Структура Конституції України 1996 року

Поняття та ознаки Конституції України 1996 року.

ТЕМА: Поняття та структура Конституції України 1996 року.

3. Зміст конституційних положень „Україна - суверенна, незалежна, демократична, правова і соціальна держава”.

1. Конституція України прийнята на пятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, складається з преамбули та 15 розділів.

За загальними класифікаційними ознаками Конституцію України 1996 р. можна визначити як:

- писану кодифіковану конституцію унітарної держави з автономним утворенням;

- жорстку конституцію, оскільки внесення змін і доповнень до Конституції України, на відміну від внесення змін і доповнень до інших законів, потребує в окремих випадках як спеціальних суб’єктів (спеціальне коло суб’єктів, які мають право виносити пропозиції про внесення змін і доповнень, затвердження змін на Всеукраїнському референдумі), так і кваліфікованої більшості голосів (не менше 2/3 голосів від конституційного складу Верховної Ради України

- за порядком прийняття як конституцію народну (демократичну), оскільки вона прийнята парламентом України 28 червня 1996 р від імені українського народу – громадян України всіх національностей.)

2. У своїй структурі Конституція України 1996 року складається з Преамбули та п'ятнадцяти розділів, які об'єднують у собі 161 статтю та 14 пунктів Перехідних положень. Тематично розділи Конституції України розміщено так: Розділ І. Загальні засади (розділ про основи конституційного ладу); Розділ II. Права свободи та обов'язки людини і громадянина; Розділ III. Вибори. Референдум; Розділ IV. Верховна Рада України (парламент); Розділ V. Президент України; Розділ VI. Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади; Розділ VII. Прокуратура; Розділ VІІІ. Правосуддя: Розділ IX. Територіальний устрій України; Розділ X. Автономна Республіка Крим; Розділ XI. Місцеве самоврядування; Розділ XII. Конституційний Суд України; Розділ ХІІІ. Внесення змін до Конституції України; Розділ XIV. Прикінцеві положення; Розділ XV. Перехідні положення. Декілька слів про Преамбулу чинної Конституції України. Відомо, що преамбула конституції взагалі, чи будь-якого іншого нормативного акта, як правило, є її вступною частиною, в якій викладаються обставини його прийняття, містяться положення політико-правового характеру, часто з явно ідеологічним навантаженням. Не є виключенням у цьому плані і Конституція України 1996 року, в Преамбулі якої, зокрема, міститься низка важливих політико-правових положень: положення про державно-політичне (офіційне) розуміння поняття "український народ", за яким останній визначається як єдність громадян України різних національностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом складають український народ; положення про те, що дана Конституція приймається на основі здійснення українською нацією права на самовизначення; положення про те, що дана Конституція приймається з метою забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; положення про те, що парламентарії, приймаючи Основний Закон України, усвідомлюють всю свою відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу. Даним положенням, фактично, підкреслено єдність українського народу з європейською культурою і цивілізацією, побудованими на засадах християнської моралі та загальнолюдських ідейних цінностях.

Загальна характеристика Української держави за Основним Законом 1996 року.

Розділ перший Конституції України закріплює основи конституційного ладу України. До них належать такі положення (конституційні характеристики): положення про Україну як державу суверенну; положення про Україну як державу демократичну з республіканською формою правління, державу, в якій людина, її честь і гідність, життя і здоров’я, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; положення про Україну як державу правову та \державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права; положення про Україну як державу соціальну; положення про Україну як державу, в якій державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; положення про Україну як державу, в якій визнається і гарантується місцеве самоврядування; положення про Україну як державу, в якій суспільне життя ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Вищеперераховані конституційні положення, які безпосередньо визначені як засади конституційного ладу України. Однак це далеко не вичерпний перелік основних засад конституційного ладу України. При детальному розгляді положень Основного Закону помітні ще декілька важливих конституційних характеристик сучасної Української держави на рівні засад її конституційного ладу. До них без будь-яких застережень, наприклад, можна віднести наступні положення: положення про Україну як державу національну та положення про Україну як державу світську.

Розділ ІІ Конституції України закріплює конституційні права та свободи людини і громадянина в Україні. Серед особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України 1996 року, знаходимо: право на життя (ст. 27 Конституції України); право на повагу своєї гідності (ст. 28 Конституції України): право на особисту свободу і недоторканність (ст. 29 Конституції України); право на таємницю особистого життя (ст.ст. 31, 32, 51, 52 Конституції України); право на недоторканність житла (ст. 30 Конституції України); свобода світогляду і віросповідування (ст. 35 Конституції України); свобода пересування та право вільного вибору місця проживання (ст. 33 Конституції України); право знати свої права (ст. 59 Конституції України); право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (ст. 56 Конституції України); право на судовий захист своїх прав (ст. 55 Конституції України); право на правову допомогу (ст. 56 Конституції України); свобода від зобов’язання виконувати явно злочинні розпорядження і накази (ст. 60 Конституції України).

Палітра політичних прав і свобод громадян України представлена наступним: право на участь в управлінні державою (ст. 38 Конституції України); право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39 Конституції України); право на об’єднання в політичні партії та громадські організації (ст.ст. 36, 37 Конституції України); свобода думки і слова (ст. 34 Конституції України); право на індивідуальні та колективні скарги (ст. 40 Конституції України).

Соціально-економічні права і свободи включають в себе: право на працю (ст. 43 Конституції України); право на відпочинок (ст. 45 Конституції України); право на страйк (ст. 43 Конституції України); право на власність (ст. 41 Конституції України); право на підприємницьку діяльність (ст. 42 Конституції України); право на охорону здоров’я (ст. 49 Конституції України); право на соціальний захист (ст. 46 Конституції України); право на житло (ст. 47 Конституції України); право на освіту (ст. 53 Конституції України); свободу літературної, художньої, технічної та наукової діяльності (ст. 54 Конституції України); право на достатній життєвий рівень (ст. 48 Конституції України); право на безпечне довкілля (ст. 50 Конституції України)/

Наступні розділи Конституції України визначають засади виборчої системи держави, порядок формування та повноваження парламенту, уряду, глави держави – Президента України, а також територіальний устрій держави, статус органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування тощо.

Юридичні властивості Конституції України 1996 року.

Чинній Конституції України притаманні тією чи іншою мірою майже всі загальновідомі юридичні властивості конституції. Так, вона є Основним Законом держави, тобто це документ, який повинен виступати основою (фундаментом) національного законодавства. Більшість конституційних норм закладають основу (ґрунт) для прийняття відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів. Наприклад: статті 69-73 Конституції України виступають основою для законодавства про референдуми в Україні; група статей від 147 до 153 – для законодавства про конституційну юстицію, перш за все – про Конституційний Суд України і т.д.

Конституція України – це закон, що має вищу юридичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати положенням Конституції. Жоден нормативно-правовий акт держави не може суперечити Конституції. Про це прямо говориться в ст. 8 Основного Закону України: “В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй /.../”.

У випадку появи будь-якого нормативно-правового акта, положення якого не відповідають Конституції України, даний акт повинен бути відмінений. Якщо це, наприклад, закон чи будь-який інший акт Верховної Ради України, а також акти Президента України, відміну дії цього акта має вчинити Конституційний Суд України. Конституція України як нормативний акт має підвищений ступінь стабільності в порівнянні з іншими нормативно-правовими актами.

3. Слово «суверенітет» походить від латинського «suveranus», що в перекладі буквально означало «правитель, «володар», «той, що має у руках найвищу владу», «той, що є носієм верховної влади». Сучасне розуміння поняття «суверенна держава» полягає у тому, що дана держава є самостійною у вирішенні своїх внутрішніх справ (незалежно від волі сторонніх держав), а також виступає у зовнішніх зносинах як рівна серед рівних, при тому не порушуючи прав та законних інтересів інших держав, а також загальновизнаних норм міжнародного права.

Стаття 1 Конституції України містить положення про визнання України державою суверенною і незалежною. На розвиток і закріплення останнього в Конституції є усі необхідні для того положення. Насамперед мова йде про положення частини 3 статті 2 Основного Закону, яке говорить про те, що територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою; положення ст.4 Конституції, яке говорить про наявність в Україні інституту єдиного громадянства; положення ст.17 Конституції стосовно державної системи оборони України, захисту її суверенітету й територіальної цілісності, про недопустимість розміщення на території України іноземних військових баз; і, нарешті, є ціла низка положень щодо повноважень органів державної влади, встановлення і функціонування в Україні власної правової системи з верховенством Конституції України, тобто все те, що повинно забезпечити наявність для України як суверенної держави обох аспектів державного суверенітету (внутрішнього – можливості самостійно вирішувати всі свої внутрішні справи, і зовнішньо – можливості виступати в зовнішніх зносинах з іншими державами як рівноправна сторона).

Як суверенна держава Україна також має усі необхідні державні атрибути, зокрема державні символи (ст.20), державну мову (ст.10), власну національну грошову одиницю – гривню (ст.99) тощо.

Демократія у перекладі з грецької – влада народу, народовладдя. Одне з найпоширеніших сучасних понять «демократії» говорить про неї як про форму політичної організації суспільства, що характеризується реальною участю народу в керуванні державними справами. За лаконічним висловом видатного громадсько-політичного діяча США Авраама Лінкольна, демократія – це уряд «народу, з народу і для народу».

Демократія як народовладдя на сьогоднішній день має дві загальновизнані форми: пряму (або безпосередню) демократію та представницьку демократію. Пряма демократія – це безпосередня участь громадян у вирішенні державних справ (прийняття рішення на референдумі, вирішення питань на загальних зборах тощо). Представницька демократія – це вирішення державних питань представницькими органами (парламентом, місцевими радами тощо), управління державними справами не безпосередньо, а через обраних депутатів парламенту чи місцевого представницького органу.

Демократичною відповідно називають державу, в якій народ реально бере участь в управлінні її справами. Положення ст.1 Конституції України проголошує нашу державу демократичною; частина друга ст.5 говорить, що «..єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Відповідно обидві форми демократії якнайширше представлені в Конституції України.

Пряма демократія – це насамперед інститут референдумів в Україні та інші передбачені чинним законодавством форми безпосередньої демократії. Представницька демократія – це можливість громадян брати участь у формуванні парламенту України, а також представницьких органів а місцях – сільських, селищних та міських, районних та обласних Рад.

Учення про правову державу певною мірою відоме ще з античних часів. Такі великі мислителі античного світу як Платон і Аристотель, у своїх працях розмірковували про потребу створення «справедливої держави». Однак сама ідея правової держави в її сьогоднішньому розумінні сформувалася значно пізніше – на межі пізнього Середньовіччя і епохи Великої французької революції. Погляди Гюго Греція, Шарля-Луї де Монтеск’є, Жан-Жака Руссо, Джона Локка заклали основу сучасної теорії правової держави. Правова держава – та, що функціонує на засадах верховенства права і закону, в якій публічна (державна) влада побудована за принципом її поділу на окремі гілки з чітко продуманим механізмом «ваг і стримувань», держава, в якій реально забезпечено права та свободи людини і громадянина, котра має високу правову культуру населення.

Стаття 1 Конституції визнає Україну правовою державою. Відповідно ціла низка положень інших статей Конституції закріплює та розвиває дану тезу, а саме: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ч.2, ст.3), «Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст.21), «Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом» (ч.2, ст.29).

Окреме положення ст.1 Конституції говорить про Україну як державу соціальну. Є різні підходи в розумінні сутності сучасної соціальної держави. За одним із них (можливо, найпоширенішим сьогодні в демократичному світі) соціальна держава – це держава, в якій створені всі можливі умови для того, щоб у ній була можливість здоровій (повноцінній) людині заробити на себе, на утримання своєї сім’ї, і вже ця багата, економічно міцна людина як через саму державу (наприклад, сплачуючи відповідні податки), так і безпосередньо (приклад, особисті пожертви) могла б брати участь в утриманні тільки тих членів суспільства, які не можуть себе утримати. Насамперед мова йде про людей похилого віку, неповнолітніх, які з певних причин залишилися без батьківської опіки, про осіб, які втратили працездатність або роботу.

Саме такі розуміння України як соціальної держави законодавці намагалися закласти в Конституцію України. Це підтверджують передовсім положення про інститут приватної власності, положення про право на працю в його цивілізованому розумінні, положення про право на матеріальну соціальну допомогу в Україні тощо.

Дата добавления: 2015-05-26