Уроки позакласного читання на основному етапі навчання

Урок позакласного читання на початковому етапі навчання.

Вводяться самостійні уроки позакласного читання 2 рази в місяць. На цьому етапі особливо потрібен практичний та уважний підхід вчителя. Треба привчити їх до спілкування з книжкою один на один. Тому, на цьому етапі не можна задавати класу якусь книгу до зазначеного терміну. Вони читають на уроках, завдання для домашнього завдання індивідуалізовані. В класі завжди є учні, які вільно читають. На цих школярів вчитель опирається. Завдання для читання диференціюються і на уроках слабші учні читають уривки твору, які не містять складних побудов. На цьому етапі формується певний читацький кругозір. Діти усвідомлюють фактичний зміст твору, навчаються виділяти основних персонажів, практично розрізняють текст за жанровими ознаками, роблять простіші записи про прочитане, вчаться розповідати про прочитане. На кожному уроці вводиться фрагмент орієнтації за обкладинкою, заголовком, ілюстрацією, картинкою.

СТРУКТУРА УРОКУ

організаційна частина;

повідомлення теми і мети;

актуалізація читацького досвіду;

вивчення нового матеріалу;

перегляд виставки книг;

повідомлення домашнього завдання.

Якщо молодші школярі оволоділи знаннями, уміннями і навичками роботи здитячою книжкою на підготовчому і початкову етапах, то можна переходитидо навчання дітей на основному етапі.

Основний етап триває протягом третього і четвертого року навчання. Уроки позакласного читання проводяться один раз на два тижні. Їхнє завдання –добиватися оформлення читацьких умінь на основі індивідуальнихособливостей кожного читача, закріплення загальних читацьких умінь.Завдання позакласного читання на третьому етапі не змінюється. Протягомусього часу учні повинні працювати над виробленням навичок, а потім іпотреби самостійно й осмислено вибирати і за всіма правилами читатидоступні їм книги. При цьому і раніше, основний навчальний матеріал, тобто конкретні дитячі книги, які читають учні, визначається реальнимкнижковим фондом, розмір і тематика якого залежать від умов роботишколи: наявності дитячої бібліотеки, розташування школи (в місті чиселі), рівнем підготовки батьків. Це обов’язково повинен передбачати івраховувати вчитель, готуючись здійснювати на уроці навчально-виховнуроботу. Зокрема, у доборі книжок для позакласного читання необхідноорієнтуватися не тільки на те, що є у вчителя, а й на те, що можутьпринести учні. У них. Можливо, немає того, що є у вчителя, і навпаки.Класовод зобов’язаний враховувати це. Однак у яких би умовах він непрацював, його мета – звести дітей на вищу сходинку оволодіннясамостійним читанням.

Мета цього етапу – формувати навички і потребу самостійно, осмисленодобирати і за всіма правилами читати доступні дитячі книжки. Тепер ученьпереходить повністю до самостійного вдумливого засвоєння змістунезнайомих дитячих книжок з наступник аналізом якості сприйняття наспеціальному уроці позакласного читання. Форми обліку позакласного читання молодших школярів

Уміле керівництво позакласним читанням в початкових класах стимулює самостійне читання та творчому розвиткові школярів.

Уроки позакласного читання в молодших класах можуть мати й специфічні форми організації - допоміжні форми керівництва. Вони складають фон для звичайних уроків.

Структура уроку:

- Повідомлення теми і мети;

- Актуалізація читацького досвіду школярів;

- Активізація читацького мислення;

- Розширення читацького кругозору;

- Підсумкова бесіда;

- Завдання додому.

18.Перекази в початкових класах, їх значення та дидактичні можливості. Види переказів, методика їх проведення.
Перекази і твори - основні вправи з розвитку узагальнених умінь зв'язного мовлення. Робота над ними здійснюється паралельно, у взаємозв'язку. Перекази є підготовчою ланкою у навчанні творам. Проведення переказу за розповідним, описовим текстом і текстом-міркуванням передує побудові самостійного висловлювання того ж типу і стилю. Вiдповiдно до програми учні мають навчитися писати рiзнi види переказiв: докладнi, детальнi, уснi й письмовi, стислi, вибiрковi, творчi,
перекази-переклади, перекази за картинами, фiльмами, виставами i т. п. Докладний усний переказ - це один iз видiв засвоєння тексту, вид роботи над удосконаленням усного мовлення учнiв, пiдвищенням ефективностi всієї роботи з розвитку мовлення. Докладний письмовий переказ передбачає докладну повну й близьку до тексту передачу на письмi змiсту прочитаного. для класифікації переказів обрано характер відтворення тексту. Ця основа дає змогу побачити специфіку, дидактичні можливості різних видів переказів. Залежно від докладності передачі змісту та міри збереження композиції тексту розрізняємо перекази:
1) детальні, або близькі до тексту (зміст вихідного тексту відтворюється повно, з усіма деталями, зберігаються тип тексту, його композиційні і мовні особливості);
2) вибіркові (відтворюється не весь текст, а якась його частина, пов'язана з певною темою; його композиція, як правило, змінюється);
3) стислі (передається головне із змісту тексту, деталі опускаються. Тип тексту може бути збережений або змінений залежно від об'єму та ступеня стислості);
4) перекази з додатковим завданням, або творчі перекази (вправа передбачає внесення певних змін у зміст чи композицію вихідного зразка - заміну особи розповідача, доповнення тексту, перестановку частин тощо.
Тип тексту, його мовні особливості можуть зберігатися або змінюватися залежно від характеру завдання). Потребує постiйної уваги проблема гармонiйного поєднання навчання чотирьох видiв мовленнєвої діяльності (аудiювання, читання, говорiння, письмо).
Стислий переказ
Суть стислого переказу полягає в синтезуваннi спiльних частин тексту й узагальненнi їх основного змiсту. Стислий переказ прищеплює учням навички лаконiчної мови, навчає уникати багатослiв'я.
Творчий переказ
Творчий переказ - перехiдний вид роботи вiд переказiв до творiв. У ньому учень не тiльки вiдбиває змiст i деталi прочитаного уривка, а вiдповiдно до завдання сам робить певнi змiни й додатки.
Переказ, близький до тексту (детальний)
Розпочинаємо навчання усним детальним переказам на основі розповідних текстів з ясним, динамічним сюжетом, чітко окресленими характерами героїв. Паралельно проводимо перекази найпростіших описових текстів і текстів-міркувань. Більш складною формою роботи є переказ розповідного тексту з елементами опису, міркувань.
Письмові перекази, близькі по тексту, проводяться в усіх класах, починаючи з періоду навчання грамоти.
Ефективним прийомом підготовки до письмового переказу є вільний диктант.
Вибірковий переказ
Вибiрковий переказ передбачає вiдбiр головного i послiдовне розташування.Великий розвивальний ефект мають вибіркові перекази твору за ілюстрацією чи кадрами однойменного діафільму.
Стислий переказ
Стислі письмові перекази вводяться слідом за усними у 2 класі і продовжуються в ускладнених варіантах у З і 4 класах. Вони готують до складання конспектів і тез наукових статей у старших класах.
До стислого переказу проводиться систематична, роз-зосереджена підготовка. З цією метою використовуються такі типи завдань:
1) виділення речення-зачину, у якому виражена тема логічно закінченої
частини твору;
2) виділення деталізуючої, пояснюючої частини мікро-тексту;
3) скорочення логічно закінченої частини тексту виключенням деталей;
4) розширення, розгортання речення-зачину.

19. Методика навчання висловлювання
Розвиток мовлення передбачає формування в молодших школярів умінь сприймати, відтворювати і будувати зв'язні висловлювання різних типів і стилів.
Зв'язне висловлювання — це сукупність взаємопов'язаних самостійних речень, об'єднаних спільним предметом мовлення (темою) і головною думкою за допомогою мовних (лексичних, граматичних і інтонаційних) засобів.
Будуючи зв'язне висловлювання (усне чи письмове), мовець спирається на два компоненти довготривалої пам'яті: 1) наявний у нього запас слів і граматичних моделей; 2) запас уявлень і понять, набутих у різні моменти життя.
Крім довготривалої пам'яті, у процесі мовлення важлива роль належить оперативній пам'яті. Вона діє декілька секунд: відбирає з довготривалої пам'яті синтаксичні схеми і наповнює їх словами.
Процес побудови зв'язного висловлювання починається з авторського задуму, який народжується з певних мотивів спілкування. У мовця виникає бажання, потреба розповісти про якісь події, довести своє твердження, описати суттєві ознаки явищ дійсності, які він сприймає. З огляду на певну мету і ситуацію мовлення викристалізовується намір: про що скажу (напишу), як, з якою метою.
На цьому етапі в мовця виникають об'єктивні труднощі. Пізнаючи предмети навколишньої дійсності, його свідомість сприймає їх цілісно. Щоб передати послідовно думки про предмет, який він сприймає, необхідно вичленити його ознаки в їх взаємозв'язках; визначити, які з них головні, підпорядкувати їм другорядні, що уточнюють, пояснюють думку. З цією метою автор обмірковує попередній план розгортання задуму. Визначає, з чого розпочне висловлювання, в якій послідовності розкриє його тему, потім обдумує висновки і кінцівку. Цей план спочатку схематичний, не розгорнутий у деталях. У ході побудови висловлювання він уточнюється, змінюється.
Дуже важливо, щоб мовець зумів передати складну залежність ознак предмета і думки про нього відповідними мовними засобами. Виклад мовця має бути таким виразним і чітким, щоб той, до кого звернене його мовлення, міг одержати точне уявлення про предмет розмови. Інакше кажучи, під час побудови висловлювання виникає необхідність поставити себе на місце адресата мовлення, чітко уявити хід його думки, тобто здійснити випереджувальний синтез свого тексту.
Урахування автором оцінок тих, хто слухає або читає висловлювання, допомагає йому здійснити свій задум. Орієнтування на адресата мовлення — це зворотний зв'язок, критика власного тексту.
Отже, процес породження зв'язного висловлювання проходить чотири фази:
1) орієнтування в завданнях і умовах спілкування;
2) планування викладу думки;
3) добір відповідних мовних засобів для її вираження;
4) забезпечення зворотного зв'язку.
Усі зазначені фази не мають чіткого розмежування, вони перебувають у тісній взаємодії.

Дата добавления: 2015-05-26