Економічна криза та встановлення нацистської диктатури

Криза 1929-1933 рр.. в Німеччині носив особливо гострий характер і викликав глибокі соціально-політичні потрясіння. Промислове виробництво скоротилося на 40%, кількість безробітних досягла 4,5 млн. чоловік, реальна заробітна плата впала на 25-40%, десятки тисяч дрібних підприємців збанкрутіли або потрапили в банківську кабалу. Оборот роздрібної торгівлі скоротився на одну третину, ремісниче виробництво - у два рази. Грошові доходи сільського населення знизилися на одну третину, його загальна заборгованість збільшилася до 12 млрд. марок.

Економічна криза розхитав політичні структури Веймарської республіки. У березні 1930 р. "велика коаліція" за участю соціал-демократів розпалася. Новий уряд очолив лідер правого крила партій Центру Брюнинг. Не маючи більшості в рейхстазі, воно існувало лише "довірою президента" і управляв за допомогою надзвичайних декретів Гінденбурга. Загострилися соціальні протиріччя, наростали антиреспубліканського настрої, які підігрівалися реакційними колами.

Після успіху НСДАП на виборах до рейхстагу 14 вересня 1930 значно зміцнилися позиції великих монополістів Тіссена, Кірдорф, Фліка, які підтримували фашистські домагання. Прихильниками нацистів стали й ті кола монополістичного капіталу, які раніше скептично оцінювали здатність Гітлера створити фашистської партії масову базу. Але розбіжності німецької буржуазії ще не були подолані: на президентських виборах навесні 1932 року, значною мірою завдяки підтримці СДПН, президентом був обраний Гінденбург, хоча Гітлер уже балотувався на найвищу посаду в державі. Фашистська небезпека зримо наростала.

Фашисти висунули і намагалися реалізувати на практиці не просто ідею сильної держави, але держави тоталітарного, що поглинав громадянське суспільство. "Все для держави, нічого проти держави, нікого поза державою", - ці слова Муссоліні висловлювали суть фашистської концепції тоталітарної держави. Церква, наприклад, в Німеччині завжди користувалася певною автономією, що в нових умовах породило конфлікт між священнослужителями і фашистами. Вкрай болісно на цей конфлікт реагувала нечисленна елітно-родова аристократія, великі фінансисти, але потім і вони змушені були підкоритися фашистській державі.

Фашизм - це масовий рух, що ввібрало в себе страх перед бурхливими змінами ремісників, дрібних торговців і підприємців, селян, чиновного люду, ветеранів війни. Одні з них не бажали працювати в нових умовах, інші не вміли витримувати жорстокої конкуренції в житті, звинувачуючи в своїх бідах кого завгодно. Відмінною рисою фашизму була апологія насильства, справжній його культ. На насильстві нацисти хотіли побудувати майбутній світопорядок. Через нього вони йшли до влади, створюючи штурмові загони (СА), охоронні загони (СС). Як не парадоксально, але розуміння насильства як невіддільного атрибуту політичної боротьби ріднило фашистів з ортодоксальними соціалістами і комуністами.

До найважливіших характерних рис німецького фашизму в області економіки ставилися: його прагнення до утвердження державно-монополістичних методів господарювання, переважний розвиток військової економіки, здійснення широкої програми військових заходів, що вимагають залучення великої кількості робочої сили (будівництво автострад та ін.)

Однією з характерних рис німецького фашизму був міцний союз з мілітаризмом. Гітлерівці насаджували в країні культ армії, культ війни, вихваляли воєнщину, насильницькі методи вирішення питань внутрішньої і зовнішньої політики. Вони посилили таку порочну традицію німецького мілітаризму, як переоцінка своїх сил і недооцінка сил противника. Це викликав авантюристично планів і дії гітлерівців.

Практика і теорія німецького фашизму, на щастя, пішли в історію, однак у сучасному світі, в історії "багатьох країн є чимало схожого з тією ситуацією, яка склалася в Німеччині в кінці 20 - 30-х рр.. І цей гіркий досвід повинен служити пересторогою і наочним уроком.

А в самій Німеччині Веймарська республіка доживала останні дні. Фашисти, увірувавши в свою силу і непогрішність, завзято рвалися до влади. У листопаді 1932 р. відбулися вибори до рейхстагу. КПГ отримала 6 млн. голосів, СДПН - 7,2 млн., НСДАП - 11,7 млн. Створилася ситуація, коли, об'єднавшись між собою, дві великі ліві партії Німеччини могли б протистояти нацистам, однак глибокі розбіжності між ними не дозволили це зробити.

30 січня 1933 президент Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером (главою уряду).

Адольф Гітлер народився 20 квітня 1889 р. у австрійському місті Браунау на кордоні з Баварією, де на митниці працював його батько - Алоїз Шикльгрубер. Прізвище Гітлер А. Шикльгрубер успадкував від румунського нафтопромисловця Гітлера, на дочці якого він повинен був одружитися, отримавши при цьому великі капітали, а натомість взяти прізвище тестя. Однак Софія Гітлер, зірвана дружина Шикльгрубера, померла до укладення шлюбу, а нове прізвище вже перейшла до батька майбутнього фюрера. Одружившись на служниці сімейства Гітлерів Кларі пинц (матері А. Гітлера), А. Шикльгрубер залишився при своїх інтересах. Гітлер не отримав скільки-небудь закінченої освіти. Реальне училище кинув, вступила до Вищої Академію мистецтв не зміг З цього часу і до 1913 р. жив у Відні, перебиваючись випадковими заробітками. Саме там він познайомився з ідеями німецького націоналізму і антисемітизму і став їх поборником У 1913 р він переїхав до Мюнхена до Німеччини. Там у 1914 р він пішов добровольцем у німецьку армію і пробув на Західному фронті до кінця війни, отримавши два поранення і єфрейторський нашивки. Повернувшись в 1919 р. до Мюнхена, він приєднався до партії войовничих націоналістів, а пізніше став її лідером. 8-9 листопада 1923 р разом з генералом Е. Людендорфом Гітлер зробив спробу захопити владу в Баварії (іронічно названу "пивним путчем"). За це суд засудив його до п'яти років в'язниці. Перебуваючи там, він написав велику частину книги "Майн кампф" ("Моя боротьба"), в якій виклав свої політичні ідеї. У грудні 1924 р. був достроково звільнений і повернувся до активної політичної діяльності. З січня 1933 р. - рейхсканцлер Німеччини. Покінчив життя самогубством 30 квітня 1945 р. у підземному бункері імперської канцелярії.

Трагедія Німеччини полягає в тому, що фашисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом. У ніч на 28 лютого 1933 фашисти зробили підпалив рейхстагу, звинувативши в цьому КПН. Використовуючи провокацію, каральні органи нацистів почали масові арешти. Тільки в ніч на 28 лютого було заарештовано 10 тис. осіб.

За перші чотири місяці фашистського панування було кинуто в тюрми 60-70 тис. чоловік. 9 березня фашисти оголосили недійсними мандати КПН у рейхстазі, отримані комуністами на виборах 5 березня, і заарештували депутатів-комуністів. КПГ була офіційно заборонена. 2 травня 1933 вони заборонили вільні профспілки і конфіскували їх майно. Дещо пізніше були розігнані всі інші профспілки. Замість них створено "Німецький трудовий фронт", підпорядкований фашистської партії, куди робітники залучалися в примусовому порядку. 22 липня гітлерівці, звинувативши СДПН "у зрадницьких діях проти Німеччини та її законного уряду", оголосили партію розпущеною. Після заборони всіх інших політичних партій був виданий закон, що забороняв у Німеччині існування будь-яких політичних партій, крім націонал-соціалістської.

Веймарська конституція була ліквідована. Гітлеру було надано необмежені повноваження. Законом від 1 серпня 1934 р. (після смерті президента Гінленбурга) Гітлеру було присвоєно довічне звання''фюрера''і "рейхсканцлера". Знаряддям кривавого режиму стали створені ним спеціальні органи насильства і терору: державна таємна поліція (гестапо), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС), служба безпеки (СД). Над Німеччиною нависла коричнева хмара фашистської диктатури.

Дата добавления: 2015-05-26