Проблема підліткового суїциду. Предсуїцидальний синдром, основні характеристики

Соціально – психологічні фактори суїцидальної поведінки підлітків

Категорія життєвого цензу – одна з найбільш загальних інтегральних характеристик життєрозуміння й життєсприймання особистості на індивідуально-психологічному рівні. У звичайних нормальних умовах проблема життєвого цензу не підіймається, перекриваючись зазвичай інтересами буття і його запитами. При цьому, як правило, є негативне відношення до смерті, неприйняття її, віднесення її до розряду трагічних звершень. Ценз життя являє велике змістовне різноманіття, що індивідуалізоване у свідомості конкретної людини, з широким діапазоном оцінок життєвого цензу відповідно особистісної оптимістичної чи песимістичної установки. Найбільш вразливими у цьому плані життєвими періодами, коли особистість звертається до цензу життя й передивляється її цінність, є юнацький та літній віки. Звичайно події й ситуації, що змушують людину передивитись своє відношення до минулого та майбутнього, співпадають з поняттям психологічної кризи, що характеризується блокадою життєвих цілей. Суїцид – це навмисне позбавлення себе життя. Спостерігається як у здорових, так й при психічних захворюваннях, головним чином, протікає з депресією.

Суїцидальна спроба й суїцид проходять у своєму розвитку через дві фази: зворотну (коли суб’єкт сам чи при втручанні оточуючих може припинити спробу) й незворотну, що закінчується смертю. Внутрішні й зовнішні форми суїцідальної поведінки підпорядковані закономірностям будови людської предметної діяльності.

Суїцидальні акти можна поділити наступним чином.

1. Істині самогубства, спроби й тенденції. Їх мета – позбавлення себе життя. Їх кінцевий результат – смерть.

2. Демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка. Його мета не позбавлення себе життя, а демонстрація цього наміру.

3. Самоушкодження. Мета – пошкодження того чи іншого органу.

4. Нещасні випадки – небезпечні для життя дії, що спрямовані іншими цілями.

ку таке зменшення цілей спричинює крах самооцінки. Таким чином складається миросприйняття, при якому деформується структура цінностей. Руйнується ієрархічна будова цієї системи, сам набір цінностей звужується; сходинка духовних цінностей (найвища в ієрархії) зрізається, оскільки опиняється емоційно незабезпеченою; а зрізана, деформована аксиологічна система має тенденцію у кінці кінців приводити у глухий кут, оскільки закриває зону особистісного росту. Зупинка ж особистісного росту погіршує орієнтацію в ситуаціях і адаптацію до них.

У молодих нерідко спостерігаються маніпулятивні суїцидальні спроби, що засновані не на бажанні померти, так як істинний намір жити у суїцидантів цього віку частіше за все амбівалентний й містить “крик про допомогу”. Одна з причин суїцидального напряму у осіб молодого віку є недостатність емоційної сфери психіки, що виражається у загублені чіткості й глибини розуміння основних поять та сплощення багатьох уявлень. В першу чергу – це послаблення (іноді в плоть до втрати) значимості уявлень, що виражають основні морально-етичні принципи, які полягають в основі гуманістичного миросприйняття. Це послаблення потреби служити соціуму як такому, тобто відноситись відповідально й доброзичливо, з великою долею обов’язковості до людей, у тому числі – до оточуючого середовища спілкування. Що неминуче веде до зростання егоцентричних тенденцій. Таким чином, багатство егоцентричних спрямувань й потреб (притаманних у нормі дитячому періоду розвитку особистості) породжує інфантилізм й заважає соціалізації.

Для вивчення суїцидальної поведінки у підлітковому та юнацькому віці використовувався розроблений групою фахівців, на чолі з М.В. Горською пакет діагностичних методик для виявлення індивідуальних особливостей, що підштовхують до суїцидальної поведінки. У основу цього пакету лягла методика Айзенка “Самооцінка психічних станів особистості”. Дослідження проводилось у 9 – 10 класах школи №50 міста Херсону.

Більшість підлітків часто або постійно замислюються над змістом життя і вважають, що проблема суїциду їх не стосується. 18,5% опитуваних вважають суїцид небажаним, але допустимим явищем у суспільстві і 80% - небажаним. Серед мотивів, що можуть призвести до самогубства більш названі нерозділене кохання, конфлікти з батьками, невиліковна хвороба та незадоволеність своїм життям. Всі ці мотиви можна пояснити через проблеми, що найбільш турбують підлітків. Найбільший вплив при попередженні суїциду на думку досліджуваних мають родина (33,7%), друзі та допомога психолога (по 27,5%). Найменші оцінки отримали школа та держава (відповідно 1 і 1,5%), що пояснюється певною недовірою до цих установ з боку підлітків. 70% опитуваних вважають, що вчителі рідко або зовсім не торкаються проблеми суїциду. Частина досліджуваних підлітків виявляють підвищений рівень агресивності й ригідності, що не відповідає віковим нормам.

4. Морально-етичний кодекс практичного психолога.

Этические принципы и правила работы психолога формируют условия, при которых сохраняются и упрочиваются его профессионализм, гуманность его действий, уважение людей, с которыми он работает.

В своей работе практический психолог руководствуется следующими принципами и правилами:

Принцип ненанесения ущерба испытуемому. Организация работы психолога должна быть такой, чтобы ни ее процесс, ни ее результаты не наносили ущерба его здоровью, состоянию или социальному положению.

Принцип компетентности психолога. Психолог имеет право браться за решение только тех вопросов, по которым он профессионально осведомлен и наделен соответствующими правами и полномочиями выполнения психокоррекционных или других воздействий.

Принцип беспристрастности психолога. Недопустимо предвзятое отношение к испытуемому, какое бы субъективное впечатление он ни производил своим видом, юридическим и социальным положением.

Принцип конфиденциальности. Материал, полученный психологом в процессе его работы с испытуемым на основе доверительных отношений, не подлежит сознательному или случайному разглашению и должен быть представлен таким образом, чтобы он не мог скомпрометировать ни испытуемого, ни заказчика, ни психолога, ни психологическую науку.

Принцип осведомленного согласия. Необходимо извещать испытуемого об этических принципах и правилах психологической деятельности.

Правило взаимоуважения психолога и испытуемого. Психолог исходит из уважения личного достоинства, прав и свобод, провозглашенных и гарантированных Конституцией Российской Федерации. Работа допускается только после получения согласия испытуемого в ней участвовать.

Правило безопасности применяемых методик. Психолог применяет только такие методики исследования, которые не являются опасными для здоровья испытуемого.

Правило предупреждения неправильных действий заказчика. Психолог информирует испытуемого о характере передаваемой заказчику информации и делает это только после получения согласия испытуемого.

П равило сотрудничества психолога и заказчика. Психолог обязан уведомить заказчика о реальных возможностях современной психологической науки в области поставленных заказчиком вопросов, о пределах своей компетентности и границах своих возможностей.

Правило профессионального общения психолога и испытуемого. Психолог должен владеть методами психодиагностической беседы, наблюдения, психологического воздействия на таком уровне, который позволял бы, с одной стороны, эффективно решать поставленную задачу, а с другой - поддерживать у испытуемого чувство удовлетворения от общения с психологом. Выполнять психотерапевтическую работу с больным разрешается только при наличии специализации по медицинской психологии, полученной в ЛГУ, МГУ, НИИ им. В. М. Бехтерева, ГИДУВе.

Правило обоснованности результатов исследований психолога. Психолог формулирует результаты исследования в терминах и понятиях, принятых в психологической науке.

Правило адекватности методик. Применяемые методики должны быть адекватны целям исследования, возрасту, полу, образованию, состоянию испытуемого, условиям эксперимента.

Правило научности результатов исследования. В результатах исследования должно быть только то, что непременно получит любой другой исследователь такой же специализации и квалификации, если он повторно произведет интерпретацию первичных данных, которые предъявляет психолог.

Правило взвешенности сведений психологического характера. Психолог передает заказчику результаты исследований в терминах и понятиях, известных заказчику, в форме конкретных рекомендаций. Он не передает никаких сведений, которые могли бы ухудшить положение испытуемого, заказчика.

Правило кодирования сведений. На всех материалах психологического характера указываются не фамилия, имя, отчество испытуемых, а присвоенный им код, известный только психологу.

Правило контролируемого хранения сведений психологического характера. Психолог должен предварительно согласовать с заказчиком список лиц, имеющих доступ к материалам, характеризующим испытуемого, а также место и условия их хранения, цели использования и сроки уничтожения.

Правило корректного использования сведений психологического характера. Сведения психологического характера об испытуемом ни в коем случае не должны подлежать открытому обсуждению, передаче или сообщению кому-либо вне форм и целей, рекомендованных психологом

5. Трансактний аналіз. Основні положення, цілі та методи корекції.

В психологічній культурі виділяють 3 основні компоненти:

1. Самопізнання і самооцінка.

2. Пізнання інших людей.

3. Вміння керувати своєю поведінкою, емоціями, спілкуванням.

Психокорекція – це система заходів, спрямованих на виправлення недоліків психологічного розвитку чи поведінки людини з допомогою спеціальних заходів психологічного впливу.

- Психокорекція орієнтована на клінічно здорову особистість.

- Орієнтується на здорові сторони особистості незалежно від ступеня їх порушень.

- В психокорекції орієнтуються на теперішнє і майбутнє клієнтів:

- Психокорекція орієнтується на середньо термінову допомогу (короткотермінова 15 зустрічей при консультуванні. Довготермінова – до кількох років при психотерапії)

- Психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки і розвиток особистості клієнта.

Психокорекція відрізняється від психологічного розвитку тим, що психокорекція має справу з вже сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на їх переробку, в той час як основна задача розвитку полягає в тому, щоб при недостатньому при недостатньому розвитку сформувати в людини психологічні якості.

Сьогодні психологічна корекція широко використовується в системі психологічної допомоги дітям і підліткам. Незважаючи на широкий спектр застосування поняття психологічної корекції, існують розбіжності відносно її використання.

Эрик Берн — основатель одного из влиятельных направлений в психологии — трансактного анализа. Утверждая, что в каждом человеке одновременно живут Взрослый, Родитель и Ребенок, автор предлагает собственный подход к методам и принципам излечения психических расстройств. Целая глава в книге посвящена отличиям трансактного анализа от других форм терапии. Также большое внимание уделено игровым методикам в рамках трансактного анализа. Книга предназначена для всех, кто интересуется проблемами психотерапии.Трансактный анализ основан на концепции Эрика Берна о том, что человек запрограммирован “ранними решениями” в отношении жизненной позиции и проживает свою жизнь согласно “сценарию”, написанному при активном участии его близких (в первую очередь родителей), и принимает решения в настоящем времени, основанные на стереотипах, которые некогда были необходимы для его выживания, но теперь по большей части бесполезны. Основной целью терапевтического процесса в традиции трансактного анализа является реконструирование личности на основе пересмотра жизненных позиций. Большая роль уделяется способности человека к осознанию непродуктивных стереотипов своего поведения, которые мешают принятию именно адекватных настоящему моменту решений, а также способности формировать новую систему ценностей и решений, исходя из собственных потребностей и возможностей. В основе практики трансактного анализа лежит контракт. Он включает цели, поставленные клиентом перед собой, и пути, по которым будут достигаться эти цели; также в контракт вносятся предложения терапевта по консультированию и список требований к клиенту, которые он должен выполнять

Принципи проведення корекційно-розвивольної роботи і складання корекційно-розвивольних програм

Принципи побудови корекційних програм визначають стратегію, тактику їхньої розробки, тобто визначають цілі, задачі корекції, методи і засоби психологічного впливу.

Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на принципи:

- системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач;

- єдності діагностики і корекції;

- пріоритетності корекції причинного типу;

- діяльнісний принцип корекції;

- урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;

- комплексності методів психологічного впливу;

- активного залучення соціального оточення до участі в корекційній програмі;

- опори на різні рівні організації психічних процесів; програмованого навчання;

- зростання складності;

- урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;

- урахування емоційного забарвлення матеріалу.

Принцип системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач відбиває взаємозв'язок розвитку різних сторін особистості дитини і гетерохронність (нерівномірність) їхнього розвитку.

Іншими словами, кожна якість дитини знаходиться на різних рівнях розвитку у відношенні різних його аспектів — на рівні благополуччя, що відповідає нормі розвитку; на рівні ризику, що означає загрозу виникнення потенційних труднощів розвитку; і на рівні актуальних труднощів розвитку, що об'єктивно виражається в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розвитку.

У цьому факті виявляється закон нерівномірності розвитку. Тому відставання і відхилення в розвитку деяких сторін особистості закономірно приведуть до труднощів і відхилень у розвитку інтелекту дитини і навпаки. Наприклад, нерозвиненість навчальних і пізнавальних мотивів і потреб з високою імовірністю призводить до відставання в розвитку логічного операційного інтелекту.

Під час визначення цілей і задач корекційно-розвивальної роботи не можна обмежуватися лише актуальними проблемами і труднощами розвитку дитини, а потрібно виходити з найближчого прогнозу розвитку.

Вчасно прийняті превентивні міри дозволяють попередити різного роду відхилення в розвитку. З іншого боку, взаємозумовленість у розвитку різних сторін психіки дитини дозволяє значною мірою оптимізувати розвиток за рахунок інтенсифікації сильних сторін через механізм компенсації. Крім того, будь-яка програма психологічного впливу на дитину повинна бути спрямована не просто на корекцію відхилень у розвитку, на їхнє попередження, але і на створення сприятливих умов для найповнішої реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості.

Таким чином, цілі й задачі будь-якої корекційно-розвивальної роботи повинні бути сформульовані як система задач трьох рівнів:

корекційного — виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів розвитку;

профілактичного — попередження відхилень і труднощів у розвитку;

розвивального — огп имізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку.

Тільки єдність перерахованих видів задач може забезпечити успіх і ефективність корекційно-розвивальної роботи.

Принцип єдності діагностики і корекції відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги.

Принцип реалізується у двох аспектах.

1. Здійсненню корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап комплексного діагностичного обстеження, що дозволяє виявити характер та інтенсивність труднощів розвитку, зробити висновок про їхні можливі причини і на підставі цього висновку сформулювати цілі й задачі корекційно-розвивальної програми.

Ефективна корекційна програма може бути побудована лише на основі ретельного психологічного обстеження. У той же час найточніші діагностичні дані безглузді, якщо вони не супроводжуються продуманою системою психолого-педагогічних корекційних заходів.

2. Реалізація корекційно-розвивальної програми вимагає від психолога постійного контролю динаміки змін особистості, поведінки і діяльності, емоційних станів, почуттів і переживань дитини. Такий контроль дозволяє внести необхідні корективи в задачі програми, методи і засоби психологічного впливу на дитину. Інакше кажучи, кожен крок у корекції має бути оцінений з точки зору його впливу з урахуванням кінцевих цілей програми.

Таким чином, контроль динаміки й ефективності корекції, у свою чергу, потребує постійної діагностики упродовж корекційної роботи.

Принцип пріоритетності корекції причинного типу. Виділяють два типи корекції залежно від її спрямованості: симптоматичну і каузальну (причинну).

Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої сторони труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів. Корекція причинного (каузального) типу, навпаки, передбачає усунення і нівелювання причин, що породжують проблеми і відхилення. Очевидно, що тільки усунення цих причин може забезпечити найповніше розв'язання проблем.

Робота із симптоматикою, якою б успішною вона не була, не зможе до кінця розв'язати труднощі, які переживає дитина. Показовим у цьому відношенні є приклад з корекцією страхів у дітей. Застосування методу терапії малюванням дає значний ефект у подоланні симптоматики страхів. Однак у тих випадках, коли причини виникнення страхів дітей лежать у внутрішньосімейних відносинах і пов'язані, наприклад, з емоційним неприйняттям дитини батьками і глибинними афективними переживаннями, ізольоване застосування методу терапії малюванням дає лише нестійкий, короткочаснийефект.

Звільнивши дитину від страху темряви і небажання залишатися самій у кімнаті, через деякий час ця сама дитина може звернутися до вас, але вже з новим страхом, наприклад висоти. Тільки успішна психокорекційна робота з причинами, які зумовлюють страхи і фобії (у цьому випадку робота з опти-мізацією дитячо-батьківських відносин), дозволить уникнути відтворення симптоматики неблагополучного розвитку.

Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріоритетною метою проведення корекційних заходів повинно стати усунення причин труднощів і відхилень у розвитку дитини.

Діяльнісний принцип корекції. Теоретичною основою є положення про роль діяльності в психічному розвитку дитини, розроблене у працях О. М. Леонтьєва, Д. Б. Ельконіна. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення корекційної роботи через організацію активної діяльності дитини, у ході якої створюється необхідна основа для позитивних зрушень у розвитку її особистості. Корекційний вплив завжди здійснюється в контексті тієї чи іншої діяльності дитини.

Принцип урахування віково-психологічних та індивідуальних особливостей узгоджує вимоги відповідності психічного й особистісного розвитку дитини віковій нормі і визнання факту унікальності і неповторності конкретної особистості. Нормативність розвитку слід розуміти як послідовність зміни вікових періодів, стадій онтогенетиченого розвитку.

Урахування індивідуальних особливостей особистості дозволяє намітити в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожної конкретної дитини.

Корекційна програма не може бути знеособленою чи уніфікованою. Навпаки, вона повинна створювати оптимальні можливості для індивідуалізації та утвердження самості.

Дата добавления: 2015-05-26