Замкнутість. Аутизм. Основні напрямки психодіагностичної та психокорекційної роботи з дитиною та її сім’єю. Диференційна діагностика

Порушення особистісного розвитку в дитячому віці.

Порушення особистісного росту надзвичайно розповсюджені як в дитячому, так і в дорослому віці. Часто виявляється, що за тим чи іншим порушенням когнітивних процесів (відставання в розвитку розумових здібностей в дитини) приховується порушення особистісного розвитку (Г.М.Бреслав, 1990). Можливо, це будується на тому, що в практичній педагогіці більш уваги приділяється розвитку когнітивних процесів, а не особистості. Спроби цілеспрямованого формування особистості найчастіше зводяться до пояснень дитині, що вона повинна здійснювати моральні вчинки і переживати моральні почуття. Такі обставини і обумовлюють різні психологічні проблеми і навіть відхилення від розвитку. Поняття відхилення в особистісному розвитку охоплює велике коло явищ: формування антисоціальної мотивації, появу емоційних порушень (страхів, агресивності) і порушень вольової сфери (слабка воля, капризи, впертість, негативізм), низький рівень соціальної компетентності. Порушення формування особистості, як в емоційній, так і в інших сферах, умовно можуть бути розділені на два класи: - специфічні для певного вікового етапу (наприклад, відсутність комплексу пожвавлення в 2-3 міс. є серйозною перешкодою для подальшого розвитку дитини); - неспецифічні (загальні) – такі порушення у будь-якому віці підлягають корекції, наприклад, відсутність ситуативності емоцій. Г.М.Бреслав (1990р.) описує ряд специфічних проявів, емоційних порушень в дитячому віці, які є показниками відхилення в особистісному розвитку. В немовлячому віці емоційними порушеннями особистості є: · відсутність “комплексу пожвавлення”(діагностується в 4 міс.) · затримка у появі різноманітних форм зовнішнього прояву емоцій, відсутність чітких мімічних реакцій, зокрема, посмішки, яка в нормі виникає в 3 міс. · неадекватна емоційна реакція на дію дорослого (наприклад, плач у відповідь на догляд матері); · апатія і байдужість дитини в ситуації взаємодії з іншою людиною. На другому році життя емоційними порушеннями є: · відсутність емоційного підключення, яке є основою спілкування дитини з дорослим; відсутність сингонії на 2 році життя рахуватися серйозною аномалією процесу розвитку особистості; · висока інтенсивність і довго тривалість емоційного підключення, “застрягання” емоційного процесу, який в нормі в дитини раннього віку достатньо швидко виникає і зникає; · відсутність чітко диференційованої емоційної реакції на різних людей (існує тісний зв’язок між рівнем активності і симпатією); · відсутність позитивних емоцій при появі нових іграшок; · побоювання безпечних предметів і через мірна обережність; · емоційна фіксація на якомусь одному предметі; · депресія, тривалість якої неадекватна силі впливу; · амбівалентна поведінка (дитина не знає, що вибрати, проявляючи хвилювання, тривогу). У дошкільному віці: · відсутність емоційної децентрації, яка проявляється в нездібності співпереживати іншій людині ні в реальній ситуації, ні при слуханні, наприклад, казки; · відсутність сингонії (здібність відкликатися на емоційний стан іншої людини); · відсутність специфічного феномену емоційної саморегуляції для дошкільного віку “почуття вини”, пов’язаного з новим типом самосвідомості («я це зробив») і здібністю емоційно повертатися в минуле; · багато негативних емоцій і фобій дитини. Специфіка роботи психолога з маленькими дітьми. В чому полягає специфіка роботи психолога з маленькими дітьми? Ø Дитина не здібна самостійно заявити про свої проблеми, - вони проявляються непрямо через відставання у розвитку, капризність, агресивність; Ø Дитина не може усвідомлено поставити перед собою ціль позбутися від своїх психологічних проблем і порушень. Дитина буде співпрацювати з психологом тільки тоді, коли їй буде цікаво (використання ігрових моментів; Ø Відсутність рефлексії викликає необхідність працювати “тут і зараз” з переживаннями дитини. Робота психолога починається з діагностики: - обстеження, - осмислення результатів. Важливо працювати не з окремими порушеннями, а з реальними феноменами психологічних труднощів Завдання не в тому, щоб усунути негативну поведінку, а в тому, щоб виявити і усунути причину. Важливо провести чітку границю між порушенням і нормою. Врахувати, що конкретна дитина – це унікальний неповторний випадок. Визначити прояв порушень можна за наступними ознаками: 1. Порушення будь-якої сфери особистості, психіки дитини завжди впливає на інші сфери, в результаті чого ті деградують або уповільнюють свій розвиток. 2. Порушення проявляється в поведінці, тобто його можна відслідкувати при спостереженні. В критичні періоди (0,1,3,7,13,17р.) дорослим потрібно бути терпимішими, не прагнути переробити дитину, так як можуть її “зламати”. 3. Психічні порушення призводять до соціальної дезадаптації. 4. Психічні порушення можуть бути бар’єром на шляху виховних впливів. Таким чином, задача усунення порушень є первинною по відношенню до власне виховання. 5. Порушення психіки і особистості часто призводять до психосоматичних захворювань. Гармонія чи дисгармонія емоційно-мотиваційної і вольової сфери визначає все життя дитини, її психічний розвиток, спілкування, взаємодію, діяльність. Для того, щоб легше було орієнтуватися у визначенні видів порушень, можна класифікувати за двома такими критеріями: 1.Характер причин порушень. Причини “зовнішні” і “внутрішні” відповідно порушення – первинні і вторинні. “Зовнішні” – негативні впливи (стресори, фрустратори, негативні стосунки), “внутрішні” – вплив порушеної частини психіки на здорову. Так, фрустрованість, як емоційне порушення деформує пізнавальнусферу особистості, знижує здібності до навчання. 2.Характер появи порушень. Порушення може проявитися як деформація вже розвинутих структур психіки або як їх недорозвиток. - первинні порушення, що сформувалися в результаті негативного впливу на дитину (наприклад, страх собак); - первинні порушення, що сформувалися в результаті негативного ставлення оточуючих до дитини, це призвело до відсутності в психіці дитини соціально важливих структур, здібності до співпереживання, соціальної компетентності; - вторинні порушення будь-якої сфери особистості чи психічних процесів внаслідок появи якоїсь деформації психіки. Наприклад, підвищення тривожності дитини в результаті розлучення батьків може дезорганізуюче вплинути на розвиток довільності мислення. Ф.Блум описав випадки, коли батьки не займалися вихованням дитини з народження, і дитина знаходиться в тотальній деривації: сенсорній і емоційній. Замкнутість і її корекція. Замкнутість – порушення, що проявляється у звуженні кола спілкування, зменшенні можливостей емоційного контакту з оточуючими людьми, зростанні труднощів встановлення нових соціальних відносин. Причинами цього порушення можуть бути: тривалий стрес, недолік емоційного спілкування, індивідуальні патологічні особливості емоційної сфери (зверхзбудливість, інертність психічних процесів); дитина пристосовується жити насамоті і це суттєво деформує особистість. Потреба у спілкуванні, емоційному контакті подавляється, а замкнутість є захистом від соціальних впливів. Якщо дитина ранима і гіперчутлива, то замкнутість охороняє психіку від перевантаження. Замкнутість відрізняється від сором’язливості (вона є наслідком не сформованості соціальної компетентності). ЇЇ корекція полягає в навчанні дитини навичкам спілкування, вміннюсприймати та інтерпретувати поведінку іншої людини. Підвищення соціальної компетентності не повинно випереджати основні, необхідні корекційні дії. На відміну від аутизму, як крайньої форми відчуження, що виявляється у відході від контактів з оточуючою дійсністю, замкнутість не є патологічним явищем і може бути усунена психологом, а не психіатром. Корекційна робота із замкнутою дитиною. Суть корекційної роботи із замкнутою дитиною полягає в діях по розширенню її можливостей встановлення і підтримання емоційних контактів з оточуючими людьми. Для цього використовується емоційний зв’язок дитини з одним з батьків, а також інтерес до предметів та ігрових дій з ними. Ці принципи корекції визначають основні напрямки роботи із замкнутою дитиною: 1. Усунення причин, що призвели до цього порушення; 2. Відновлення потреби дитини у спілкуванні, контактах з дорослими і однолітками; 3. Гармонізація відносин в сім’ї і групі однолітків; 4. Навчання дитини навичкам спілкування і встановлення контактів. Дії психолога: · На першій зустрічі не тиснути на дитину. · Дії психолога не виходять за рамки того, що робить сама дитина. · Виявити, що в ігрових діях приносить задоволення. · Якщо позитивний ефект досягнутий – поступово урізноманітнювати задоволення дитини – довести, що разом з іншим краще гратися, ніж самому. · Почати роботу по відновленню потреби дитини вафективному контакті з оточуючими людьми. · Тільки після закріплення в дитини потреби в контакті, коли дорослий стає позитивним центром ситуації, можна почати ускладнення форм контактів, нові форми взаємодії і гри. · Ускладнення форм контактів повинно іти поступово, з опорою на стереотип взаємодії. Дитина повинна бути впевненою, що засвоєні нею форми не будуть зруйновані. · Ускладнення форм контакту повинно йти по шляху обережного введення нових деталей в структуру існуючих форм. · Необхідно строго дозувати афективні контакти з дитиною. · Необхідно пам’ятати, що при досягненні афективного зв’язку з дитиною, пом’якшенні її аутичних установок, вона стає більш ранимою в контактах, і її потрібно особливо оберігати від ситуацій конфлікту з близькими. · Завданням є не просто центрування дитини на психологу, а встановлення афективної взаємодії для сумісного оволодіння оточуючим світом. Робота з батьками. Вислухати, проводити протягом всієї корекції. Після встановлення першого контакту з дитиною прийти до розуміння аутичної поведінки дитини. Якщо дитина не називає себе “Я”, в неї порушене сприйняття оточуючого світу.

Классифицирующийся как заболевание нервной системы, аутизм проявляется прежде всего в задержке развития и нежелании идти на контакт с окружающими. Это состояние чаще всего формируется у детей в возрасте до 3 лет. Симптомы этого заболевания не всегда проявляются физиологически, но наблюдение за поведением и реакциями ребёнка позволяет распознать это нарушение, развивающееся примерно у 1-6 детей на тысячу. Причины аутизма не выявлены до конца, но среди возможных вариантов выделяют окружение, условия жизни и отношение родителей к ребёнку.

В 1912 году швейцарский психиатр Юджин Блойлер впервые применил термин «аутизм» в одном из английских медицинских журналов. Тогда под аутизмом он подразумевал трудности, возникающие у больных шизофренией при общении с другими людьми. В том виде, в котором мы понимаем его сейчас, аутизм был определён позже, в 1943 году, доктором Лео Каннером, исследовавшим поведение одиннадцати малышей со сходными симптомами. В этой статье - о том, как распознать аутизм у детей раннего возраста и как помочь таким детям.

Симптомы аутизма

Каждому родителю приятно наблюдать за тем, как его ребёнок улыбается, смеётся, бормочет и реагирует на происходящее вокруг него. Дети тоже любят это внимание, постоянно окружающее их. На самом деле такое поведение детей и родителей - не только проявление любви, но и необходимое условие развития. Однако есть дети, которые не любят обращать внимание на окружающих и словно живут в своём собственном мире. Они не стремятся познавать новое, знакомиться, делиться своими эмоциями. Часто у таких детей возникают проблемы в общении и социальной адаптации, ничего не интересует их. Ребёнок, у которого появляются симптомы, схожие с перечисленными выше, болен аутизмом. У этой проблемы есть несколько названий, в том числе синдром Аспергера, синдром Ретта. Но каждое из таких расстройств классифицируется как нервное расстройство аутического спектра и отличается лишь некоторыми симптомами.

Поведение детей, страдающих аутизмом

Аутизм, развивающийся у ребёнка постепенно, начинает проявляться в возрасте 15-ти месяцев и полностью формируется к трём годам. Родители, взволнованные отсутствием у малыша интереса к различным занятиям и играм, должны проверить ребёнка на наличие следующих симптомов:

* Отказ от тактильного контакта с родителями.

* Отсутствие речи к трём годам.

* Ребёнок предпочитает быть один, чем с кем-либо.

* Ребёнок отказывается контактировать с окружающим миром или не проявляет интереса к этому. У него отсутствуют или слабо развиты навыки невербального общения.

* Малыш не хочет смотреть вам в глаза.

* Жесты малыша странные и скорее нервные, чем выражающие что-то.

* Ребёнок говорит, но монотонно, как будто повторяет заученный текст.

Многие дети с аутизмом повторяют слова других людей на манер эхо.

* Необычные сенсорные реакции (на голос, запах, вкус, прикосновение).

* Аутизм может быть как мягким, так и в острой форме. У многих детей подобные аутизму симптомы появляются после начала учёбы в школе, но это нормально: малыш привыкает к учёбе, новым людям, школьной атмосфере. Некоторые дети с тяжёлыми формами аутизма также умственно отсталые.

Дата добавления: 2015-05-26