Революція патріотів у Нідерландах

Брабанська революція

Брабантськая революція 1789-1790, буржуазна революція, що почалася в Брабанте; з'явилася спробою звільнення бельгійських провінцій, що входили з 1714
до складу Австрійської імперії. На початку 1787 за широкої участі міської бідноти і селянства в бельгійських провінціях утворився антиавстрійську національний фронт, на чолі якого стали представники буржуазних партій - консервативної, що захищала інтереси католицької церкви, великих землевласників і цехових корпорацій («ноотісти»), і ліберальної, що об'єднувала частина середньої і дрібної міської буржуазії («вонкісти»). Під впливом Великої французької революції антиавстрійський рух посилився; в м. Бреда у вересні 1789 був створений Революційний комітет з представників «ноотістов» і «вонкістов». У жовтні 1789 бельгійська волонтерська армія, перейшовши бельгійсько- голландський кордон, почала військові дії проти австрійських військ на території Брабанта. Народні повстання, що почалися в Брюсселі та інших бельгійських містах, дозволили повстанцям на початку грудня завершити звільнення майже всієї території Бельгії. 7 січня 1790 з ініціативи лідерів «ноотістов» Г. ван дер Ноот і Г. Ейпена в Брюсселі був скликаний Національний конгрес звільнених провінцій, який оголосив про позбавлення влади австрійського імператора Йосифа II і 11 січня 1790 проголосив незалежність сполучених штатів Бельгії. Конституція, прийнята Національним конгресом, носила буржуазно- аристократичний характер. Вимоги селянства про скасування ще залишалися феодальних повинностей не були задоволені. Внаслідок цього значна частина селян відійшла від участі в революції. Незабаром «ноотісти» виступили проти «вонкістов», які зажадали розширення виборчих прав, і в ніч з 15 на 16 березня 1790 розгромили їх. Скориставшись важким внутрішньополітичним становищем сполучених штатів Бельгії, Австрія в грудні 1790 знов підпорядкувала собі цю територію.

У 1516 р. контроль над Нідерландами отримує Іспанія. Ре формація швидко поширюється у цій країні. Щоб припинити це, імператор Священної Римської імперії Карл V заснував у 1522 р. нідерландську інквізицію, яка почала жорстоко переслідувати протестантів. Тисячі людей були піддані тортурам та страчені, а їх маєтки — конфісковані. Видавалися особливі закони — «плакати» проти єретиків. Ситуація ще більше погіршилася з приходом до влади в Іспанії короля Філіпа II (1556 p.). Англо-іспанський конфлікт паралізував нідерландсько-англійську торгівлю, що за лишило без роботи тисячі людей. Безперервні війни підірвали фінанси Нідерландів. Оскільки така політика йшла від чужоземних правителів, вона набувала характеру національного гноблення. На чолі національної партії стали представники вищої знаті під керівництвом принца Віллема Оранського. За його ініціативою близько 2 тис. дворян уклали між собою Компроміс (Союз), який мав на меті пом'якшити релігійні закони і добитися скасування інквізиції. Скромний одяг дворян дав привід одному з іспанських вельмож презирливо обізвати їх гьозами, тобто злидарями. У від повідь один з патріотів вигукнув: «Приймаємо прізвисько злидарі! Боротимося проти інквізиції та служити батьківщині до жебрацької суми!». Так борці за незалежність почали називатися тезами. Першим актом Нідерландської революції стало іконоборське повстання. У серпні 1566 р. озброєні загони народу почали погроми католицьких церков, знищення ікон, статуй святих. Правителька Нідерландів Маргарита Пермська змушена була заборонити діяльність інквізиції, «плакатів», допустити кальвіністські проповіді. Король Філіп II був цим незадоволений і замінив її герцогом Альбою — жорстоким правителем і завзятим католиком. У Нідерланди ввійшли війська, почався терор. Були страчені два лідери опозиції, а всього за 1567-1569 pp. — більше 8 тис. осіб. Різко збільшилися податки.

У квітня 1572 р. морські гези захопили місто Бріль, яке знаходилося у дельті Рейну. Так почався новий етап Нідерландської революції. Іспанські гарнізони було вигнано а багатьох міст на півночі. Емігранти стали масово переселятися в Голландію та Зеландію. Ці провінції згодом стали головним оплотом боротьби з іспанцями. Штати цих провінцій улітку 1572 р. визнали принца Оранського своїм правителем, доручивши йому верховне військове командування, вищу виконавчу владу.

Події показали провал політики Альби, і його замінили. Повстанці успішно застосовували методи затоплення водою територій, зайнятих іспанцями, незважаючи на пов'язані з цим важкі матеріальні втрати. У жовтні 1576 р. депутати нідерландських провінцій (Генеральні штати) уклали в Генті угоду про союз проти Іспанії. Іспанські найманці, які давно не отримували плати, також організували путч і розгромили Антверпен. Було вбито і замучено більше 8 тис. жителів міста, спалено тисячу будинків. Загальні втрати оцінювались у 24 млн. гульденів.

1579 p. католики південних штатів організували Арраську унію, яка передбачала вивід іспанських військ, але збереження католицизму і відновлення політичних порядків, що існували раніше. У відповідь Голландія, Зеландія, Утрехт, Гент підписали Утрехтську унію для продовження війни проти Іспанії. Ця унія стала основою для Республіки Сполучених Провінцій, відомої згодом як Голландія.

Вищим органом республіки залишались Генеральні штати. Кожна з 7 провінцій мала в них один голос, і будь-який закон вважався прийнятим лише одноголосним рішенням усіх провінцій. Виконавча влада належала штатгальтерам. На цей пост зразу в де кількох штатах обрали принца Оранського. У 1581 р. Генеральні штати оголосили Філіпа II позбавленим влади. У 1584 р. принц Оранський був убитий католицьким фанатиком. У 1585-1609 pp. Республіка Сполучених Провінцій у союзі з Францією (до 1598 р.) і Англією продовжувала вести війну з Іспанією. Військами командував син Віллема Оранського — Моріц Нассауський — талановитий полководець. Після кількох важких поразок Іспанія була змушена у 1609 р. укласти з Республікою перемир'я на 12 років. Визнавалась фактична незалежність Республіки Сполучених Провінцій, що означало перемогу революції. Проте Іспанії вдалося зберегти свій контроль над південними провінціями.

56 дюдовик 15. Зовнішня і внутрішня політика Після смерті прадіда, Людовіка XIV, 1 вересня 1715 Людовик вступив на престол у віці 5 років, під опікою регента Філіппа Орлеанського, племінника покійного короля. Зовнішня політика останнього представляла реакцію проти напрямку і політики Людовіка XIV: укладено був союз з Англією, почата війна з Іспанією. Внутрішнє управління ознаменувалося фінансовими негараздами та введенням системи Джона Ло, яка потягнула за собою сильну економічну кризу. Тим часом молодий король виховувався під керівництвом єпископа Флері, яка піклується лише про його побожності, і маршала Вільруа, який намагався прив'язати до себе учня, потураючи всім його примхам і присипляючи його розум і волю. У 1723 р. Людовик був оголошений повнолітнім, але влада продовжувала залишатися в руках Філіпа Орлеанського, а по смерті останнього перейшла до герцога Бурбону. Зважаючи на слабке здоров'я Людовика і побоювання, щоб у разі бездітної його смерті, його дядько іспанський король Філіп V не виявив претензії на французький престол, герцог Бурбон поспішив одружити короля на Марії Лещинської, дочки екс-короля Польщі Станіслава.

Дата добавления: 2015-05-26