Причини дитячої нервовості

1. Виховання по типу неприйняття.

2. Гіперсоціальне виховання.

3. Тривожно-вразливе виховання.

4. Егоцентричне виховання.

Темперамент, як природне в людині, пригнічується перш за все неправильним вихованням. Постійно зустрічаються чотири типи неправильного виховання.

1) перший з них – неприйняття

В особистих відносинах людини до людини велике значення мають неусвідомлені мотиви. Якщо говорити про відношення батьків до дитини, то це любов або її відсутність. Відсутність любові до дитини і є неприйняттям. Не любити своє дитя протиприродно. В цьому не можна признатися і самому собі. Таке засуджується всіма. Тому людина пригнічує в собі усвідомлення цього факту. Відповідно не усвідомлюються і причини неприйняття.

а) неприйняття може бути первинним, коли народження дитини з самого початку небажане (не планували; вагітність стала причиною вимушеного шлюбу; в період вагітності жінка розвелася з чоловіком і т.д.). При первинному неприйнятті вагітність протікає з ускладненнями, часто є загроза аборту. Неусвідомлені тенденції потужно впливають на такий складний, узгоджено протікаючий фізіологічний акт як роди. Тому й роди при неприйнятті можуть мимовільно розтягуватися. Немає потуг (перейм) і роди приходиться швидко стимулювати. Однак роди можуть бути і стрімкими. Дані отримані при обстежені дітей, причиною неврозу у яких стало виховання по типу неприйняття, свідчать, що загроза аборту спостерігається приблизно у 65% матерів небажаних дітей, звичайні або стрімкі роди – у 60% з них.

б) після родів, в перші місяці життя дитини, якщо вона чимось сильно розчарувала своїх батьків, може виникнути також неусвідомлене вторинне неприйняття. Причиною його може бути “не та” стать дитини, фізичний дефект, “невідомо на кого схоже”.

При первинному і вторинному неприйнятті у матері спостерігаються:

1) нестійкі тугі соски, що дитині не вдається висмоктати ні краплини молока із “кам’яних” грудей, а також “безпричинне” зникнення молока у годуючої матері;

2) при неприйнятті очі матері байдужі, руки нелагідні, жорсткі, як у добросовісного, але вибраного професією не по покликанню лікаря, в її голосі звучить роздратування, вона не усміхається і її догляд за ним – казенний;

3) вже грудна дитини неусвідомлено вловлює відсутність материнської любові. Але ж вона для неї надпотреба, безпека. Тому неприйняття породжує в ній страх. Вона збуджена, але частіше пригнічена, багато хворіє. При неприйнятті від руки матері виходять “не ті струми” і руки її жорсткі. Якщо життя починається так, то цей початок несприятливий;

4) при неприйнятті в дитині все дратує, все викликає досаду, що є основною ознакою цього типу неправильного1. Поняття дитячої нервовості.

2. Біологічні і мікросоціальні причини дитячої нервовості.

3. Вроджені фактори, які впливають на майбутній характер дитини

♦ конституція

♦ функціональна асиметрія мозку

♦ вегетативна нервова система

♦ темперамент

4. Основні характерологічні ознаки різних темпераментів

Нервові діти – проблема стільки ж непроста, скільки й актуальна для педагогіки. Нервовість широке поняття. До неї відносять надмірну збудливість, дратівливість, плаксивість, вразливість, порушення сну, а також невропатію і невроз. Одна дитина народжується нервовою, інша – стає такою. Якщо нервова дитина завжди важка, то важка не завжди нервова, хоча нервовість загрожує і їй.

Дитяча нервовість обумовлена як біологічними, так і мікросоціальними причинами, а частіше всього їх поєднанням. Біологічні причини – травматичні, інфекційні, токсичні і інші шкідливі впливи при зачатті, в період вагітності і родів в перші місяці і роки життя, а також несприятливі спадкові впливи. До мікросоціальних причин відносяться переживання вагітної або жінки, яка недавно стала матір’ю, неправильне виховання і несприятливі умови життя в дитинстві. Дуже часто мікросоціальні причини настільки тісно переплетені з біологічними, що їх важко розділити.

Доля людини в великій мірі залежить від відносно короткого періоду з моменту зачаття дитини до першого вдиху новонародженого.

Як відомо, організм людини формується в основному в перші 3-4 місяці внутрішньоутробного розвитку. Наприклад, в період від 3 до 9 неділь формується серце.

Від 5 до 9 неділь – верхні і нижні кінцівки

Від 8 до 12 – обличчя, очі, вуха, ніс

Від 5 до 16 – нирки

В перші 3-4 місяці формується нервова система. Перенесла вагітна в цей проміжок часу грип, простуду, інфекційний гепатит – можлива поява вроджених аномалій розвитку.

На 15-му місяці внутрішньоутробного розвитку плід відчуває почастішання ритму серця у схвильованої матері. Він напружується коли мати схвильована, розслабляється, коли вона відпочиває. В 6-7 місяців плід реагує на різку зміну положення тіла матері, спокійний якщо не схвильована вагітна. Отже, якщо майбутня мати багато нервується, виникає ризик появи на світ дитини з вродженою дитячою нервовістю – невропатією. По (деяким) спостереженням, у 63,5% матерів дітей-невротиків відмічають важкі потрясіння під час вагітності.

Сучасна психіатрія визнає суттєвий вплив генетичних факторів на формування характеру дитини. Теза про новонародженого як про білий аркуш паперу не відповідає дійсності. Генетична схильність – факт, з яким слід рахуватися у вихованні. Мати скаржиться на прийомі в лікаря: “Йому немає і року, але я не керую ним, а він мною. Він твердіший, впертіший, настирливіший, ніж я. Я впізнаю в ньому свого власного діда”.

Це підкреслюється для того, щоб батьки своєчасно враховували спадково обумовлені особливості дитини, оскільки цілеспрямоване виховання дозволяє, як відмічав відомий радянський психіатр О.В.Кебриков, пом’якшувати, “депсихопатизувати” негативні риси характеру.

Отже, людина індивідуальна, складна, своєрідна від народження. З появою дитини виникає і проблема виховання саме цієї дитини. Які ж є вроджені особливості дітей? Перерахуємо їх:

1) конституція

Людина гіперстенічної конституції – середнього зросту, широкоплеча, круглоголова. Як правило, при такій конституції вона генетично швидше енергійна, вперта, настирна.

Людина астенічної конституції, тобто висока, вузькоплеча, вузькогруда, з широким лобом і вузьким підборіддям, коли і тіло – лише “додаток до голови”, схильна до поміркованості, але й нерідко мрійник, який витає за хмарами, виснажлива.

Нормостенічна конституція – середній варіант.

Генетично закладена програма фізичного розвитку при всіх трьох типах конституції реалізується неухильно, але психічні тенденції, в залежності від виховання, можуть отримати розвиток або не отримати його.

2) “мислительний” чи “художній” тип (по І.П.Павлову)

Цей поділ базується на домінуванні лівої півкулі – у перших, а в других – правої півкулі головного мозку.

Вже з раннього віку “лівопівкульні”:

1) помірковані, менш емоційні, більш прямолінійні, в питаннях в’їдливі, дошукуються суті;

2) вони нерідко надміру серйозні, допитливі, тягнуться до “дорожніх” розмов, до самотності; не люблять шумні, але з охотою засвоюють конструктивні ігри, шахи, люблять розбирати і збирати іграшки;

3) схильні до фізики й математики;

4) в них первісно менше дитячості, сильніше виражений чоловічий стиль мислення, у них і логіка – чоловіча. Якщо це дівчата, то вони думають як хлопці і відповідно ведуть себе по хлопчачому. З “лівопівкульних” виростають хороші організатори, точні і прискіпливі дослідники і класифікатори в науці. В житті це ділові практичні люди.

Правопівкульні:

1) рано виявляють інтерес до праці у всіх її проявах, до багатоманітності живої природи;

2) більш вразливі, тонше сприймають інтонації, підтекст, настрої;

3) їх міміка надзвичайно виразна, емоційна, тонка і багата;

4) мають успіхи в гуманітарних науках.

“Лівопівкульні” діти звичайно тягнуться до батька, “правопівкульні” – до матері.

Виховувати тих і інших потрібно так, щоб обидві півкулі розвивались не пригнічуючи, а доповнюючи одна одну, щоб становлення проходило в гармонійній єдності інтелектуального і емоційного, щоб “лівопівкульна” дівчина не стала “синьою панчохою”, щоби в ній розвивались творчі засади, а “правопівкульний” хлопчик не виявився людиною, відірваною від цього світу, не пристосованою до практичного життя.

3) вегетативна нервова система

Здавалось би, перевантаження того чи іншого відділу вегетативної нервової системи, яка забезпечує автоматизм функціонування внутрішніх органів, зовсім не повинна мати відношення до психологічних особливостей. Однак все непросто. І цей фактор теж слід враховувати при вихованні дитини.

Якщо у дівчинки, наприклад, переважання тонусу симпатичної нервової системи, то ця дитина так званого симпатотонічного типу:

а) з яскравими великими очима (розширені зіниці), які ніби здивовано поглядають на світ. Одні ці очі роблять дівчинку помітною і красивою;

б) у неї бліда, ніжна, суха і прохолодна шкіра;

в) вона струнка, рухлива, грандіозна;

г) вона легко захоплюється, товариська, активна, діяльна, довго не змучується і може пройти без скарг декілька кілометрів;

д) спить вона небагато і прокидається рано, що не заважає їй почувати себе добре відпочившою.

Природно, що така дівчинка легко налагоджує контакт із ровесниками і викликає симпатію дорослих.

Інша дівчинка з’явилася на світ з переважаючим тонусом парасимпатичної нервової системи:

а) вона неяскрава, непримітна, у неї невеликі бляклі очі;

б) руки в неї не такі тонкі і ніжні, як у “симпатичної” “аристократки”, а червоні і навіть синюшні;

в) вона пітлива, у неї може бути поганий апетит, але тим не менше вона схильна до ожиріння;

г) ця дівчина малорухлива, пасивна, емоційно тьмяна;

д) вона схильна до замкнутості, тривожності, вразлива.

І відношення до неї як ровесників, так і дорослих безперечно буде іншим.

Ці психофізичні особливості слід враховувати при вихованні. З самого початку батьки повинні виховувати у першої дівчинки обережність, скромність, працьовитість, у другої – товариськість, рухливість, віру в свої сили і можливості, рішучість.

4) темперамент

Ведучу роль в натурі людини грає темперамент. В ході еволюції були відображені і генетично закріплені найбільш вигідні стилі пристосування людини до середовища проживання. В боротьбі з екстремальними ситуаціями людина виживала лише в співтоваристві собі подібних (род, плем’я, сім’я). Виживання всіх було основною умовою виживання одного. Індивідуальний стиль подолання екстремальних ситуацій складався як необхідний для виживання співтовариства в усьому.

Отже темперамент це генетично закріплений альтруїстичний (термін “альтруїзм” введений О.Контом як протилежний по смислу егоїзму) стиль поведінки, який підвищує шанси співтовариства на виживання.

Всі основні, еволюційно відображені і генетично закріплені фізичні і психічні якості людини полярні. Це завжди один з двох крайніх варіантів і середній: гіперстеніки, астеніки і нормостеніки; високі, низькі і середні; швидкі, повільні і середні по темпу, швидкості; інтроверти (замкнуті), екстраверти (товариські) і амбіверти (середні); агресивні дослідники, миролюбиві обживачі завойованого дослідниками і середні між ними і т.д.

Для виживання співтовариства людей були в рівній мірі необхідні сильні, природно програючі в спритності, спритні, природно програючі в силі і середній між ними варіант. Колектив людей з однаковими даними мав би менше шансів на виживання.

Так в процесі еволюції склались 3 індивідуальних, альтруїстично спрямованих стилі пристосування і 3 відповідних їм гармонійних конгломерати якостей – 3 темпераменти: холеричний, сангвінічний і флегматичний.

У вас може виникнути питання: “А меланхолічний темперамент?” Але співтовариству людей для пристосування і подолання екстремальних ситуацій не потрібні були якості, що характеризують меланхолійність: слабість, загальмованість без пристосувального смичлу, апатичність, замкнутість, пасивність, як не потрібні були і носії цих якостей. Тому з точки зору деяких психологів меланхолічного темпераменту немає. Є лише меланхолічний характер.

І. Холерик

1) людина холеричного темпераменту по природі своїй невтомна. Природа відвела їй роль першовідкривача, борця, який мужньо зустрічає небезпеку і стійко переносить нестатки, наділила його потужним енергетичним потенціалом;

2) якщо людину холеричного темпераменту не перевиховали і у неї характер по темпераменту, то вона вперта, наполеглива і неухильно цілеспрямована. Натиск її невтримний. Якщо вона чогось добивається, її не відволікти, оскільки воля її непохитна. Вона йде прямо, долаючи перепони, не звертаючи з напрямку і не відступаючи. Холерик добивається своєї вершини;

3) вузли вона не розв’язує, а розрубує, як Олександр Македонський;

4) все у неї потужне. Якщо вона сердиться, то розгнівану її важко втихомирити. Це людина однієї пристрасті, однієї ідеї, однієї любові;

5) холерик вірить в свою силу і тому не знає, що таке страх. Породивши його борцем, воїном, природа мудро приглушила в ньому інстинкт самозбереження. Холерик перемагає силою, натиском і невтримною сміливістю. Таким він завжди був потрібен своєму роду, племені, таким він і сьогодні потрібен людям.

Якщо спробувати охарактеризувати холерика одним образним поняттям, то він “людина-танк”. Так, з ним нелегко, але без такого не перемогти в екстремальній ситуації.

Батьки, виховуючи дитину, враховують її темперамент, не ламають його, а мудро направляють розвиток вроджених особливостей, щоб при холеричному темпераменті вона все-таки була “танком”, була б в міру гнучкою, компромісною, достатньо стриманою, безумовно гуманною людиною.

ІІ. Флегматик

1) Людина флегматичного темпераменту повільна в рухах, вона тугодум, мовчун.

2) В ній є сила, але вона розрахована на неквапність. Вона ще більш невтомна ніж холерик, якщо її не квапити. В неї формується наполегливий характер, якщо її виховують правильно, але ця наполегливість терпеливого.

3) Вузол вона розв’язує довго, але розв’яже обов’язково.

4) У неї сильна воля, але її воля – воля працьовитого, та, з якою при невдачах без зайвих слів і емоцій знову і знову діють. Флегматик обов’язково дійде до своєї вершини, але не надриваючись, знову ж неспинно, розраховуючи сили. Перепони трудяга-флегматик точить, як капля камінь.

5) Від боротьби, якщо це можливо, він утікає, пропускаючи вперед сангвініка, холерика. Але, поставлений перед необхідністю боротьби, він не відступає і здатний вимотати не лише сангвініка, але й холерика. Тут, як говориться, “коса находить на камінь”.

6) Флегматик однозначно миролюбний. Щоб вивести його з терпіння, потрібно прикласти великі зусилля. Але якщо він вибухає, то гнів його страшний. Однак таке рідкість.

7) Радість і горе флегматик переживає довго, в таємниці, без зайвих слів або ж мовчить.

Він, як холерик, впевнений, що зробить, подолає, встоїть.

9) Природа дала йому призначення до одного життя, до буднів. Це “орел”. Він тисячоліттями забезпечував життєздатність свого роду, племені. Після пожару, стихійного лиха він терпеливо відновлював зруйноване. Флегматик виживав, служачи охороною для інших. Він виявлявся вразливішим при загрозі, але його рятував загострений інстинкт самозбереження. Обережний, поміркований, він ніколи не рискував. Це він схильний сім разів відміряти, перш ніж відрізати. З ним надійно, хоча й нелегко, тому що його мовчазність може сприйматися як “твердошкірість”.

Дитина флегматик – тихоня, соня, “тюфяк”. Його називають ведмедем, рано починають називати по імені, по-батькові. Батьків, якщо вони не флегматики, надзвичайно дратує її повільність, але вона з тих, хто тихо їде, але далі буде.

ІІІ. Сангвінік

1) Людина сангвінічного темпераменту швидка, вона миттєво орієнтується в ситуації. Її стихія там, де вимагаються швидкість, темп, де страшні і круті повороти, де рахунок йде на секунди. Робота горить в неї в руках.

2) Якщо характер формується по темпераменту, то перепони вона перестрибне або обійде, тому що вона гнучка, компромісна.

3) Життєві вузли розв’язує миттю. Перепону подолає граючи.

4) Сангвінік думає і говорить швидко, гострий на язик і за словом в кишеню не лізе.

5) Емоційно він теж гнучкий – легко переключається зі смутку на сльози, одна емоція змінює іншу, довго не сумує.

6) Він товариський і знаходить спільну мову зі всіма, в тому числі з холериком і флегматиком. Природа поставила його між ними і робити він можете, на що не здатні вони.

7) Інстинкт самозбереження в ньому приглушений, обмежений, як у холерика. Але якщо холерик зневажає небезпеку, то сангвінік думає, що викрутиться, втече. Він вижив завдяки швидкості і скритності.

Таким: оптимістом, товариським і швидким – він і потрібен був суспільству людей в минулому, таким він і сьогодні потрібен людям. З ним легко і важко тому що за ним не встигнути, не вслідкувати: одночасно він там і тут. Йому не сидиться на місці, але в ньому все гармонійне. В дитинстві це заводила, гвинт.

Такі 3 вроджених стиля пристосування, 3 темпераменти. Характери, які виходять із темпераменту, особливо наочно проявляються при подоланні екстремальних обставин, коли їх носії діють по різному, ефективно вирішують поставлену задачу. Однак чисті темпераменти зустрічаються відносно рідко. У холерика можуть бути риси флегматика, сангвініка, але основа все-таки однозначна.

Темперамент природний, він – людська натура і повинен лягти в основу характеру, який формується. Вище описані темпераменти в поєднанні з природно випливаючими рисами характеру.

Але дуже часто темперамент пригнічується вихованням і формується характер всупереч вродженій основі. Природна гармонія порушується, в результаті чого характер протиставляється темпераменту або є якійсь його стороні, частіше його альтруїстичній спрямованості, що протиприродно і не може пройти безкарно. Батьків по тій чи іншій причині “не влаштовує” темперамент дитини і вони намагаються його покращити. Особливо коли темпераменти батьків і дітей не співпадають. В таких випадках холерика хочуть бачити покладистим, сангвініка – спокійним і тихим, флегматика – рухливим і швидким.

Пригнічення темпераменту – часта причина дитячої нервовості або важкості і одна із основних рамок в механізмі виникнення неврозу. Сучасна людина здатна пригнічувати емоції і власний темперамент. Сангвінік, холерик, флегматик живуть в жорстких рамках загальноприйнятого “хорошого тону”, в якому немає місця природному прояву емоцій і темпераменту. За пригнічення емоцій і темпераменту людина ХХ ст. платить ростом психосоматичних захворювань. Це плата за боротьбу з власною натурою, індивідуальністю.

Темперамент в своїй основі незмінний. Якщо характер і особисті риси, що склалися в результаті виховання, умов життя, всіх можливих впливів пригнічують темперамент, людина приречена на душевне роздвоєння. Наприклад по темпераменту вона повинна діяти, але характер, особисті позиції, установки примушують стриматися

Для точності уявімо собі д’Артаньяна, який не відповідає дією на кривду, а дякує за “справедливу критику”. Пригнічений темперамент – то й же тигр в клітці. Людина з пригніченим темпераментом втомлюється від боротьби із самою собою, від внутрішньої роздвоєності.

5) при неприйнятті батьком часто не до дитини, на неї чомусь постійно не вистачає часу, до неї не доходять руки. Її довіряють бабусям під різними приводами. Неприйнятну дитину кладуть в лікарню “щоб добре підлікувати”, хоча лікувати можна було б дома. Кожен рік дитину відправляють в санаторій, “щоб зміцнити”. Але дитина сприймає санаторій однозначно: тато і мама мною незадоволені – і поступово приходить до розуміння, що від неї хочуть позбутися.

Неприйняття – це найбільш драматичний тип неправильного виховання. Діти рано чи пізно доводять, що батьки їх не люблять. Зробивши таке приголомшливе відкриття, дитина, як і її батьки, опирається усвідомленню цього факту, тим більше, що прямо про нелюбов йому не говорять. Обманюючи себе, батьки обманюють і дитину, стверджують, що люблять її.

В чому ж виражаються несприятливі наслідки неприйняття?

1) в одному випадку дитину при неприйнятті суворо контролюють, жорстко карають і він живе в умовах суворого режиму.

В цьому випадку темперамент пригнічується повністю. Природні риси в дитини дратують батьків, і вони ліплять його характер таким, яким, в їх розумінні, він повинен бути.

2) в другому до нього відносяться істерична претензійність; він ніби росте в атмосфері безконечних претензій.

В цьому випадку в дитині пригнічуються одні риси темпераменту, частіше всього альтруїстичні, і відповідно загострюються інші – егоцентричні, агресивні. Подібне відбувається в результаті протестно-істеричної реакції дитини на неприйняття її батьками. Загострення одних рис темпераменту при пригніченні інших, що закріплюється в характері, розмиває пристосувальну суть темпераменту і характеру. Так наполегливість холерика перероджується в згубну впертість, жвавість сангвініка в не менш згубну нестійкість, цілеспрямована неквапливість флегматика – в пасивність.

3) в третьому найбільш частому, на нього не звертають увагу, усуваються від виховання.

Тут темперамент ніби не пригнічується. На дитину не звертають увагу, і вона, здавалось би, живе і розвивається у відповідності із своєю натурою. Однак це не так. Відсутність виховання – це також виховання. Не відчуваючи уваги до себе, дитина стає байдужою до інших або істеричною, протестною.

Неприйняття дитини призводить в кінці кінців до неприйняття батьків. Виникає взаємне відчуження, що в свою чергу поглиблює взаємне неприйняття. І тоді:

1) один шукає компенсацію – віддушину, втіху поза сім’єю. Шукає компанію, в якій до нього проявляють увагу, зустрічають з радістю. Але на цьому шляху він стає важким. В характері формуються риси нестійкості, негативізму, особливо до дорослих, і він робить все наперекір їхнім поглядам і вимогам. Рисами характеру стають необов’язковість, безвідповідальність, егоїзм, відсутність серйозних прив’язаностей, коли той і приятель, хто з ним сьогодні.

2) у іншого формується істероїдний характер із схильністю до ширших сцен протесту з руховою бурею. Визивна поведінка спостерігається і поза сім’єю. В цьому випадку рисами характеру стають егоїстичність, брехливість, манірність, схильність завжди і в усьому звинувачувати інших, починаючи від батьків і закінчуючи всіма оточуючими.

3) третій протестно замикається в собі, і тут можливі два шляхи: формування пасивного апатичного характеру або егоцентричної тенденції домінувати над іншими, часто за рахунок установчих зусиль, коли зневажають здоров’ям, надриваються намагаючись зайняти перше місце в навчанні, спорті.

4) четвертий не протестує, але в кінці кінців виявляється зломленим, і тоді в нього формується характер, який визначають як безхарактерність.

5) п’ятий також не протестує, пристосовується, але у нього складається тривожно-вразливий характер.

6) у шостого виникає невроз.

Неприйняття завжди призводить до невпевненості. Якщо дитину не люблять власні батьки, у неї не може бути і впевненості в собі. Її не люблять – і вона відчуває себе гидким каченям. Як наслідок, темперамент її пригнічений, пригнічення і природність в пристосуванні у житті, і вона невпевнена в собі подвійно.

2) Другий тип неправильного виховання – гіперсоціальне.

Зустрічається більш часто. Близьке до неприйняття. Дитину хочуть мати не тому, що у ній є глибока душевна потреба, а тому що діти повинні бути у всіх. Дитину чекають, від неї не відмовляються. Вона з’являється і завойовує серця, її люблять. Але справа тут не в орієнтаціях батьків. Це “правильні люди”:

а) діти у них тому, що так повинно бути;

відповідно виховання їх – “як повинно бути”;

б) читаються і до формалізму пунктуально виконують рекомендації по “ідеальному” вихованню;

в) дитину не беруть на руки навіть якщо вона знаходиться в плачі, тому що це непедагогічно; її годують по годинах, хоча вона тоді їсти не хоче. З нею займаються, не дивлячись на її повне небажання займатися саме цим і саме в цей час;

г) все в житті дитини суворо регламентовано, все розроблене на біле і тільки на чорне, на добре і погане, на дозволене і недозволене. Культивуються педантизм і надмірна пунктуальність;

д) “потрібно” гіпертрофоване до абсурду. Оцінки в школі – самоціль. “Задовільно” – трагедія для батьків.

Таким людям (батькам) небезпечно давати рекомендації, читати лекції і пропонувати якісь книжки по педагогіці. Тому що будь-яка друкарська помилка, не так мовлене слово будуть сприйняті буквально. І гіперсоціальні безтямно виконають і безглуздість. (Дай дурному богу молитись, то він голову розіб’є).

Гіперсоціальна дитина живе як робот, як автомат. Емоційно вона стримана, тому що емоції пригнічувалися з самих пелюшок, оскільки емоційна стриманість вважалася ознакою інтелігентності, а прояв емоцій чимось постидним. І звичайно у всьому орієнтуються на те, що скажуть чи подумають, чи осудять його поступок інші. Коли вона виросте, успіхом для неї буде лише успіх на роботі.

При гіперсоціальному вихованні темперамент пригнічується, особливо сангвінічний; в холеричному і фрагметичному загострюються елементи наполегливості, цілеспрямованості, працьовитості, а інші риси цих темпераментів пригнічуються. В результаті у цих дітей формується гіперсоціальний або тривожно-вразливий характер, який призводить їх до психосоматичних захворювань і навіть до неврозу, якщо вони терплять вічну невдачу або крах домагань.

3) тривожно-вразливий тип виховання

Спостерігається в тих випадках, коли з народженням дитини одночасно виникає і не відсутня тривога за неї, за її здоров’я і благополуччя. Це антипод неприйняття. Дитину люблять, але бездумно і тому не в радість їй і собі. Любов перетворюється в страх втратити того, кого люблять.

Виховання по типу тривожної вразливості нерідко спостерігаються в сім’ї з єдиною дитиною, а також в сім’ї, де росте ослаблена або пізня дитина. Характерне воно і для тривожних від природи батьків, коли звичайні хвороби травми буквально викликають паніку, апетит дитини стає незвичайною турботою всієї сім’ї, коли вночі стають декілька разів, щоб поправити ковдру і послухати, як вона спить”, доторкнутися до чола, чи немає жару.

При тривожно-вразливому вихованні дитину:

а) не випускають з квартири, оскільки бувають “різні вилазки” і на “вулиці погані хлопці”;

б) її проводять в школу і зустрічають, щоб перевести через вулицю, по якій не їздить транспорт, і “просто на всяк випадок”;

в) їй тривожно заглядають в рот і по декілька разів на день задають тривожні, стурбовані питання.

Природно, що дитина злякана і дуже рано сама стає тривожною. Тепер вже вона тричі на день запитує: “А я не захворію?”, “А це не страшно?”, а з 5 років: “А я не вмру?”, “А ви не вмрете?”.

Ця аномалія виховання несе в собі елемент гіперсоціальності, але не престижної, не марнославної, а тривожної.

Дитина в такому випадку несамостійна, нерішуча, боязлива, ранима, вразлива, не впевнена в собі. Постійне стримування, обмеження активності батьками, а пізніше – і надмірний самоконтроль, самообмеження призводять до пригнічення сангвінічного і холеричного темпераментів, а у флегматичному загострюють тенденцію до обережності, поміркованості.

Шлях цих дітей – в тривожність і вразливість на все життя, в нервовість або в невроз. Вони і важкі, оскільки неспокійні із-за тривожного сприйняття дійсності.

4) Егоцентричне виховання

Спостерігається в сім’ях з недостатнім рівнем відповідальності щодо майбутнього, коли дитині часто єдиній, довгоочікуваній, нав’язується уявлення про себе як про самодостатню надцінність: вона кумир, “смисл життя” і т.д. При цьому інтереси оточуючих нерідко ігноруються, приносяться в жертву дитині. Найменші її прихоті задовольняються негайно, бажання вгадуються, немає обмежень, режиму дисципліни, поняття “не можна”. Вона не привчена розуміти інтереси інших, чекати своєї черги, не переносить найменших незгод, агресивно сприймає будь-які перепони. Дана дитина розгальмована, неспокійна.

В результаті в холерика загострюється агресивність, його наполегливість трансформується у впертість, цілеспрямованість – в настирну вимогливість і т.д.

У сангвініка швидкість трансформується в розгальмованість, гострослів’я – в балакучість і резонерство, рухливість – в суєтливість, емоційність – в істеричність, впевненість – у самовпевненість.

У флегматика повільність перетворюється в пасивність, наполегливість – у впертість, а цілеспрямованість – в ригідну вимогливість, як і в холерика.

Головне ж заключається в тому, що у дітей всіх типів темпераменту при егоцентричному вихованні пригнічується соціальна сутність темпераменту, його альтруїстський ріст.

При першій же зустрічі із ровесниками егоцентрична дитина терпить невдачу. Життя і ровесники негайно все ставлять на свої місця. Її претензії викликають сміх і зустрічають негайний спротив. Егоїста не терплять всі, і він закономірно приречений на самотність і крах.

В результаті холерик зривається на протестну поведінку, сангвінік впадає в істероїдність, флегматик – і тривожність і вразливість. На зміну самовпевненості приходить невпевненість в собі. Тепер ці діти переживають те ж, що й при неприйнятті, в даному випадку – неприйнятті іншими за межами стін.

Наслідки ж ті самі, що й при неприйнятті в сім’ї, але тут переважає істероїдність.

Отже, пропоную приблизний перелік питань, об’єктивні відповіді на які допоможуть скласти уявлення про те, які темпераменти і характер у дитини

Дитина наполеглива, завзята, вперта, непоступлива, прямолінійна? Її інтереси стійкі, вона довго займається однією і тією є справою і шумно протестує, коли її відволікають? Вона непримхлива, якщо вона впала – встає сама, допомоги не шукає, не скаржиться, і чим їй важче, тим вона наполегливіше йде до цілі? Якщо все це так, то в дитини холеричний темперамент.

Дитина повільна, тугодум, мовчазна, стримана, замкнута, домосід, віддає перевагу іграм наодинці, все переживає в собі, тихоня, її не видно і не чути? Вона терпляча, розважлива, обережна, миролюбна, покладиста? У такої дитини флегматичний темперамент.

Дитина швидка, рухлива, активна, моторна, орієнтується і пристосується миттєво, завжди почуває себе як вдома, товариська, балакуча? Вона вигадник, сперечальник, заводила, схильна до ризику, азарту, все їй цікаво і все вона встигає зробити? Якщо дитина така, вона – сангвінік.

Дата добавления: 2015-05-26