації хлібних лишків за ринко­вими цінами;

• падіння товарності сільського господарства внаслідок незацікавленості селян у виробниц­тві сільгосппродукції;

• занепад сільського господарства внаслідок Пер­шої світової та громадянської війн руйнування матеріальної бази сільського господарства внаслідок надзвичайно жор­стокої посухи, що викликала неврожаї в 1921 і 1922 рр.

Голод охопив повіти Олександрівської губернії (сучасна Запорізька обл.), Донецької, Катерино­славської (сучасна Дніпропетровська обл.), Ми­колаївської, Одеської, півдня Полтавської та Харківської губерній — усього 21 повіт України. Відбувалося масове запустіння сіл, селяни пересе­лялися в багатші села, унаслідок чого продовольча ситуація погіршувалася й там. Водночас з України продовжували відправляти ешелони з продовольс­твом до Росії.

Увесь світ знав про голод у Поволжі, що трапив­ся в цей же час. Але голод в Україні замовчувався. Офіційні джерела інформації повідомляли, що в Ук­раїні недорід. Сюди з Поволжя, Казахстану, Півден­ного Уралу йшли потяги з переселенцями. Лише із середини 1922 р. голодуючим була надана допомога Американською адміністрацією. Було введено систе­му «голодних пайків» (спеціальні відрахування від підприємств і організацій), почалися розграбування і продаж за кордон музейного і церковного майна. Голод був ліквідований у середині 1923 р. — пізні­ше, ніж у голодуючих районах Росії.

4. Веймарська республіка.

Післявоєнний розвиток Німеччини відбувався за вкрай несприятливих для неї зовнішньополітичних умовах. 28 червня 1919 в Дзеркальному залі Великого Версальського палацу, де в 1871 р. було проголошено створення Німецької імперії, глава німецької делегації на Паризькій конференції Герман Мюллер підписав продиктований Німеччини мирний договір. Версальський договір значно послабив Німеччину, що корінним чином відповідало інтересам Англії і Франції.

Версальський договір покладав на Німеччину величезні тяготи і принижував національну самосвідомість німецького народу, створював всі передумови для зростання націоналістичних і реваншистських настроїв.

У цій обстановці Веймарської установчі збори 31 липня 1919 прийняли конституцію Німеччини, що вступила в силу 11 серпня 1919 Веймарська конституція закріпила заміну полуабсолютістской монархії демократичною парламентською республікою. Президент республіки обирався народним голосуванням. Стаття 48 надавала йому виняткове право на обмеження демократичних свобод у разі порушення суспільної безпеки і загрози правопорядку. Уряд на чолі з рейхсканцлером призначалося президентом і потребувало довірі рейхстагу. Значно посиливши централізацію влади, Веймарська республіка зберегла федеративну структуру: Німеччина складалася з 15 республік (земель) і 3 "вільних міст", що користувалися значною автономією. Конституція проголосила демократичні права громадян, свободу слова, друку, зборів, союзів, надавала права для діяльності різних організацій. Веймарська конституція була однією з найдемократичніших у світі.

З кінця 1918 р. економічне становище Німеччини невпинно погіршувався. Згортання військової промисло вості і демобілізація армії викликали масове безробіття. Країна відчувала гостру нестачу сировини, продовольства, палива. Спекулянти все більш роздували ціни. Курс марки падав, почалася інфляція. Різко загострилася соціальна обстановка в країні.

Після Листопадової революції 1918 р. в Німеччині виникло безліч так званих "добровольчих" формувань і таємних військових товариств. Вони перебували головним чином з офіцерів і унтер-офіцерів колишньої кайзерівської армії, які прагнули скинути "листопадових злочинців" і відновити стару, кайзерівську Німеччину.

У цей час на політичну арену країни виходить створена в 1919 р. націонал-соціалістська робоча партія Німеччини (НСДАП) на чолі з Гітлером. У перші роки свого існування націонал-соціалісти не мали великий вплив. Першими рекрутами фашизму були різні елементи, відмінною рисою яких була соціальна невлаштованість: люмпени, фронтовики, що втратили здатність до регулярного праці, політично і психічно нестійкі представники середніх верств, нездатні усвідомити свої реальні інтереси.

Економічне становище Німеччини продовжувало залишатися дуже важким. Післявоєнна реконверсія відбувалася повільно на тлі розвивається високими темпами інфляції. Прикриваючись необхідністю "національних жертв", великий капітал прагнув звалити наслідки війни та інфляції на трудящих. Найбільше страждали від знецінення марки ті, хто отримував тверду зарплату, оклади, пенсії. У 1920 - 1922 рр.. заробітна плата забезпечувала не більше 50-60% вартості життя, а в 1923 р. - значно менше. В однієї частини народу це породжувало песимізм, настрої безвиході і приреченості; в іншої - загострювало класову самосвідомість і розуміння причин лиха, спонукало до дій.

Наймані робітники становили в Німеччині близько 22 млн. чоловік, тобто дві третини самодіяльного населення Німеччини. Політичні партії країни, активно спрямовуючи свої пропагандистські зусилля на робітників, шукали в їх середовищі розуміння і підтримки, при цьому переслідуючи свої вузькопартійні цілі.

Найбільшою партією, що мала значний вплив серед робітників, залишалася СДПН. У ній було близько 1 млн. членів. СДПН перетворювалася на державну партію: до червня 1920 її лідери очолювали уряд, а потім неодноразово входили до його складу. Багато соціал-демократи надходили на державну службу. Демократичний рух у Німеччині в 1919-1923 рр.. розвивалося хвилеподібно, але кульмінацією стали події осені 1923 року. Велике виступ робітників відбулося в Гамбурзі 23-25 ​​жовтня, але було придушене поліцією і військами.

Монополістичні кола Німеччини розчарувалися в політиці лівих партій, почали втрачати інтерес до співпраці з СДПН, з іншого боку, авторитет СДПН та інших лівих партій падав. 2 листопада СДПН заявила про свій вихід з уряду. Створилася обстановкою скористалися націонал-соціалісти, щоб завдати удару по республіканському уряду та встановити військово-терористичну диктатуру.

8 листопада 1923, коли генеральний комісар Баварії фон Кар мав виступати на мітингу почесних громадян міста Мюнхена в пивному барі "Бюргерброй", Гітлер разом з штурмовиками з СА (напіввійськові формування НСДАП) увірвався до зали, став на стілець, вистрілив у стелю, а потім проголосив "програму" освіти "національного уряду". "Пивний путч" був досить швидко ліквідовано, Гітлер і його спільники (серед них генерал Людендорф), поставши перед судом, були засуджені на короткий термін тюремного ув'язнення. Вже наприкінці 1924 р. їх звільнили. Перебуваючи у в'язниці, Гітлер зліпив з різних реакційних творів книгу "Майн кампф" ("Моя боротьба") - біблію націонал-соціалізму та його програму. Тут було схиляння перед прусським мілітаризмом; ненависть до народів Європи, в першу чергу, до французів і слов'ян як до "неповноцінним" і "звироднілим"; заклик до повернення традицій Тевтонського ордена і його політиці "дранг нах Остен"; антисемітизм, доведений до погромної цькування; расистські розмірковування про "расу панів"; містичний ідеал "третього рейху", покликаного панувати над усіма народами.

Події 1919-1923 рр.. показали, що, маючи широку поживний грунт, фашизм почав міцно пускати своє коріння в німецькому суспільстві. На початку його становлення у СДПН, партій Центру, правих партій було достатньо сил і засобів, щоб зупинити його розвиток. Але одні не бачили в ньому серйозну небезпеку, інші відкладали з'ясування відносин з фашистами на майбутнє, продумуючи при цьому свої інтереси і вигоди.

Економічний розвиток Німеччини в 1924-1929 рр.. не було стійким. Лише до 1926 р. в країні почався промисловий підйом, що тривав більше трьох років. Індустріальне виробництво до 1929 р, склало 117% до рівня 1913 р. Темпи промислового розвитку Німеччини були більш повільними, ніж до війни, і нижче, ніж у США і Франції, проте вище англійських. Частка Німеччини у світовому промисловому виробництві піднялася до 12% (у 1923 р. - 8%). Швидкими темпами розвивалися кам'яновугільна, хімічна та газова галузі промисловості, обробка металу, електротехніка.

У роки стабілізації робилися заходи з модернізації підприємств, концентрації виробництва та підвищення його конкурентоспроможності. У 1926 р відбулося злиття автомобільних заводів Даймлера і Бенца. У цьому ж році був створений Сталевий трест - найбільше гірничопромислове об'єднання Європи Концентрація виробництва в хімічній промисловості привела до створення в 1925 р. самого потужного в Європі хімічного концерну "І. Г. Фарбеніндустрі", який зосередив 80% виробництва синтетичного азоту, майже 100% синтетичного бензину і барвників. Росла могутність банків.

Дуже болючим для Німеччини було питання виплати репарацій. Переговори завершилися прийняттям плану Дауеса. В якості джерел репараційних платежів встановлювалися мита та податки на товари масового споживання, відрахування від прибутків залізниць і промислових підприємств. У свою чергу, іноземні держави, перш за все США. надали Німеччині понад 16 млрд. марок довгострокових платежів і короткострокових позик.

У 1925 р. президентом республіки став кайзерівський фельдмаршал монархіст Гінденбург.

1925-1927 рр., були періодом організованою консолідації націонал-соціалістів. Багато хто з конкуруючих між собою фашистських угруповань зникли, інші ж злилися з оформилася в 1925 р Націонал-соціалістської робочої партією Німеччини (НСДАП). Будуючи плани нового переділу світу, реваншистські сили надавали фінансову підтримку фашистському рухові. Великий бізнес визнав здатність гітлерівської партії у разі необхідності перетворитися на масову опору відкритої диктатури монополістичного капіталу.

У квітні 1927 р. Гітлер був запрошений на зустріч з 400 підприємцями Руру, що проходила на віллі Круппа. Після цього він і його партія стали регулярно фінансуватися великими промисловими монополіями і банками, пов'язаними з міжнародними діловими і політичними колами.

Дата добавления: 2015-05-26