Поняття про групи, їх класифікація

Спілкування як розуміння людьми одне одного.

Взаємодія між учасниками спілкування, як правило, супроводжується сприйманням і розумінням одне одного. Деякі психологи вважають, що відбувається пізнання однієї людини іншою [3, с. 5]. У загальному плані можна сказати, що сприймання іншої людини означає відображення її зовнішніх ознак, співвіднесення їх з особистісними характеристиками індивіда та інтерпретацію на цій основі її вчинків.Під час пізнання одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну. При цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії. Перший з них зводиться до уподібнення, ототожнення себе з іншим. Це сприяє розумінню партнера по спілкуванню, стимулює відповідну поведінку (альтруїстичну, гуманістичну, емпатійну тощо). Рефлексія у спілкуванні — це усвідомлення того, як суб'єкта сприймають і оцінюють інші.Відомо, що сприймання та розуміння одне одного залежить від ряду факторів, зокрема від установок, обсягу інформації про інших і різних ефектів. Наприклад, якщо через певні обставини у нас ще до зустрічі з незнайомою людиною вже було сформовано щодо неї позитивну установку, то, сприймаючи, ми наділятимемо її образ переважно позитивними ознаками. У противному разі інтерпретація тих самих рис скоріше за все буде негативною.Інколи, якщо інформації замало, під час сприймання людям приписуються певні характеристики, яких вони насправді не мають (каузальна атрибуція). У цьому разі негативними характеристиками найчастіше наділяються ті люди, яких ми не любимо, яким не симпатизуємо.

Поняття група в психологічній категорії введено в XIX ст.. Групи - великі соціальні співтовариства.

Проблема груп, в яких об'єднуються люди в процесі своєї життєдіяльності, - найважливіше питання не лише соціальної психології, але і соціології. У громадських науках в принципі може мати місце двояке вживання поняття "група".

З одного боку, в практиці, наприклад, демографічного аналізу, в різних гілках статистики маються на увазі умовні групи: довільні об'єднання людей за якою-небудь загальною ознакою, необхідним в цій системі аналізу. З іншого боку, в цілому циклі громадських наук під групою розуміється реально існуюча освіта, в якій люди зібрані разом, об'єднані якоюсь загальною ознакою, різновидом спільної Діяльності або поміщені в якісь ідентичні умови, обставини, певним чином усвідомлюють свою приналежність до цієї освіти. Саме у рамках цього (другого) тлумачення має по перевазі справу з групами соціальна психологія.

Для соціально-психологічного підходу характерна така точка зору. Виконуючи різні соціальні функції, людина є членом численних соціальних груп, він формується як би в перетині цих груп, є точкою, в якій схрещуються різні групові впливи. Це має для Особи 2 важливі слідства: з одного боку, визначає об'єктивне місце Особи в системі соціальної Діяльності, з іншою --позначається на формуванні свідомості Особи. Особа виявляється включеною в систему поглядів, представлень, норм, цінностей численних груп.

Група - зв'язка (итал.).

Группообразующие ознаки (для будь-якої групи):

Історичність.

Загальна життєдіяльність (схожість умов).

Стабільність існування.

Групи:

реальні

лабораторні, природні

великі, малі

Малі групи

Мала група стала розроблятися в ХХ ст.

З перших днів свого життя людина пов'язана з певними малими групами, причому не просто випробовує на собі їх вплив, але тільки в них і через них отримує першу інформацію про зовнішній світ і надалі організовує свою Діяльність.

Межі і ознаки

Нижня і верхня (питання відкрите)

З діади або тріади до 7 плюс-мінус 2.

Специфічна ознака: громадські стосунки виступають тут у формі безпосередніх особистих контактів.

Поки група зберігає характеристики малої групи вона залишається такою.

Якщо мала група, що вивчається, має бути передусім реально існуючою групою і якщо вона розглядається як суб'єкт Діяльності, то логічно не встановлювати якусь жорстку "верхню" межу її, а приймати за такий реально існуючий, цей розмір досліджуваної групи, продиктований потребою спільною груповою Діяльністю.

Характеристики:

Спільна Діяльність (взаємодія).

Безпосередність контактів (контакт без посередників).

Взаємовплив.

Шоу. Мала група - це група людей, де кожен впливає на кожного і підпадає під вплив з боку інших.

Загальна мета.

Розподіл групою функцій і ролей.

Члени групи оцінюють переваги від свого об'єднання як перевершуючого витрачання від цього об'єднання.

Наявність почуття "ми", усвідомлення своєї групової приналежності.

Як тільки виникає опосредованность контактів - це великі групи, де є малі групи.

Види малих груп:

Постійні, тимчасові, випадкові.

Чинник заданості (формальні - структурно задана із зовні, сама група будує структуру - неформальна).

Чинник значущості (групи участі, групи членства) - групи, до яких людина відносить себе формально, референтний - через них відбувається соціалізація.

14. Відчуття та його види.

Необхідність відображення різноманітних властивостей дійсності зумовила в процесі історичного розвитку людини появу значної кількості аналізаторів, пристосованих для сприймання лише певних подразників. Разом вони утворюють сенсорну систему людини. Англійський фізіолог Чарлз-Скотт Шеррінгтон (1857--1952) запропонував об'єднати всі аналізатори в три системи і виділити три види відчуттів: екстероцептивні, інтероцептивні і пропріоцептивні.

Екстероцептивні відчуття (лат. ехtеr -- зовнішній і receptor -- той, що сприймає) -- відчуття, що відображати, властивості предметів та явищ зовнішнього світу і мають рецептори, розміщені на поверхні тіла. До них належать зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикові та інші відчуття. За способом подразнення рецептора їх поділяють на контактні (дотикові, смакові й больові) й дистантні (зорові, слухові, нюхові).

Інтероцептивні відчуття (лат. interior -- внутрішній і receptor -- той, що сприймає) -- відчуття, що мають рецептори, розміщені у внутрішніх органах (серці, шлунку, печінці тощо) і тканинах тіла та відображають їх стан. До них належать органічні відчуття (спраги, голоду, неспокою, напруження та ін.).

Пропріоцептивні відчуття (лат. proprius -- власний і receptor -- той, що сприймає) -- відчуття, що дають інформацію про рух і положення людського тіла в просторі. Їх рецептори розміщені в м'язах і суглобах. До них відносять кінестетичні і статичні відчуття.

Такий поділ відчуттів на види є нечітким, бо деякі відчуття можна водночас віднести до двох груп. У межах кожного з цих видів відчуття поділяють на різновиди залежно від аналізаторів і адекватних їм подразників.

Адекватними називають подразники, до сприймання яких певний аналізатор пристосований і які у звичайних умовах збуджують його (наприклад, світло для ока, запах для носа). Неадекватними є подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які у звичайних умовах не збуджують його (наприклад, запах для ока).

Залежно від аналізаторів виділяють зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові, температурні, больові, кінестетичні, статичні, органічні та вібраційні відчуття.

15. Властивості відчуттів.

Різні види відчуттів є не тільки специфічними, а й мають загальні для всіх властивості. До них належать якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація. Основною характеристикою відчуттів, у якій виявляється їх специфіка, визначена фізико-хімічними властивостями подразників, адекватних для відповідних аналізаторів, є якість.

Якість -- особливість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Якісно відрізняються між собою відчуття різних видів, а також різні відчуття в межах одного виду. Наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю. Якість відчуттів дає змогу відображати світ у всій різноманітності його властивостей.

Інтенсивність -- кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Вивчає інтенсивність відчуттів психофізика, яка зосереджується на кількісному описі та аналітичному вираженні (у формулах) закономірностей їх розвитку і функціонування.

Тривалість -- часова характеристика відчуття. Вона залежить від часу дії подразника, його інтенсивності й функціонального стану організму. При дії подразника відчуття виникає не відразу, а через деякий проміжок часу, який називають латентним (прихованим) періодом відчуття. Він визначається спеціалізацією аналізатора і для різних аналізаторів є неоднаковим: для смакових відчуттів становить 50 мілісекунд, слухових -- 150, больових -- 370 мілісекуад. Очевидно, його величина залежить від швидкості збудження рецептора і швидкості проходження нервових імпульсів аферентними і еферентними шляхами.

Результати досліджень показали, що тривалість дії подразника і тривалість відчуття неоднакові. Свідченням цього є явище післядії в аналізаторі. І. Павлов вважав, що причиною сенсорної післядії є інертність нервових процесів. Так, зорове відчуття не зникає відразу після припинення дії світлового подразника. Слід від подразника залишається у вигляді послідовного образу, який може бути позитивним і негативним. Позитивний послідовний образ за кольором і світлістю відповідає подразнику, що діє. На його збереженні протягом певного короткого проміжку часу ґрунтується принцип кінематографа і телебачення. З часом позитивний послідовний образ замінюється негативним. При кольорових подразниках негативний послідовний образ формується шляхом переходу основного кольору в додатковий.

Просторова локалізація відчуттів -- відтворення у відчуттях місця перебування подразника. При цьому аналіз, який здійснюється дистантними рецепторами, дає інформацію про локалізацію подразника в просторі. Світло, звук зіставляються з їх джерелом. Контактні відчуття (смакові, температурні, тактильні) співвідносяться з місцем дії подразника на тілі, причому на різних ділянках тіла точність локалізації дії подразника неоднакова.

Щоб викликати відчуття, подразник повинен досягти певної сили -- нижнього абсолютного порогу чутливості.

Нижній абсолютний поріг чутливості -- мінімальна сила подразника, що, діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття. Подразники меншої сили називають підпороговими. Вони не викликають відчуття, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку. Нижній поріг чутливості визначає рівень чутливості аналізатора. Між чутливістю і величиною нижнього порогу існує обернена залежність: чим нижчий поріг, тим вищою є чутливість аналізатора. Якщо позначити через Е чутливість аналізатора, а через Р -- величину нижнього порогу, то Е - 1/Р.

Аналізатори людини мають різну чутливість. Так, за даними російського вченого Сергія Вавілова (1891--1951), в оці виникає відчуття світла, коли його опромінювати всього 2--8 квантами променевої енергії. Це означає, що людина потенційно здатна помітити в абсолютній темряві запалену свічку на відстані до 27 кілометрів. Відчуття запаху виникає при концентрації 6--8 молекул пахучої речовини в одному кубічному сантиметрі повітря.

Чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім, а й верхнім порогом.

Верхній абсолютний поріг чутливості -- максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне відчуття. Подальше зростання сили подразників, які діють на рецептори, може призвести до виникнення больових відчуттів (наприклад, сліпуча яскравість світла).

Хоча верхній і нижній пороги називають абсолютними, величина їх змінюється під впливом різних умов: віку людини, функціонального стану рецептора, тривалості дії подразника тощо.

Крім абсолютних порогів, чутливість аналізатора характеризується також диференційним порогом (порогом розрізнення).

Диференційний поріг чутливості (лат. differens -- різниця) -- мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Кількісного вираження він набув у законі німецького вченого Ернста-Генріха Вебера (1795--1878), за яким відношення між приростом подразника, що ледве відчувається, і його попереднім значенням є величина постійна для певного аналізатора. Так, для слухового аналізатора це відношення становить 1/10, для дотикового -- 1/30, а для зорового -- 1/100. Однак якщо сила подразника наближається до порогових значень, то цей закон порушується.

У середині XIX ст. німецький вчений Густав-Теодор Фехнер (1801--1887) математично опрацював експериментальні дані Вебера і сформулював основний психофізичний закон. У ньому виражено залежність між силою подразника, що діє, та інтенсивністю відчуття: інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.

Чутливість аналізаторів, визначена абсолютними порогами, не є сталою. Вона змінюється залежно від фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце належить адаптації.

Адаптація (лат. аdаptо -- пристосовую) -- зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищенні - за малої. Відповідно розрізняють її різновиди:

повне зникнення відчуття за тривалої дії подразника;

зниження чутливості органа чуття під дією сильного подразника;

підвищення чутливості органа чуття внаслідок дії слабкого подразника.

Швидкість адаптації різних рецепторів до дії подразника є неоднаковою. Швидко пристосовуються до нових умов тактильні рецептори, а зоровий, нюховий і смаковий адаптуються повільніше. Повна адаптація до запаху йоду настає через одну хвилину. Через три секунди відчуття тиску відбиває тільки 1/5 сили подразника (пошук окулярів, зрушених на чоло, - один із прикладів тактильної адаптації). Ще повільніше адаптуються слухові, смакові і зорові аналізатори. Для повної адаптації до темряви необхідно 45 хвилин. Після цього періоду зорова чутливість збільшується в 200 000 разів (найвищий діапазон адаптації).

Рецептори ніби налаштовуються на дію властивостей подразника, що забезпечує організму можливість виробити правильну відповідь. Адаптаційне регулювання чутливості є біологічно доцільним, бо допомагає органам чуття сприймати слабкі подразники і вберігає від дуже сильних впливів. Нижні і верхні абсолютні пороги відчуттів (абсолютна чутливість) характеризують межі людської чутливості. Але чутливість кожної людини змінюється в залежності від різних умов.

Так, входячи в погано освітлене приміщення, ми спочатку не розрізняємо предмети, але поступово під впливом даних умов чутливість аналізатора підвищується.

Знаходячись у напаленому приміщенні чи в приміщенні з якими-небудь запахами, ми через якийсь час перестаємо помічати ці запахи (знижується чутливість аналізатора).

Коли з погано освітленого простору ми попадаємо до яскраво освітлений простір, то чутливість зорового аналізатора знижується.

Дата добавления: 2015-05-26